Позбутися зайвого з дому

Винос непотрібного з дому.

— Мамо, ось ми з Оксаною і приїхали, — весело промовив Сергій і поставив у коридорі дві великі сумки з речами. — Добре, що ти погодилася нас прийняти, а то довелося б у готель селитися.

— Звісно, живіть, — радо відповіла Валентина Вікторівна. — Хоч і тісно буде нам у однокімнатній квартирі, але якось розмістимося.

Сергій, син Валентини Вікторівни, жив на орендованій квартирі зі своєю дружиною Оксаною. Та сталася прикрість: господар попросив їх з’їхати. От Сергій і вирішив, що вони тимчасово оселяться у мами.

Оксана швидко оглянула квартиру і сказала свекрусі:

— Ми будемо жити в кімнаті, а вам доведеться спати на кухні. Нас удвох, а вам одною там місця вистачить.

— Все гаразд, я й справді збиралася спати на кухні. В мене точно є крісло-ліжко на такі випадки. Тож займайте кімнату і не переживайте, одну тижденьку я якось потерплю.

— А це навіть зручно. Як прокинетеся, можете зразу нам сніданок приготувати, — засміялася Оксана, розкладаючи свої речі.

Валентина Вікторівна була інтелігентною, спокійною жінкою і ніколи не втручалася в особисті справи сина. Хоч Оксана їй не дуже подобалася, але ніколи про це не казала Сергієві.

«Якщо мій син щасливий, значить, все гаразд. Він дорослий, не дурний хлопець, і сам зрозуміє, яка дружина йому потрібна».

Спочатку Валентина Вікторівна не дуже переймалася через приїзд сина і невістки. Вона була впевнена, що це ненадовго — ну яка радість молодим жити в однушці з матір’ю?

Але, як виявилося, жити безкоштовно — це великий і вагомий плюс. Оксана постійно наголошувала, що у них проблеми з грішми, й вони ніяк не можуть знайти підходящий варіант для переселення. Не забувала вона й скаржитися на тісноту, а ще постійно критикувала звички свекрухи:

— Валентино Вікторівно, чому у вас постійно телевізор увімкнений? Навіщо ви взагалі ці серіали дивитеся? Краще дивіться фільми на комп’ютері, і навушники не забудьте надіти, бо мене звук дратує.

— А мені по телевізору зручніше дивитися, екран більший. Але якщо тобі заважає, то я краще піду на кухню, приготую щось.

Валентина Вікторівна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Оксана стане мудрішою і їхнє спілкування покращиться. А поки Валентина не збиралася конфліктувати чи виказувати претензії.

Оксана рідко мила за собою посуд, не прибирала, а всю готування перекинула на свекруху. Валентина Вікторівна думала, що невістка ще не звикла до цього дому і соромиться щось зробити по-своєму.

Але одного разу вона все-таки не витримала й дуже м’яко сказала:

— Оксано, сходи, будь ласка, в магазин і приготуй Сергію щось на вечерю. Він казав, що сьогодні буде пізно.

— А ви знаєте, що я на дієті? — обурилася Оксана, не відриваючи погляду від телефону. — І сьогодні я збираюся вечеряти тільки овочевим салатом. А Сергій уже не маленький і може сам собі щось приготувати. Якщо я не працюю, це не означає, що повинна бути тут замість служниці.

Валентина Вікторівна задумливо відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не залишилося, і в морозилці було пусто.

Довелося знову купувати їжу за свої гроші. А після вечері вона вирішила поговорити з сином:

— Сергію, мені не зовсім зручно тобі говорити, але чи не міг би ти придбати продукти? Тільки для себе і Оксани, мені нічого не треба. Сам розумієш, зарплата в мене небагата, важко вас годувати.

— Та нема питання. Тільки я всю зарплату віддаю Оксані — вона вважає, що бюджетом має завідувати жінка. Але ти не хвилюйся, я з нею сьогодні поговорю.

Важко щось приховати, живучи втрьох в однокімнатній квартирі. Валентина Вікторівна збиралася лягати спати, розклала своє крісло і почула перешепти невістки і сина:

— Оксано, треба дати мамі принаймні п’ять тисяч. Ми її й так затіснили, та ще й за її рахунок їмо. Якось некрасиво виходить.

— У мене нема грошей! Ти знаєш, скільки я залишила в салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати вже майже нічого не залишилося. А з твоєю мамою нічого не станеться — нехай допоможе молодій сім’ї.

Валентина Вікторівна занепокоїлася, що через неї Сергій з Оксаною можуть посваритися. «Добре, нехай, з цими грошима. Сподіваюсь, через тиждень вони з’їдуть, а я вже якось потерплю».

* * *

Час минав, а про переїзд ніхто і не натякнув. Оксана хоч і була незадоволена спільним проживанням зі свекрухою, але шукати нове житло не поспішала. Звичайно, Валентині Вікторівні вже почала набридати така життя: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма, ще й терпіти придирки.

Але на цьому всі сюрпризи не закінчилися. Якось раз Валентина Вікторівна підійшла до свого старенького серванта і схопилася за серце — зник її чайний сервіз «Мадонна». Вона ахнула, злякалася, заглянула в сусідні шафки, але сервіз ніде не було.

«Куди він подівся? Старий сервіз, кому він був потрібен? Напевно, Оксана його кудись переставила, більше нікому».

Через годину додому прийшли Сергій з Оксаною, і Валентина Вікторівна одразу ж запитала:

— Слухайте, ви не брали мій сервіз? Дивна справа, але я ніде не можу його знайти.

Оксана з усмішкою подивилася на чоловіка і сказала:

— Так, це я його взяла. Для продажу. Навіщо вам ця рухлядь? Ви ж самі казали, що не користуєтеся такою посудою. Скажіть дякую, що вдалося його продати за непогані гроші.

— Ви що, продали його? — ахнула Валентина. — Я ж його так берегла, він мені від мами дістався! Сергію, чому ж ти мені нічого не сказав? Хіба можна так — таємно продавати мої речі?

— Мамо, ну правда, навіщо тобі цей сервіз? Тільки стоїть, місце займає. А ми його продали за шість тисяч, якраз можна продуктів набрати.

— Ой, Сергію, що ви наробили… — зі сльозами на очах прошептала Валентина Вікторівна. — Це ж не просто сервіз, це моя пам’ять про маму! Невже у вас нічого не зворухнулося, коли ви таке задумали?

— Та що ви причитаєте через це барахло? — здивовано буркнула Оксана. — Увесь цей сервант давно пора відправити на смітник. Зараз така меблі з вісімдесятих років виглядає не дуже.

Сергій бачив, що мати засмутилася, але все ж вирішив підтримати дружину:

— Точно, мамо, давай я краще тобі білу шафку куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли будуть гроші. А то в квартиру вже заходити соромно.

Валентина Вікторівна була просто вражена поведінкою сина. Ладно, Оксана, з нею все зрозуміло. Але Сергій? Невже він теж вважає всі ці речі хламом? Соромиться, що у них не якийсь дорогий ремонт? Так, Валентина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне? Вона одна виховувала сина, намагалася, щоб він виглядав не гірше за інших і навіть змогла знайти гроші на платне навчання.

— А коли ви збираєтеся від мене з’їхати? — тихо запитала Валентина. — Вже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ви ще щось з дому винесете. Щиро кажучи, я вже втомилася жити з вами. Ми домовлялися на один тиждень, а пройшов уже місяць.

— Ну ось, ви нас уже виганяєте! — крикнула Оксана. — Ненадовго ж вас вистачило! Та ви через свій сервіз більше переживаєте, ніж через сина! Ви б краще порадувалися, що ми вам квартиру розхламлюємо, а то живете серед стар’я!

— Та вже, дякую, — почала злитися Валентина Вікторівна. — Я вам старалася у всьому допомогти — зі весіллям допомогла, пустила вас до себе пожити, годувала і прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні вже, я сама вирішу, як мені жити в своїй квартирі!

Оксана схопила свою куртку, сумку і гаркнула на чоловіка:

— Йдемо звідси! Я краще поїду до своїх батьків, ніж буду терпіти таке ставлення! Сергію, ти що, не бачиш, що Валентина Вікторівна нас дорікає своєю допомогою?!

Сергій не знав, що робити. Він не очікував, що мати так сильно засмутиться через сервіз, ще й вкаже їм на двері. Але сваритися з Оксаною йому теж не хотілося, тож він спробував заспокоїти маму:

— Нічого страшного не сталося, навіщо так злитися? Куди ми поїдемо прямо зараз? Батьки Оксани живуть за містом, туди півтори години треба добиратися.

— Це вже не моя справа, — тремтячим голосом сказала Валентина Вікторівна. — Хай тепер Оксана вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоч трохи будете мені вдячні за допомогу, але бачу, що це почуття вам незнайоме.

Сергій та Оксана пішли, а Валентина Вікторівна розплакалася. Їй здавалося, що вона дуже суворо поводилася з сином, і що відтепер їхні стосунки безповоротно зіпсовані.

Але, на щастя, Сергію пішов на користь цей урок. Через три дні він прийшов до мами, а в руках у нього була коробка з сервізом.

— Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я зателефонував покупцю, все пояснив, і вона погодилася повернути. Правда, попросила тисячу зверху, але це вже дрібниці. В загальному, вибач, будь ласка, що так сталося. А про Оксану… поговоримо якось потім.

Валентина Вікторівна була щаслива. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Сергій нарешті її зрозумів.

Вона повернула улюблений сервіз на законне місце і, милуючись ним, сказала:

— Ех, молодь! Нічого ви в гарних речах не розумієте!