Неочікувана зустріч у зоомагазині з чарівною продавчинею

Відвідав я зоомагазин, де ми мишей купували. А продавчиня там – приємна, мила блондинка середнього віку.
– Ми у вас тут мишей брали…
– Пам’ятаю. Для кота.
– Точно!
– Що, з’їв?
– Ні, ми не дали. Миші цікавіші за кота. Добрі, веселі. І ручні.
– А кіт що, дикий?
– Не те слово.
– То що з мишами?
– Ви нам з ними наповнювач продали. З чого він?
– А що?
– Розумієте, вони його їдять!
– Це ж кукурудзяні відходи. Він їстівний.
– Ааа! Я думав, що він синтетичний. Думаю, якщо вони синтетичний наповнювач їдять, може їм замість води оливи наливати?
– А чим ви їх годуєте?
– Та всім. Зерно, крупа різна. Але вони найбільше люблять ковбасу і варену яловичину.
– Ви їх ковбасою годуєте?! (обурено)
– А що, не можна?
– Хіба ви з глузду з’їхали! Печінку їм посадите! Ви ж ту ковбасу самі пробували?!
– Ні, я її для мишей купую! Звісно, пробував.
– А знаєте, з чого її роблять?!
– Звісно. Із сухожиль і туалетного паперу. Дуже смачно.
– У мене в сестри чоловік знав когось на м’ясокомбінаті, він таке розказував, з чого ту ковбасу роблять…
(у кожного є знайомий, який знає когось, хто працював на м’ясокомбінаті, і знає, з чого там роблять ковбасу)
– Отже, ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
– Ні в якому разі!
– Ну якийсь же білок їм потрібен? Рибу?
(тут з’являється і вступає в діалог точна копія продавчині, тільки років на двадцять молодша)
– З’їхали з глузду?! Вся риба заражена паразитами!
– Може яйця?
– Там же холестерин!
– А сир?
– Ви що, не в курсі, що корів напаковують антибіотиками? Нічого молочного!
(тут я трохи запанікував від переживань)
– Слухайте, ну нічого ж не можна! А самі ви що їсте, якщо нічого не можна?
– Як що? Здорову їжу. Овочі, фрукти. Кашки.
– Серйозно?
– А що?
– Перевіряли ви ці овочі-фрукти? Там нічого натурального не залишилось: одна радіація, пластик і пестициди!
– Та заспокойтесь!
– Ось вам! Ви вже так про здоров’я дбаєте, купіть собі прилад, який копійки коштує. Побачите, у будь-якому помідорі фони більше, ніж у Чорнобилі!
– Ой, та йди ти!
(продавчині переглядаються і трохи блідніють)
– А кашки ваші? Це ж зерно. Знаєте, що сьогодні основний постачальник зерна у світі?
– Так! (у голосі гордість за державу)
– І це вас не насторожує?
– А що таке?
– Самі подумайте! Щоб досягти таких результатів, скільки хімії в ґрунт влити треба? Та ви таку кашку їсте, що після неї щур у ковбасі просто мармеладка!
Коли я пішов, вони стояли з відкритими ротами і дивилися одна на одну. Напевно, тепер загинуть з голоду.
Повернувся додому, налив чаю, зробив бутерброд із ковбасою. Миші обурено заскребли по склу.
– Вам не можна! – чавкаючи, повідомив я мишам.- Ковбаса шкідлива. Їжте свою кукурудзяну підстилку.
Миші набрячилися і насупилися. Чорна злобно оскалилася, а руда згорнулася в клубок і тихенько заплакала.
– Та і гаразд із вами! – сказав я. – Треба взяти з вас розписку, що я не несу відповідальності.
Взяв шматок ковбаси, розламав навпіл, одну частину кинув мишам, які відразу зачавкотіли, другу кинув коту, який сидів з іншого боку клітки і уважно дивився на мишей.
Кіт ковбасу навіть не понюхав. У присутності мишей у нього псувався апетит.
– Мишей з’їсти не дам! – сказав я суворо і категорично.
Кіт презирливо фыркнув, відкинув ковбасу лапою і, повільно вилявши худим задом, рушив у кімнату.
– Це ви голоду не перехопили! – крикнув я йому услід, згадавши бабусину примовку, коли ми в дитинстві не хотіли їсти кашу.
Потім відрізав собі ще шматок особливо небезпечної ковбаси, щедро полив її отруйним майонезом і зітхнув, згадавши нещасних продавчинь із зоомагазину.
“Нічого, – подумав я, – не пропадуть. У них там запаси екологічно чистого котячого корму, і на крайній випадок – їстівний кукурудзяний наповнювач”.