Позбудься зайвого з дому

Винести з дому непотрібне.
— Мам, ось ми з Марією і приїхали, — весело промовив Сергій і залишив у передпокої дві величезні сумки з речами. — Добре, що ти згодилась нас прийняти, а то прийшлося б до готелю звертатись.
— Звісно, живіть, — привітно сказала Валентина Василівна. — Хоч і тіснувато буде в однокімнатній квартирі, але нічого, якось розмістимось.
Сергій, син Валентини Василівни, жив на орендованій квартирі з дружиною Марією. Але потім у них трапилася неприємність: власник квартири попросив їх виїхати. Тож Сергій вирішив, що вони з дружиною тимчасово поживуть у матері.
Марія швидко оглянула квартиру і сказала свекрусі:
— Ми житимемо в кімнаті, а вам доведеться спати на кухні. Нас же двоє, а вам одній там вистачить місця.
— Все гаразд, я дійсно планувала спати на кухні. У мене є крісло-ліжко на такий випадок. Тож займайте кімнату і не хвилюйтеся, вже один тиждень я як-небудь потерплю.
— А що, це навіть зручно. Як прокинетесь, можете нам одразу сніданок готувати, — засміялась Марія і пішла розкладати речі.
Валентина Василівна була жінкою інтелігентною, спокійною і ніколи не втручалася в особисті справи сина. Хоч Марія їй не дуже подобалася, але вона ніколи не висловлювала свої думки Сергію.
«Якщо мій син щасливий, значить, все в порядку. Він дорослий, розумний хлопець, і сам розбереться, яка дружина йому потрібна».
Спочатку Валентина Василівна не надто переживала через приїзд сина і невістки. Вона була впевнена, що це ненадовго — ну, яка радість молодим жити у однокімнатній квартирі з матір’ю?
Але, як виявилося, жити безкоштовно — це вагомий плюс. Марія постійно говорила, що у них проблеми з грошима, і поки вони не можуть знайти відповідний варіант, куди переселитися. Не забувала також скаржитися на тісноту і постійно критикувала звички свекрухи:
— Валентино Василівно, чому у вас постійно ввімкнений телевізор? Навіщо ви взагалі ці серіали дивитеся? Краще фільми на комп’ютері дивитись і навушники не забудьте вдягти, бо мене звук дратує.
— А мені на телевізорі зручніше дивитись, екран більший. Але якщо тобі заважає, я краще піду на кухню, приготую щось.
Валентина Василівна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Марія стане мудрішою, і їх спілкування налагодиться. А поки Валентина не хотіла конфліктувати і висловлювати претензії.
Марія рідко мила за собою посуд, не прибирала і всю готовку переклала на свекруху. Валентина Василівна думала, що невістка поки не звикла до цього дому і соромиться щось робити по-своєму.
Але одного разу все ж не витримала і дуже м’яко сказала:
— Маріє, сходи, будь ласка, до магазину і приготуй Сергію щось на вечерю. Він казав, що буде сьогодні пізно.
— А ви знаєте, що я на дієті? — обурилась Марія, не відриваючи погляду від телефону. — І сьогодні я збираюся вечеряти лише овочевим салатом. А Сергій вже не маленький і може сам собі щось приготувати. Якщо я не працюю, це не означає, що я тут маю бути замість служниці.
Валентина Василівна задумливо відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не залишилось, а у морозильнику було порожньо.
Довелося знову купувати їжу за свої гроші. А після вечері вона вирішила поговорити з сином:
— Сергію, мені незручно тобі казати, але чи не міг би ти купити продукти? Тільки на себе і Марію, мені нічого не треба. Сам розумієш, зарплата у мене невеличка, накладно вас годувати.
— Та нема проблем. Тільки я всю зарплату віддаю Марії — вона вважає за краще, щоб бюджетом керувала дружина. Але ти не переживай, я з нею сьогодні поговорю.
Важко щось приховати, живучи втрьох у однокімнатній квартирі. Валентина Василівна зібралася лягати спати, розклала своє крісло і почула перешіптування невістки і сина:
— Маріє, треба дати мамі хоча б п’ять тисяч. Ми і так її спантеличили, та ще й за її рахунок їмо. Якось некрасиво виходить.
— У мене немає грошей! Ти знаєш, скільки я витратила в салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати вже практично нічого не залишилось. А з мамою твоєю нічого не станеться — нехай допомагає молодій родині.
Валентина Василівна занервувала, що через неї Сергій з Марією можуть посваритися. «Гаразд, бог з ними, з цими грошима. Сподіваюся, через тиждень вони поїдуть, а я вже якось потерплю».

* * *

Час минув, а переїздом ніхто не займався. Марія, хоч і була невдоволена спільним проживанням зі свекрухою, але не поспішала шукати нове житло. Звісно, Валентині Василівні вже набридла така ситуація: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма, ще й терпіти прискіпування.
Але на цьому всі сюрпризи не закінчилися. Якось Валентина Василівна підійшла до свого старенького буфету і схопилася за серце — зник її чайний сервіз «Мадонна». Вона ахнула, злякалася, заглянула в сусідні шафки, але сервіза ніде не було.
«Куди він подівся? Старий сервіз, кому він був потрібен? Мабуть, Марія його кудись переставила, більше нікому».
Через годину додому прийшли Сергій з Марією, і Валентина Василівна відразу ж спитала:
— Послухайте, ви не брали мій сервіз? Дивна справа, але я ніде не можу його знайти.
Марія з усмішкою подивилася на чоловіка і сказала:
— Так, це я його взяла. Для продажу. Навіщо вам цей мотлох? Ви ж самі казали, що не користуєтеся такою посудою. Скажіть спасибі, що вдалося його продати за непогані гроші.
— Ви що, продали його? — ахнула Валентина. — Я ж його так берегла, він мені від мами дістався! Сергію, ну чому ти мені нічого не сказав? Хіба так можна — потай продавати мої речі?
— Мамо, ну справді, навіщо тобі цей сервіз? Стоїть тільки, місце займає. А ми його продали за шість тисяч, якраз можна продуктів накупити.
— Ой, Сергію, що ви накоїли… — зі слізьми на очах прошепотіла Валентина Василівна. — Це ж не просто сервіз, це моя пам’ять про маму! Невже у вас нічого не екнуло, коли ви таке задумали?
— Та чого ви причитаєте через цей мотлох? — недовірливо фыркнула Марія. — Всі цей буфет давно пора на смітник відправити. Зараз така меблі з вісімдесятих років ну дуже убого виглядають.
Сергій бачив, що мати засмучена, але все ж вирішив підтримати дружину:
— Дійсно, мамо, давай я тобі краще білу шафу куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли будуть гроші. А то в квартиру вже заходити совісно.
Валентина Василівна була просто обурена поведінкою сина. Ладно, Марія, з нею все зрозуміло. Але Сергій? Невже він теж вважає всі ці речі мотлохом? Соромиться, що у них не якийсь дорогий ремонт? Так, Валентина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне? Вона самотужки виростила сина, старалася, щоб він виглядав не гірше інших і навіть змогла знайти гроші на платне навчання.
— А коли ви збираєтеся від мене поїхати? — тихо запитала Валентина. — Вже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ще щось з дому винесе. Чесно кажучи, я вже втомилася з вами жити. Ми домовлялися на один тиждень, а минув вже місяць.
— Ну ось, ви нас уже виганяєте! — крикнула Марія. — На недовго ж вас вистачило! Та ви через свій сервіз більше переживаєте, ніж через сина! Ви б краще зраділи, що ми вам квартиру розхламлюємо, а то живете серед старих речей!
— Та вже, спасибі, — почала злитися Валентина Василівна. — Я вам старалася у всьому допомогти — зі весіллям допомогла, пустила вас до себе жити, годувала і прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні вже, я сама вирішу, як мені жити у своїй квартирі!
Марія схопила свою куртку, сумку і рявкнула на чоловіка:
— Виходимо звідси! Я краще поїду до своїх батьків, ніж буду терпіти таке ставлення! Сергій, ти що, не бачиш, що Валентина Василівна нас попрікає своєю допомогою?!
Сергій не знав, що робити. Він не очікував, що мати так сильно засмутиться через сервіз, та ще й вкаже їм на двері. Але сваритися з Марією йому теж не хотілося, і він спробував заспокоїти маму:
— Нічого страшного не сталося, навіщо так злитися? Куди ми поїдемо прямо зараз? Батьки Марії живуть за містом, туди півтори години потрібно добиратися.
— Це вже не моя справа, — тремтячим голосом сказала Валентина Василівна. — Нехай Марія тепер вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоча б трохи будете мені вдячні за допомогу, але бачу, що вам це почуття не знайоме.
Сергій і Марія пішли, а Валентина Василівна розплакалася. Їй здавалося, що вона дуже жорстко вчинила з сином і що тепер їхні стосунки безповоротно зіпсовані.

Але, на щастя, Сергію пішов на користь цей урок. Через три дні він прийшов до мами, а в руках у нього була коробка з сервізом:
— Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я подзвонив покупниці, все їй пояснив, і вона погодилася повернути. Правда, попросила тисячу зверху, але це вже дрібниці. Взагалі, вибач, будь ласка, що так вийшло. А Марія… про неї якось потім поговоримо.
Валентина Василівна була щаслива. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Сергій нарешті її зрозумів.
Вона повернула улюблений сервіз на його законне місце і, милуючись ним, сказала:
— Ех, молодь! Нічого ви не розумієте у гарних речах!