Connect with us

З життя

Вічне життя в тілі кішки

Published

on

Вона була вічною… Вічною кішкою. Що це було – мутація, особливий вид чи щось ще невідоме науці, вона не знала. Кішку це не цікавило. Вона просто жила.

Кішка пам’ятала, що спочатку жила біля річки. Потім пригадувала безкрайню суху пустелю. Густі ліси, степ. Яка різниця, аби лише можна було полювати, хоча полювання не завжди було вдалим. І тоді вона сама прийшла до людей. Так було безпечніше, і їжа завжди поруч з ними.
Минали століття, і кішка переїхала на інший континент. І не тому, що хотіла — просто на той момент вона була дуже цінною. І між золотом і кішкою навіть вагань не було. У ті часи завжди обирали кішку.
Але з роками цінність зменшувалась, і кішку продавали, губили, викидали, зраджували. Вона все одно постійно тягнулась до людей. Але не через любов — любові до цих дивних істот кішка не відчувала ані краплі.
Вона просто дуже хотіла жити, а іноді було так холодно! Зима приходила щороку, і пустеля тепер снилася лише у снах… Хто ж їй скаже, що з Африки давно-давно привезли її в Україну, але ніхто не міг розповісти про це кішці.
Скільки було з нею поруч людей, кішка не пам’ятає — вона не рахувала. Та й яка різниця, скільки їх — вони майже однакові. Завжди невдоволені невибагливим кольором, завжди здивовані, що кішка не приносить кошенят. А навіщо їй давати життя, якщо її життя й так вічне.
Черговий чоловік з’явився несподівано… Просто йшов, просто побачив. Він не знав, що годину тому цю кішку принесли і викинули, як відслужену річ.
Він просто помітив: ось кішка, їй холодно, а у нього є можливість її зігріти. Вона вже готувалась попроситись, принизитись… Та цього не знадобилось — її забрали і так.
Кішка зручно вмостилася на грудях, зігріта теплом тіла і загорнута в стару шубку. Що ж, ще один прохідний чоловік у її довгому котячому житті. Але чому ж їй хочеться, щоб цей парубок жив разом із нею таке ж вічне життя? Хай і черговий, але якийсь відразу майже рідний.
А він — проста людина, він просто жив. Переїхав з комунальної квартири в маленьку, одружився, народились діти, і вони отримали більшу квартиру. Кішка завжди була поруч і переїжджала разом з ним.
Вона все чекала: коли ж, як усім, вона набридне? Коли ж завершується життя з цим чоловіком? Але воно не закінчувалось. Вперше кішка була вельми здивована — її обожнювали, любили, жаліли. А те, що вона довго живе — хто ж тоді знав термін котячого віку, адже ще не придумали інтернету. А книг про кішок майже не писали.
Одружився, розлучився, виховав двох дітей. А те, що дружина пішла, так нехай буде щаслива, ніхто ж не зобов’язаний бути поруч із ним, якщо не хоче. А кішка хоче, вона ніби прив’язана до нього. Тільки чомусь зовсім не старіє, вона, як і раніше, була молода.
Це й зрозуміло! Він добре її годував і вирішив, що вся справа в чудовому харчуванні. Навіть у 90-ті він годував її краще, ніж себе. Бо він — сильний чоловік, а вона — маленька кішка, і якось гидко обділяти її заради себе.
Але, на жаль, він все ж не вічний… І, ухопившись за серце вночі, чоловік ледве віддихався. Кішка, як завжди, була поруч, з тривогою вдивляючись в рідне обличчя. І тоді вона зрозуміла, що жити без цього чоловіка більше не хоче! Їй не потрібне таке вічне життя!
Кажуть, що одного бажання недостатньо. А я скажу — це для людей, а коти все одно зроблять так, як їм треба. Це знає кожен любитель кішок — кішка все одно доб’ється свого. Вона підкорить під себе все і всіх. Природу це чи людину.
Вона почала старіти… Очі втратили яскравість, спина провисла, трохи опухли суглоби. Але чоловік цього не помічав, для нього вона була все такою ж прекрасною. Його кішка, яку він знайшов у 20 років, а тепер уже йому за вісімдесят.
Вони вийшли на захід і сиділи поруч на лавці, тісно притулившись одне до одного. Серце знову закололо, і чоловік тихо зітхнув. За себе він не переживав, думав тільки про свою кішку.
— Як же ти будеш, Лапочко, без мене?
Він погладив м’яку спинку. Кішка ще більш щільно притулилася до його бедра і поклала втомлену мордочку на рідні коліна. У такт погладжуванням муркнула нерозбірливо… А якби чоловік знав котячий язик, то обов’язково би зрозумів:
— А хто сказав, що я буду без тебе?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 5 =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

Как наблюдение за приготовлением салата изменило мою жизнь

Сегодня я сижу за столом, курит папироса, и пишу эти строки с тяжёлым сердцем. Жизнь, которую я знал, перевернулась в...

З життя8 хвилин ago

Новий початок з новим другом

Новий етап з Дмитром У мене свій дім – просторий, з садом, де цвітуть вишні, та верандою, де так затишно...

З життя10 хвилин ago

Я не слуга для родичів

Коли свекруха, Надія Семенівна, вийшла з кухні на хвилину, свекор, Борис Іванович, різко обернувся до мене й наказав: “Марічко, йди...

З життя14 хвилин ago

Вчинок свекрухи став останньою краплею в конфлікті з мамою

У маленькому містечку біля Полтави, де аромат квітучих садів змішується з польовою порохнявою, моє життя у тридцять один рік перетворилося...

З життя39 хвилин ago

Її прихід виснажує мене, хоча я завжди готова передати суп для мами чоловіка.

У маленькому містечку під Луцьком, де старі хати тонуть у зелені груш, моє життя в 32 роки перетворилося на нескінченний...

З життя42 хвилини ago

В 69 лет я открыл тайны своей жизни, которые больше не могу скрывать

Мне уже 69 лет, и я имею право говорить о своей жизни — тайны, которые больше не могу держать в...

З життя42 хвилини ago

Як візити свекрухи перетворюють подачу супу для неї на випробування для мене

У маленькому містечку під Житомиром, де старі будинки тонуть у зелені яблунь, моє життя у 32 роки перетворилося на нескінченний...

З життя47 хвилин ago

«Я ретельно спостерігала за дівчиною під час вечері» – майбутня невістка не підходить моєму сину

«Я весь вечір придивлялася до дівчини» — моя майбутня невістка не підходить моєму синові У невеличкому містечку під Хмельницьким, де...