ВІН ЖИТИМЕ З НАМИ…

Виклик у двері пролунав різким тріском, сповіщаючи, що хтось прийшов. Людмила зняла фартух, витерла руки й попрямувала до дверей. На порозі стояла дочка разом із молодим чоловіком. Жінка впустила їх до квартири.

– Привіт, мамо, – дочка швидко поцілувала її в щоку, – Знайомся – це Вадим, він житиме з нами.

– Добрий день, – привітався хлопець.

– А це моя мама, тітка Людмила.

– Людмила Володимирівна, – поправила вона доньку.

– Мамо, що у нас на вечерю?

– Горохове пюре і сосиски.

– Я не їм горохове пюре, – відповів хлопець, зняв взуття і пішов у кімнату.

– Мамо, ти ж знаєш, Вадим не їсть горох, – дочка зробила великі очі.

Парубок розмістився на дивані, кинувши на підлогу свій рюкзак.

– Це взагалі-то моя кімната, – сказала Людмила.

– Вадиме, йдемо, я покажу, де ми будемо жити, – крикнула Оленка.

– А мені тут подобається, – пробурчав хлопець, піднімаючись із дивана.

– Мамо, а ти поки що придумай, чим нагодувати Вадима.

– Навіть не знаю, у нас ще залишилася половина пачки сосисок, – знизала плечима Людмила.

– Зійде, з гірчичкою, кетчупом і хлібчиком, – обізвався він.

– Ніби нормально, – тільки й змогла сказати Людмила, йдучи на кухню. – Колись вона додому котенят і цуценят приносила, а тепер це привела, годуй його ще.

Вона наклала собі горохової каші, поклала на тарілку дві підсмажені сосиски, підсунула тарілку з салатом і з апетитом почала вечеряти.

– Мамо, чому ти тут одна їси? – в кухню зайшла дочка.

– Бо я прийшла з роботи і хочу їсти, – відповіла Людмила, жуючи сосиску. – Хто хоче поїсти, той нехай накладає собі сам або готує. І ще одне питання до тебе. Чому Вадим у нас житиме?

– Як чому, він мій чоловік.

Людмила ледве не захлинулася.

– Як чоловік?

– Ось так. Я вже доросла і сама вирішую виходити заміж чи ні. Мені вже дев’ятнадцять.

– Ви мене на весілля навіть не запросили.

– Не було жодного весілля, просто розписалися і все. А тепер ми чоловік і дружина, тож будемо жити разом, – відповіла Олена, крадькома дивлячись на жуючу матір.

– Вітаю вас. А чому без весілля?

– Якщо у тебе є гроші на весілля, можеш нам віддати, ми знайдемо куди їх витратити.

– Зрозуміло, – Людмила продовжувала уплітати свій обід, – А чому саме у нас жити?

– Бо в них однокімнатна квартира, і живуть вони в ній вчотирьох.

– Тобто варіант знімання не розглядався?

– Навіщо орендувати, якщо є моя кімната, – здивувалася дочка.

– Зрозуміло.

– Так ти нам даси щось поїсти?

– Оленко, каструля з кашею на плиті, сосиски на сковороді. Якщо мало, то є ще в холодильнику півпачки. Беріть, накладайте й їжте.

– Мамо, ти не розумієш, у тебе з’явився ять, – підкреслила останнє слово Олена.

– І що? Я маю тут гопака танцювати з цього приводу? Лена, я прийшла з роботи, я втомилася, давай без цих ритуальних танців. Руки є, ноги є, самі себе обслуговуйте.

– От тому ти й не заміжня!

Олена злісно подивилася на матір і пішла в свою кімнату, гучно хлопнувши дверима. Людмила поїла, помила за собою посуд, витерла стіл і пішла до себе. Там переодяглася, взяла сумку з одягом і поїхала у фітнес-центр. Вона була вільною жінкою і кілька вечорів на тиждень проводила в спортзалі та басейні.

Ближче до десятої вечора вона повернулася додому. У передчутті гарячого чаю виявила на кухні повний розгардіяш, мабуть, хтось намагався готувати. Кришка від каструлі з кашею лежала в невідомому місці, тому сама страва підсохла і потріскалася. Упаковка від сосисок валялася на столі, там же лежав зачервлений хліб без пакета. Сковорода пригоріла, і її антипригарне покриття хтось пошкодив виделкою. В умивальнику стояв брудний посуд, а на підлозі розлилася сладка рідина. У квартирі пахло сигаретами.

– Ого, це щось новеньке. Олена раніше таке собі ніколи не дозволяла.

Людмила відчинила двері до дочки. Молоді люди пили вино і курили.

– Лена, йди прибери все на кухні. Купиш завтра нову сковороду, – сказала мати і пішла до себе в кімнату, не зачинивши за собою двері.

Олена піднялася зі свого місця і побігла за нею.

– А чому ми повинні прибирати? І де я тобі візьму гроші на сковороду, я не працюю, я вчуся. Тобі що, посуд жалко?

– Так, Лено, ти знаєш правила цього дому: поїв – прибери, насвинячив – прибери, щось зіпсував – купи нове. Кожен прибирає за собою сам. І так, мені шкода сковороду, вона не копійки коштує, а тепер вона безнадійно зіпсована.

– Ти не хочеш, щоб ми тут жили, – випалила дочка.

– Ні, – спокійно відповіла Людмила.

Вона менше всього зараз хотіла сваритися з дочкою, та й раніше нічого подібного за Оленою не спостерігалося.

– Але тут є моя частка.

– Ні, квартира цілком моя і повністю. Я на неї заробила, я її купила. Ти тут лише прописана. Не потрібно вирішувати проблеми за мій рахунок. Хочете тут жити – дотримуйтеся правил, – висловила спокійним голосом Людмила дочці.

– Я й так все життя живу за твоїми правилами. Я вийшла заміж і тепер ти не маєш права вказувати,що мені робити, – вигукнула Олена. – І взагалі, ти вже пожила і повинна уступити нам квартиру.

– Я вам уступаю цілий коридор у під’їзді, а ще місце на лаві. Так, радість моя, заміж вийшла? Мене не спитала. Ти ночуєш тут одна, або з чоловіком, але в іншому місці. Він тут жити не буде, – жорстко відповіла Людмила.

– Та подавись ти своєю кварти…

Вадик встав біля дверей і, покачуючись від випитого алкоголю, почав бурчати:

– Мамця, не бухти і все буде тип-топ. Ми з Олею нікуди не поїдемо на ніч. Будеш добре себе поводити, ми навіть будемо тихо кохатися вночі.

– Яка я тобі мамця, – обурилася Людмила, – Мама з татом у тебе вдома залишилися, тож йди туди, і свою новоспечену дружину не забудь взяти.

– Та я тобі зараз, – хлопець підняв кулак і сунув його в ніс тещі.

– Ага, якраз.

Людмила схопила його за кулак доглянутими пальчиками, вклавши в них усю силу.

– А-а-а, відчепись від мене ненормальна.

– Мамо, ти що робиш? – закричала Олена, намагаючись відтягти матір від улюбленого.

Людмила відштовхнула дочку і вдарила коліном у пах Вадиму, а потім приклала його ліктем по шиї.

– Я зафіксую побої, – заверещав хлопець, – Подам на вас до суду.

– Зачекай, я зараз викличу поліцію, щоб було зручніше фіксувати, – відповіла Людмила.

Молоді ретирувалися, залишивши благоустроєну двокімнатну квартиру.

– Ти мені більше не мати, – крикнула на прощання Олена, – І онуків ніколи не побачиш.

– Яке горе, – іронічно констатувала Людмила. – Нарешті хоч одна поживу на своє задоволення.

Вона подивилася на свої руки – частина нігтів була зламана.

– Одні втрати від вас, – пробурчала Людмила.

Після їх від’їзду вона прибрала кухню, викинула кашу і злощасну сковороду, і поміняла замки у квартирі. Через три місяці біля роботи її зустріла дочка. Дівчина сильно схудла, щоки запали, та й сама вона виглядала нещасною.

– Мамо, а що у нас на вечерю? – запитала вона.

– Не знаю, – знизала плечима Людмила, – Ще не придумала. А чого б ти хотіла?

– Курку з рисом, – проковтнула слину Олена. – І олів’є.

– Тоді ходімо за куркою, – відповіла жінка. – А олів’є готуй сама.

Дочку вона ні про що не питала, а Вадим у їхньому житті більше не з’являвся.