Як я за три години поставила псу п’ять смертельних діагнозів, посивіла, оплакала, поховала

Як за три години я поставила собаці п’ять смертельних діагнозів, посивіла, оплакала, поховала… А потім відкрилася ветеринарна клініка. Історія зі щасливим кінцем.

Гектор розбудив мене серед ночі протяжним виттям. Треба сказати, у доберманів інколи трапляються легкі приступи співів. Мамині вокалісти можуть видати ля-бемоль о третій ночі просто так, від нудьги. Але частіше всього від розладу шлунка, звісно. А ця річ, взагалі, особливість породи.

Отже, я не дуже здивувалась звукам собачої арії і, все ще досматриваючи сон, стала звично одягатися в спортивний костюм. Зі словами “йдемо, йдемо, не плач” я відкрила праве око.

І жахнулася.

Картина, що переді мною розгорнулася, більше скидалася на екранізацію бюджетного жахастику – на мене дивилася щелепа, залита білою піною. Піна була всюди: на підлозі, килимах, диванах.

Сказ! Перше, що прийшло мені на думку, хоч собака і вакцинована. Але, звісно, вакцина була прострочена – подумала я другим ділом. Бо ніщо не може стати на заваді аниній параної.

Далі за списком у мене йшли – піроплазмоз (захворювання, викликане укусом кліща) і отруєння щурячою отрутою. Гектора від кліщів оброблено, а звідки в моїй уяві виникла отрута, взагалі незрозуміло.

Але до ранку ми дожити не планували.

У стані повно го відчаю я диктувала прекрасному ветеринару Олені симптоми наближення смерті.

Олена, спросоння, пройнялася моїми риданнями настільки, що відправила нас у клініку на іншому кінці міста. Бо, згідно з моїми описами, її кабінет просто не впорається. Там немає сучасного обладнання для таких жахливих випадків.

Чи варто згадувати, що відкриття клініки я чекала вже на корвалолі? Періодично витираючи агонію піни з пасті, я думала, як донести п’ятдесятикілограмову вмираючу собаку до машини.

На диво Гектор пішов сам. Доїхали ми дуже швидко. Перепрошую у посту ДАІ, повз якого ми промчали, мов вітер.

На вході в клініку на нас чекала бригада в рукавичках і зі скальпелями. Жартую, але було помітно, що до нашого приїзду підготувалися. Чутка про добермана зі сказом, піроплазмозом і укусом чорної мамби приїхала раніше нас.

Прийом тривав п’ятнадцять секунд. Десять з них ми вмовляли Гектора “відкрити ротик”. Протягом решти п’яти, ветеринар Ірина з віртуозністю фокусника витягнула з пасті собаки шматочок дерева.

Заноза.

Гриз гілочку, бобер нещасний.

З діагнозом “стороннє тіло в ротовій порожнині” нас відпустили.

І поки я відмивала підлогу від піни та корвалолу, доберман заснув з головою на журнальному столику. Змучився, смертельно хворий 😊.