Connect with us

З життя

Тому, що він — добрий

Published

on

Вікторія поставила важкі валізи на підлогу в коридорі.
– Ура! Мамочка приїхала! – радісно закричали дівчатка, вибігаючи назустріч з дитячої.
Віка усміхнулася. Нарешті вона вдома! Позаду чотиримісячні курси підвищення кваліфікації, обшарпаний гуртожиток, іспити…
Вона обійняла і розцілувала доньок, що притиснулися до неї. Ну як же без подарунків?!
– Іринко, це тобі! – мама простягнула старшій красивий пухнастий светр. Зойкнувши, модниця Ірка побігла до дитячої. Не добігши, повернулася, обняла збентежено маму:
– Дякую, мамочко! Такого я і мріяла! – і знову зникла.
– Катюся, а це – тобі! – і мама витягнула з валізи щось біло-синє, м’яке й незрозуміле.
Бабуся Оля підняла здивовано брови: що ж це за дивна річ опинилася в худорлявих ручках молодшої внучки? Іграшка, чи що?
На Катю дивився косоокий заєць. Голова його була жорсткою, з пап’є-маше, а животик і лапки – м’якими, наповненими тирсою. Заєць був білий, з короткою штучною вовною, одягнутий у синю сорочку-косоворотку.
Все б нічого. Але…
Більш потворної іграшки було важко уявити. Косі очі зайця – різної величини, та ще й розташовані на різних рівнях. Горбоносе чомусь личко уперто схилене вбік, а на тонких губах застигла крива винувата усмішка. Він наче вибачався за своє неподобство…
– Ого! – вигукнула одягнена в обновку Іра. – Мамо, це що за уродець?!
– Донечко… – видихнула бабуся Оля. – Невже по всьому Києву не знайшлося страшнішої іграшки, що ти привезла оцю?! Та їй хіба що ворон на полі відганяти!
При цих словах бабусі маленька Катя здригнулася, міцніше обняла зайчика і втекла до дитячої.
– Знаєш, мамо, я розумію твоє обурення. Але… – мовила Віка. – Центральний дитячий світ у Києві дуже великий, іграшок там багато, полиці заповнені… А він чомусь сидів один на самій нижній… Мені його стало дуже шкода. І, здається, зайчик був радий, коли я взяла його в руки… Не знаю, чому, але мені здалося, що він мені промовив: «Дякую!»
Бабуся недовірливо хитнула головою, махнула рукою… Її доросла донька, лікар найвищої категорії, не встигла наігратись: повоєнне дитинство не балувало дітей розкішшю іграшок…
Потворний заєць, виготовлений на фабриці іграшок у далекій Грузії, став улюбленцем Каті. Його назвали серйозним ім’ям – Прокоп. Дві букви «р», які Катерина вимовляла з гарним гаркавінням, додавали комічності образу зайця.
Вдень Прокоп терпляче чекав дівчинку зі школи, а вночі так само терпляче слухав казки і історії з життя Катюшиних подруг. Дитина засинала, міцно притискаючи зайчикову мордочку до щоки…
Роки летіли швидко.
Від періодичних прань біле хутро зайця стало жовтуватим – що зробиш, тирсова начинка фарбувала штучний мех; а синя сорочка-косоворотка, злинявши, стала блідо-блакитною. Прокоп набув доволі моторошного вигляду, але від цього став ще більш улюбленим Каті – вона всіляко жаліла свого друга.
Катрі було сімнадцять, коли у її старшої сестри народився син, Сашко. Як тільки малюк почав усвідомлювати себе в світі, куди він прийшов, потворний заєць став його кумиром. Засинаючи в своєму ліжку, Сашко шепотів зайцю ласкаві слова, а Прокоп усміхався хлопчику, як колись його тітці.
З великою неохотою Сашко одного разу вручив зайця своєму ревучому маленькому двоюрідному братові Костику. Сльози образи стали сльозами радості, коли Костик пішов додому, пригорнувши Прокопа обома руками до грудей. Заєць знайшов нового юного співрозмовника…
Ніхто не здивувався, коли Костик рішуче простягнув іграшку плачучій чужій дівчинці на подвір’ї, встигнувши щось прошепотіти Прокопу на вушко. Дівчина здивовано подивилася на Костика, але зайчика взяла…
Тут би і казці край – заєць Прокоп покинув родину, перебравшись у дбайливі руки нової господині. Але…
Важко сказати, скільки минуло років після благородного жесту Костика. Нещодавно зовсім старенька Вікторія була в гостях у подруги юності, Ліди, такої ж сивої бабусі, як вона сама. Похилого віку дами жваво бесідували, згадуючи молодість, і Вікторія ні з того ні з сього розповіла історію потворного зайця.
– Невже ти про цю тваринку мені зараз говориш? – запитала Ліда, витягаючи звідкись з-за спини щось безформне, линово-блакитне…
– Прокоп!… – ахнула Вікторія.
– Ну, не знаю, Прокоп він чи Теофан, але намагаюся викинути цю пакість вже котрий рік! Правнучка Кіра не дозволяє… Подарували їй, бачиш, на подвір’ї, коли вона забила коліно і плакала…
Вікторія взяла іграшку в руки… Замислилась… Згадала далекий літній день, худенькі руки Каті, що притискали потворного зайця до грудей… І усміхнулася…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 3 =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

Как я порвала связь с матерью из-за её предательства в разводе

Я порвала с матерью, потому что она встала на сторону моего бывшего мужа и винила меня в разводе. Мама давно...

З життя23 хвилини ago

Почему я прервала общение с матерью после её предательства в разводе

**Дневниковая запись** Я разорвала все связи с матерью, потому что она приняла сторону моего бывшего мужа и во всём обвиняла...

З життя30 хвилин ago

Пустили жить на год, а теперь не выгнать: невестка беременна, сын молчит

Полтора года назад наш единственный сын Денис женился. Его избранницу — Светлану — мы приняли тепло. Казалась милой, скромной, не...

З життя31 хвилина ago

Праздничный сюрприз для свекрови

**Новогодний сюрприз для свекрови** За праздничным столом у свекрови, Татьяны Ивановны, я, Ольга, сидела, наслаждаясь её знаменитым селёдкой под шубой...

З життя1 годину ago

Новый виток с незнакомцем

Новая глава с Николаем У меня есть свой дом — просторный, с садом, где растут вишни, и верандой, где так...

З життя1 годину ago

Старый пёс вместо внуков: молчаливое раскаяние.

Лариса Петровна променяла внуков на старого пса, а потом молча хоронила свою вину — Дашенька, забери своего сорванца! Он моего...

З життя1 годину ago

Свекровь хочет жить с нами, а квартиру отдает дочери – я в шоке!

Меня зовут Анастасия, мне тридцать шесть лет, я замужем за Иваном, и мы вместе уже почти десять лет. У нас...

З життя1 годину ago

Мой муж герой для всех, кроме своих близких

Меня зовут Надежда, и вот уже семь лет я замужем. Мой супруг Дмитрий — человек душевный, мастер на все руки,...