Залишили саму в заметі: нехай виживає сама!

Залишимо її тут, нехай сама помирає! – казали вони, скидаючи бабусю в сніг. Підступні не підозрювали, що бумеранг повернеться швидше, ніж вони думали.

Валентина Петрівна підходила до свого під’їзду. Бабусі на лавочці обговорювали ситуацію з автомобілем, що нещодавно припаркувався поруч.

– До кого це? – поцікавилася Валентина.
– Нам доповіді не надають! – відповіла одна з бабусь. – Напевно, до Маші. До стареньких такі машини не під’їжджають.
– До нас тільки швидка приїжджає! – підхопила інша бабуся.

Сусідки ще трохи поспілкувалися, обговорюючи владу та всі чутки. І тут вийшла та сама Маша, до якої приїхали на дорогій машині. Вона пішла по своїх справах, не звернувши уваги на сусідок і припарковану автомобіль на газоні. Валентина Петрівна поспішила повернутися додому.

– Валентино Петрівно? – сказав чоловік, побачивши жінку на сходах. – Ви мене пам’ятаєте? Ми нещодавно розмовляли. Я – ваш родич.
– Ах, Льоша! – вигукнула Валентина, впізнавши його. – Чому не попередив, що приїдеш? Твоя машина на газоні стоїть?
– Так, моя.
– Тоді піди приберись її звідти, поки люди не допомогли! І нащо це ти задумав ставити автомобіль на квіти?

Родич швидко вийшов на вулицю, а Валентина Петрівна пішла гріти чай. Їй потрібно продати квартиру, не хотілося б залишати сусідам пошкоджений газон.

Колись до неї приїжджав дядько зі своїм сином. Потім родичі не цікавилися одне одним. І ось, молодший з’явився знову! Але щось у ньому відштовхувало Валентину Петрівну. Він багато палить. Хоч і молодий, а зуби вже жовті. Добре, що хоча б приїхав. Жінка не стала наймати ріелтора для продажу квартири. Краще племіннику заплатить. Але він відмовився від грошей.

Так сталося, що Валентина залишилася в старості без чоловіка і дітей. Захотілося їй ближче до землі переїхати. Все-таки на свіжому повітрі краще, ніж з четвертого поверху постійно спускатися. А в селі є город. Поки є сили, посадить собі овочі. До кінця осені знайшовся покупець на квартиру.

– Завтра зима. Давай по весні почнемо продавати, – вирішила Валентина Петрівна відкласти покупку дому.
– Але ж будинки подорожчають навесні! – заперечив племінник. – Коли холодно, легше і опалення перевірити. Більше того, вже є покупець. Раптом потім відмовиться?
– Але ж дім мені ще не підібрали! Де я жити буду? Знайдемо будинок, тоді й продамо квартиру, – зітхнула Валентина Петрівна.
Олексій погодився.

Довго чекати не довелося. Через кілька днів родич знайшов варіанти житла. Вибравши домовлені будинки, вони вирушили в село. Оглянувши їх, Валентина Петрівна трохи засмутилася. По всіх потрібен був ремонт. Але за отримані з продажу квартири гроші жінці вистачило б і на дім, і на ремонт.

Олексій розумівся на будівництві та зміг розповісти тітці, скільки коштуватимуть їй будівельні матеріали та зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти.

Бабуся журилася:
– Зима на носі. Не хочеться мені з цими ремонтами морочитися. Хочеться зайти в дім та жити, як усі нормальні люди.
– Я ж допоможу Вам! – відповів молодий чоловік.

Валентину Петрівну насторожувало те, що племінник намагається якомога швидше продати квартиру і купити їй хоча б якийсь будинок. Все ж вона вирішила, що вигоди Олексій від цього не отримає, та й її справи з продажем йому незручні. Дякувати, що взагалі погодився допомагати.

Вибравши собі будинок, бабуся призначила день угоди.

Покупець і нотаріус прибули вчасно. Олексій заварив усім чаю. Жаль стало бабусі продавати житло. Все ж своя квартира. Весь вік тут прожила. Нічого вже не виправиш. Речі зібрано, угоду оформлено.

– Ну ось. Тепер можна і в новий дім заїжджати! – заявив племінник, коли папери підписали.
– Почекай, що, прямо зараз? Я ще із серванта посуду не виклала, – заперечила було літня жінка, проте Льоша наполягав перевезти її сьогодні. Мовляв, покупцю ніде ночувати!

– Ну добре, сьогодні так сьогодні. Тільки посуду зберу швидко, – погодилася Валентина Петрівна.

Незабаром вони їхали по шосе на вантажівці. Бабуся почала клювати носом і заснула міцним сном. Свідомість іноді поверталася до неї, і вона бачила дорогу за вікном машини, чула, як чоловіки перемовляються між собою.

– Бабусю, ти мене чуєш? – наче здалеку чувся голос Льоші. Сил відповісти у неї не було.
– Давай тут її залишимо, – знову почула вона, прийшовши до тями наступного разу. Все відбувалося, як у тумані. Кинули бабусю прямо в сніг.
– Помре сама, – сказав Олексій.

Дійшло до старенької, що племінник її обманув. Виявилося, що до чаю він щось їй підмішав, щоб вона заснула і підписала довіреність. Заплющивши очі, Валентина приготувалася зустрічати смерть.

Тим часом за всім спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз машину, зупинену у кюветі, вона подумала, що водієві потрібна допомога, і вирішила зупинити авто. Проте пізніше побачила, як чоловіки несли щось із вантажівки до лісу. Йшов сильний сніг. Молода жінка зацікавилася, навіщо людям посеред дороги у негоду щось вивантажувати. Може, займаються чимось нелегальним?

Трохи прогнавши машину вперед і вимкнувши фари, дівчина приготувалася чекати. На випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли та поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони відносили мішок. Помітивши стареньку, вона перевірила пульс. Жива! Щоправда, непритомна. Молода рятівниця одразу зателефонувала чоловікові і повідомила про бабусю.

Коли чоловік приїхав, вони допомогли старій жінці сісти в машину. Дорогою Валентина Петрівна прийшла в себе.

– Де я? – запитала вона.
– Ми вас знайшли, – відповіла Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинилися в снігу?
– Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім чай пили. Ох цей чай… Льоша мені щось у нього насипав! Потім їхали в село, двоє кинули мене в сніг. Розібрався з тіткою родич!
– Давайте, я вас розітру, – запропонувала дівчина, дістаючи з аптечки крем.
– З вами тепліше, – посміхнулася бабуся. – Так би і загинула я.

Пізніше сім’я Ірини і сама Валентина Петрівна звернулися в міліцію. Почалося розслідування. Молода жінка запропонувала Валентині пожити тимчасово у них з чоловіком. Буває всяке в житті, адже поки квартиру повернеш, потрібен свій дах над головою.

Через пару тижнів літній жінці повернули її квартиру. Олексія і його спільника ув’язнили за шахрайство. А навесні, як і планувала Валентина, вона продала квартиру і придбала будинок у селі. Ремонт у ньому не вимагався, і бабуся з радістю зайнялася садом. Влітку в гості Ірину з чоловіком запрошувала. Доброту цієї родини старенька ніколи не забувала.