Connect with us

З життя

Вічне життя в тілі кішки

Published

on

Вона була вічною… Вічною кішкою. Що це було – мутація, особливий вид чи щось ще невідоме науці, вона не знала. Кішку це не цікавило. Вона просто жила.

Кішка пам’ятала, що спочатку жила біля річки. Потім пригадувала безкрайню суху пустелю. Густі ліси, степ. Яка різниця, аби лише можна було полювати, хоча полювання не завжди було вдалим. І тоді вона сама прийшла до людей. Так було безпечніше, і їжа завжди поруч з ними.
Минали століття, і кішка переїхала на інший континент. І не тому, що хотіла — просто на той момент вона була дуже цінною. І між золотом і кішкою навіть вагань не було. У ті часи завжди обирали кішку.
Але з роками цінність зменшувалась, і кішку продавали, губили, викидали, зраджували. Вона все одно постійно тягнулась до людей. Але не через любов — любові до цих дивних істот кішка не відчувала ані краплі.
Вона просто дуже хотіла жити, а іноді було так холодно! Зима приходила щороку, і пустеля тепер снилася лише у снах… Хто ж їй скаже, що з Африки давно-давно привезли її в Україну, але ніхто не міг розповісти про це кішці.
Скільки було з нею поруч людей, кішка не пам’ятає — вона не рахувала. Та й яка різниця, скільки їх — вони майже однакові. Завжди невдоволені невибагливим кольором, завжди здивовані, що кішка не приносить кошенят. А навіщо їй давати життя, якщо її життя й так вічне.
Черговий чоловік з’явився несподівано… Просто йшов, просто побачив. Він не знав, що годину тому цю кішку принесли і викинули, як відслужену річ.
Він просто помітив: ось кішка, їй холодно, а у нього є можливість її зігріти. Вона вже готувалась попроситись, принизитись… Та цього не знадобилось — її забрали і так.
Кішка зручно вмостилася на грудях, зігріта теплом тіла і загорнута в стару шубку. Що ж, ще один прохідний чоловік у її довгому котячому житті. Але чому ж їй хочеться, щоб цей парубок жив разом із нею таке ж вічне життя? Хай і черговий, але якийсь відразу майже рідний.
А він — проста людина, він просто жив. Переїхав з комунальної квартири в маленьку, одружився, народились діти, і вони отримали більшу квартиру. Кішка завжди була поруч і переїжджала разом з ним.
Вона все чекала: коли ж, як усім, вона набридне? Коли ж завершується життя з цим чоловіком? Але воно не закінчувалось. Вперше кішка була вельми здивована — її обожнювали, любили, жаліли. А те, що вона довго живе — хто ж тоді знав термін котячого віку, адже ще не придумали інтернету. А книг про кішок майже не писали.
Одружився, розлучився, виховав двох дітей. А те, що дружина пішла, так нехай буде щаслива, ніхто ж не зобов’язаний бути поруч із ним, якщо не хоче. А кішка хоче, вона ніби прив’язана до нього. Тільки чомусь зовсім не старіє, вона, як і раніше, була молода.
Це й зрозуміло! Він добре її годував і вирішив, що вся справа в чудовому харчуванні. Навіть у 90-ті він годував її краще, ніж себе. Бо він — сильний чоловік, а вона — маленька кішка, і якось гидко обділяти її заради себе.
Але, на жаль, він все ж не вічний… І, ухопившись за серце вночі, чоловік ледве віддихався. Кішка, як завжди, була поруч, з тривогою вдивляючись в рідне обличчя. І тоді вона зрозуміла, що жити без цього чоловіка більше не хоче! Їй не потрібне таке вічне життя!
Кажуть, що одного бажання недостатньо. А я скажу — це для людей, а коти все одно зроблять так, як їм треба. Це знає кожен любитель кішок — кішка все одно доб’ється свого. Вона підкорить під себе все і всіх. Природу це чи людину.
Вона почала старіти… Очі втратили яскравість, спина провисла, трохи опухли суглоби. Але чоловік цього не помічав, для нього вона була все такою ж прекрасною. Його кішка, яку він знайшов у 20 років, а тепер уже йому за вісімдесят.
Вони вийшли на захід і сиділи поруч на лавці, тісно притулившись одне до одного. Серце знову закололо, і чоловік тихо зітхнув. За себе він не переживав, думав тільки про свою кішку.
— Як же ти будеш, Лапочко, без мене?
Він погладив м’яку спинку. Кішка ще більш щільно притулилася до його бедра і поклала втомлену мордочку на рідні коліна. У такт погладжуванням муркнула нерозбірливо… А якби чоловік знав котячий язик, то обов’язково би зрозумів:
— А хто сказав, що я буду без тебе?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять + 2 =

Також цікаво:

З життя38 хвилин ago

Гра на удачу

Давно це було, ще за часів, коли Київ був повний весняного тепла, а по вулицях лунали пісні співаків з невеличких...

З життя2 години ago

Не пускай слова на вітер: важливіша мета — щасливе заміжжя!

— Ти, Льоню, не цокай дзьобом. Головне — гарно вийти заміж. У будь-якому разі виграєш, — наставляла родичка. Льоня була...

З життя2 години ago

Чому ти так на мене дивишся? Так, я не хочу дітей. Хіба нам погано удвох? – запитала дружина у чоловіка

— Чого ти так дивишся на мене? Так, я поки що не хочу дітей. Нам що, погано вдвох? — запитала...

З життя3 години ago

З двома впораємось, а третій — це вже виклик!

Марина почувствовала втому, яка не відпускала її кілька днів. Справ купа, а їй кортіло сісти й не рухатися, а ще...

З життя3 години ago

В останню мить усвідомлення: ризиковані наміри на табуреті з петлею в руках

Богдан запізно зрозумів, що стоїть на табуреті з мотузкою в руках і його наміри можуть бути неправильно зрозумілі. Богдан сидів...

З життя4 години ago

В пошуках себе

У Тараса була звичайна сім’я. Мама та тато любили його, як і він їх. Разом у вихідні ходили до кіно...

З життя4 години ago

Увічнена в любові

**Кохання до гроба** Марійка вийшла з магазину, перехопила важкий пакет і поплелася додому. Купила всього трохи, а ніби мішок цементу...

З життя5 години ago

Несподіване побачення

Випадкове побачення Марія вийшла з офісу й глибоко вдихнула повітря, насичене ароматом опалого листя та осінньої свіжості. Було яскраво та...