Connect with us

З життя

Дві жінки за шістдесят сіли на потяг, що прямував до столиці.

Published

on

Дві жінки років шістдесяти п’яти сіли на одній станції у поїзд, що прямував до столиці. Спочатку неквапливо зайшла одна, невисока білявка, а потім перед самим відправленням поспішно вскочила друга, худорлява брюнетка з короткою зачіскою. Поїзд рушив, їхати було довго, тому, вмостившись і перекусивши, вони заговорили.

– Їду у справах, – відверто промовила брюнетка. – На кілька днів відправили: на конференцію, та заодно до кількох клієнтів забігти. Так, на пенсії, але сидіти вдома нудно і грошей не вистачає, тому працюю, у відрядження їжджу. Важко, звісно, вік все ж таки, але верчуся.

Розповідь була цікавою: попутниця слухала уважно, ставила запитання й раз у раз схвально кивала. Так Галина – так звали брюнетку – розповіла, що у вільний час займається йогою, дивиться серіали по телевізору, гуляє в парку поруч з домом, а живе в крихітній квартирці в найвіддаленішому районі міста, і запитала нарешті:

– А ви?

На що почула:

– А я бездомна, – сказала попутниця і усміхнулася.

– Як це – бездомна?

Галина з подивом подивилась на свою сусідку по купе: акуратно підстрижена, зі свіжим манікюром, доглянута пані ніяк не поєднувалася у Галини з образом людини без певного місця проживання, яких вона бачила по телевізору, та й що говорити, іноді зустрічала біля будинку, коли виносила сміття.

– Що, у вас зовсім немає дому? – випалила Галина, але одразу ж подумки себе відчитала: як нетактовно!

Жінка знову криво усміхнулася:

– Та ні, у мене є квартира в самому центрі міста, трикімнатна, з великою лоджією, світла і тепла, – вона мрійливо зітхнула.

Галина дивилася на неї з подивом, а попутниця продовжувала:

– Але я в ній зовсім не живу! Вже років десять я приїжджаю туди на кілька днів раз на два-три місяці і знову їду. От і зараз знову кудись їду. Я вже й сама не знаю, де я живу? В якому місті?

Галина нічого не розуміла: думала, як дивно, може, жінка хвора?

А та продовжила:

– У мене четверо дітей.

Вона на мить замовкла, а Галина вирішила більше не гадати, а слухати.

– Я завжди багато працювала, на кількох роботах, старалася, щоб діти отримали найкращу освіту, стали на ноги, отримали хороші професії. Ну так і вийшло, вони виросли, всі вивчилися в університетах, потім поїхали. Поступово і хто куди, в різні міста, в різні кутки країни. Позаміж виходили, діти в них пішли. І тут почалося: “Мамо, приїжджай поняньчитися, мамо, давно у нас не була, мамо, давай до нас, мамо, мені на роботу виходити, дитину залишити нема з ким, ми скучили, виїжджай, я тобі квитки купила”. Вони між собою вже й графік склали – два місяці я там, три – там, потім знову дорога, потім знову переїзд.

Галина слухала, затамувавши подих.

– Я вже й сама не знаю, в якому місті я живу, де моя кімната, де моє ліжко, де мій дім? У мене ось – моя похідна сумка, там ліки та ще дещо з необхідного. Важко, звісно, хочеться і відпочити, і вдома побути, полежати, та просто телевізор подивитися, на йогу би теж пішла…А з іншого боку – радість, з онуками няньчитися, дітям допомогти, їжджу, поки їм потрібна, треба значить треба. Я раніше свою стару кішку Маньку з собою возила, це діти все: “І Маньку привези!” Ось і кішка померла, а я все їжджу і їжджу, мотаюся по країні – без певного місця проживання я, бездомна іншими словами.

– От би всі такими бездомними були! – вигукнула Галина. Галина була зовсім самотньою і навіть не могла завести кішку, про яку колись мріяла, через часті відрядження. – Це схоже на тост! – трохи помовчавши, розсміялася вона.

– Точно, – погодилася сусідка і запропонувала – а давайте пити чай та спати.

Так і зробили. Чай пили в тиші: кожна думала про щось своє.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − 11 =

Також цікаво:

З життя9 години ago

Mother Told You to Pay Your Own Bills – Just What Your Husband Said!

Emily stood before the bedroom mirror, smoothing cream over her skin. The July heat had only just begun, yet the...

З життя9 години ago

God rest his soul. Are you the wife of the deceased? I have something important to share, something he confided to me on his deathbed…

May God have mercy on him. Were you the wife of the departed? I have something important to tell you,...

З життя10 години ago

In Winter, Valentina Decided to Sell Her Home and Move to Be with Her Son.

Dear Diary, Winter found me finally deciding to sell the little cottage Id clung to for years and move in...

З життя10 години ago

A Boy Wakes Up to His Mother’s Sighs

The boy awoke to his mothers low moan and slipped to her bedside. Mum, does it hurt? he asked. Matthew,...

З життя11 години ago

AFTER THE NEW YEAR’S CELEBRATIONS

Lucy, where are you off to? Max asked, surprised to see her heading for the bedroom. To my bed, what...

З життя11 години ago

Auntie Rita’s Whimsical Adventures

June 3, 2025 Diary Im fortyseven now, a plainspoken bloke from the north of England. Ive never been married and...

З життя12 години ago

Madam, I beg you not to be upset with me… but may I please have one of those lovely bagels?” the bashful elderly lady asked the shopkeeper at the bakery.

Madam, please dont be cross with me but could I have one of those beautiful pretzels? the trembling old woman...

З життя12 години ago

Raissa Gregory, where did you get the idea that I should support your son? He’s my husband, he’s the man, he should be supporting me instead, not the other way around!

Mrs. Rosemary Whitaker, why on earth do you think Im obliged to support your son? Martha snapped, her voice trembling...