Чи можу я провести з тобою зиму? Газ дорогий, а сили рубати дрова немає.

Моя дочка приїхала на вихідні зробити мені покупки, і я вирішила запитати:
– Чи можу я перезимувати у тебе? Плата за газ дуже висока, а у мене немає сил рубати дрова. І моя дочка каже мені:
– Куди, мамо, в квартиру? Коли буде будинок, тоді тебе заберу.

Такої старості нікому не побажаю.

Хочу поділитися з вами своїм болем. Вдова я стала дуже рано, у 26 років. Чоловік залишив мене з двома малими дітьми. Синові було 3 роки, а дочці — рік. Я віддала їм все своє життя. Дітей треба було доглядати, одягати та навчати. Але іншого варіанту не було, доводилось справлятися самій.

Я працювала на повний робочий день, а після роботи ставала домогосподаркою та садівницею. Жила у селі, але грошей ні на що не вистачало. Сама косила сіно, сама рубала дрова на опалення. Що ще зробити, коли немає чоловіка?

Мої діти виросли і переїхали до міста.

Коли я була молодшою, ще підтримувала господарство. Коли приїжджали онуки, вони могли їсти свіжі овочі та пити молоко. Я заощаджувала свою пенсію і передавала її дітям.

Але в старості я нічого не можу зробити, ледве ходжу. Зима була найважчою.

Моя дочка приїхала на вихідні зробити мені покупки, і я вирішила запитати:

– Чи можу я перезимувати у тебе? Плата за газ дуже висока, а у мене немає сил рубати дрова.

А моя дочка каже мені:

– Куди, мамо, в квартиру? Коли буде будинок, тоді тебе заберу.

Коли я зовсім перестала ходити, сусіди подзвонили моєму синові. Він сказав, що дуже зайнятий, у його тещі теж хвороба і немає часу їхати…

Я попросила сусідів зателефонувати моїй сестрі. Сестра приїхала негайно. Вона забрала мене до себе. Завдяки їй я досі живу.

Минуло кілька місяців, а діти ще зі мною не зв’язувалися.

Коли я була молодша і здорова, вони потребували мене, а тепер забули, що мають матір.

Нікому цього не побажаю. Що я зробила не так? Коли мої діти стали такими байдужими?

Прошу всіх, хто зараз це читає: шануйте своїх батьків. Ніхто у світі не буде вас так безкорисливо і щиро любити!