Теща викреслила нас з заповіту, хай тепер сама про себе дбає!

— Раз ми викреслені з заповіту, нехай тепер сама про себе подбає! — невістка забороняє дбати про свекруху.

Марія Лещенко більшу частину життя працювала на заводі у своєму рідному місті, яке було єдиним місцем, де можна було отримати пристойну зарплату. Вона ніколи не розглядала зміну професії, адже в маленькому містечку, де вона жила, не було інших перспектив, та й вона мала забезпечувати свого улюбленого сина.

На чоловіка особливо покладатися вона не могла, бо вже через кілька місяців після весілля, коли дізналася про майбутнє поповнення в родині, зрозуміла, що головою родини є саме вона. Утримання сім’ї, виховання сина, облаштування скромного життя — все це було на її плечах.

Звісно, іноді вона думала про розлучення, але зрештою вирішувала, що краще, аби дитина мала хоч якогось батька, ніж взагалі жодного. Завдяки своїй важкій праці на заводі, Марія змогла відправити сина на навчання до великого міста. Хлопець був розумний і прагнув швидко стати самостійним. Він досяг успіхів у навчанні, отримав добре оплачувану роботу і був запрошений на службу в столиці.

Там він познайомився з дівчиною, з якою швидко вирішив одружитися. Марія не ладнала з невісткою, їй не подобалося, як під час відвідин, невістка глузувала з їхнього маленького містечка і постійно мала вираз обурення на обличчі, ніби була якоюсь великою аристократкою. Водночас було відомо, що дівчина походила з одного з приміських сіл.

Коли жінка досягла 60 років, вона потрапила до лікарні. З’ясувалося, що причиною були тривалі шкідливі умови праці. Незабаром її виписали з лікарні, але вона потребувала допомоги в хатніх справах. Чоловіка давно вже поруч не було, тому Марія звернулася до сина, але й той не міг допомогти, оскільки перебував за кордоном. Тоді Марія попросила допомоги у сусідки — Ольги, якій пообіцяла заплатити за допомогу в господарстві. Добросердна дівчина погодилася допомагати їй абсолютно безкоштовно, кажучи, що старша жінка “більше потребує грошей”. Вона лише брала гроші на купівлю продуктів для обідів.

Відчуваючи велику вдячність, Марія, думаючи, що час підходить до кінця, склала заповіт, у якому її квартиру мала успадкувати молода сусідка. Це рішення не було викликане якимось неприязним ставленням до сина, вона просто логічно вирішила, що її дитина має все необхідне, а недорога квартира в маленькому містечку йому не знадобиться.

Одного дня Ольга повинна була поїхати з міста на два тижні. Дізнавшись, що син вже повернувся в Україну, Марія вирішила зателефонувати й ще раз попросити про допомогу. Під час розмови вона розповіла про сусідку і про те, що саме вона є спадкоємицею квартири. Таким чином вона хотіла подякувати їй за безкорисливу допомогу.

Через мить в телефоні запанувала тиша, поки не заговорила невістка, яка, очевидно, чула розмову.

— Раз ми викреслені з заповіту, нехай тепер сама про себе подбає!

— Тихо! — шипів син.

Марія терпляче чекала, що скаже син.

— Мамо, постараюся приїхати, але не обіцяю, тому що на роботі загрожують скороченням відпустки.

— Добре… — жінка все ж сподівалася, що її син приїде.

На жаль, син не встиг її відвідати…