Кіт спостерігав за жінкою біля колонки та принюхувався.

Вуличний кіт спостерігав за жінкою, яка набирала воду з криниці, і принюхувався. Він уже колись заходив у ці хліви, ганяв мишей-мишаків, але до переднього двору ще не підходив. Його вся шкіра, запливле з дитинства око, короткий хвіст і обмерзлі в якійсь із зим залишки вух свідчили про те, що без даху над головою зимові холоди йому не пережити.

Кіт уже кілька днів спостерігав за цією жінкою — у дворі стояв особливий запах. Ну, для когось він може й був звичайним, але для Кота — ні, там пахло нею самою. Жінка була замкнена, що дуже імпонувало Котові, оскільки й він не прагнув до спілкування з людьми. Багато що було зламане в його котячому тілі саме через людей.

Кіт розмірковував, як підступити до жінки, і чи взагалі варто? Може, прослизнути у двері, коли вона заходитиме в дім. Колись Кіт так проскакував у хлів до корів. Але тоді його кістки так не боліли, як зараз; якщо й зловить пару щурів — уже радість, хоча раніше розвішував їх “стосами”. Кіт не знав слова “стоси”, але розумів, як це виглядає.

Він підійшов до її ноги, махнув обрубком хвоста, підморгнув здоровим оком і вимовив «Мур». Колище він бачив, як так робила мила кішечка з сусіднього села. Звичайно, «мурчала» вона ніжніше і довше, але це було його перше «мур» з дитинства. Тоді Кіт мурчав тільки матері.

— Приємно познайомитися, — усміхнулася жінка. Вона також спостерігала за Котом протягом тижня, час від часу підкидаючи їжу, коли до весни миші та щурі вже майже зникли. — Значить, ти — Мур, ну що ж, чудово, скільки років разом, а так і не познайомилися. Ти, Муре, серйозний чоловік, — вона знову усміхнулась і попрямувала до будинку. Кіт прийняв ім’я Мур і пішов услід.

У будинку жінка налила Муру молока, але він лише понюхав його і невдоволено скривився. Чому люди так люблять молоко? Воно ж противне — біле і дивне. Мур почав освоюватися в будинку.

До Нового року вони вже разом дивилися серіали. Мур дуже полюбив теплі булочки, що жінка пекла на кефірі. Їх не треба було ловити чи гризти — тільки “ням”, і проковтнув. Шерсть у нього заблищала, набряк з ока зійшов. Мур, наче помолодів. У новорічний день Мур не знав, що це особливий день, просто на столі стояла гілка ялинки.

Жінка впала посеред хати. Раніше вона падала в коморі, коли потрапила в корито, але тоді просто впала, а тепер! Запах пішов, який Мур добре знав — так пахла щуря в капкані, і його мати так пахла, наївшись отруєного гризуна, — той нудотний запах приближення “ніщо”.

Мур заметушився навколо жінки, запанікував, і, хоча зазвичай так не чинив, але цього разу вдарив її лапою по нозі з усієї сили, аж пішла кров. Жінка застогнала, витягнула телефон слабкою рукою з кишені, написала сусідці «допоможи» і знову осіла на підлогу.

Потім прибігла сусідка, ще якісь білі люди, жінку поклали на ноші й відвезли. «Мур, мур, мур…» — казала вона сусідці. Та спочатку подумала, що жінка марить, але жінка така наполегливо кидала погляд в бік Кота, що сусідка пообіцяла: “Так, я подбаю про твого страшка, не хвилюйся”.

Потім, через кілька днів, лікар сказав жінці, що її кіт допоміг зробити інсульт менш важким, оскільки кровопускання знизило тиск, і ще багато розумних слів. Жінка зрозуміла його, швидко одужала, і її виписали з умовою ще місяць дотримуватися постільного режиму.

— Мур! Мур!

Кажуть, що коти йдуть “до Райдуги” не тому, що не хочуть травмувати психіку господаря. Ба більше, вони навіть нічого не знають про цю психологію. Кажуть, вони просто йдуть, куди трапиться, бо не розуміють, що біль приходить із середини, що вона в них самих, і вони тікають, аби від неї сховатися.

Мур заліз у сарай, засунув голову під кормушку, і біль пішла. Разом із життям.

Кажуть, якщо в родині захворів кіт, то когось у родині врятував. І треба звернути увагу на ту частину тіла, що у кота боліла, може й там є небезпека. Ось такі вони, самі собі панують…