Connect with us

З життя

Ви у мене ще потанцюєте! – кричала розлючена дружина мого брата.

Published

on

– Я вас усіх із світу зживу! Попляшете! – кричала дружина мого брата.
– За що, Ольго? Я ж тобі всю суму віддала. Які претензії? – моя мама не розуміла, чому їй загрожує невістка.
– А де це прописано, що ви віддали гроші? Де свідки? Розписка? Ви повинні нам із Сашком за половину цієї квартири! – Ольга не відступала, стоячи в дверях.
– Ну, Ольго, йди вже з миром. Я була свідком передачі грошей. Це влаштовує? І моєму брату передай привіт. Йому варто було б тебе втихомирити. Більше сюди не приходь, – я втрутилася в ситуацію. Мама була беззахисна.
– Пошкодуєте, та пізно буде! Я звернуся до ворожки і прокляну вас! – закричала Ольга, йдучи.
…Моя мама після смерті батька продала будинок у селі і переїхала до мене в трикімнатну квартиру. На той час я вже була вдовою і виховувала п’ятирічного сина Ігоря. Маму я радо прийняла до себе.
– Віро, ти не будеш проти, якщо я Сашку віддам половину виручених грошей за будинок? Все-таки він мій син. А Ольга йому докоряє, мовляв, невдаха чоловік, погано родину забезпечує, – мама просила в мене згоди.
– Господи, яка проблема, звісно, віддай! Це справедливо, – я з цим погодилася.
…Ми запросили Сашка з Ольгою до мене, з рук в руки передали гроші. І ось, через два роки, приходить Ольга, вимагає грошей ще й ще, загрожує, проклинає.
Я вигнала її, закрила двері і забула про неї. Багато років ми не спілкувалися ні з братом, ні з Ольгою. Між нами, здавалось, чорна кішка пробігла. Відтоді на нас наче водоспад лиха обрушився. Пішли ми гуляти стежкою бід. Як кажуть, ти від біди за річку, а вона на березі.
Мама занедужала, я захворіла непомітно чим, син Ігор покрився вологою екземою. У нас постійно були якісь неприємності. У квартирі, просякнутій запахом ліків, все ламалося, падало і розбивалося. Настінні годинники серед ночі зупинялися. Я, офіцерка міліції, змушена була піти на пенсію за вислугу років. Хоча мала намір працювати, доки не запропонують звільнитися за власним бажанням. Я повинна була доглядати за лежачою мамою, інтенсивно лікувати сина. Чомусь гроші стали витікати з рук.
…Пам’ятаю, я перетворила свою квартиру на фіалковий дім: повсюди стояли ці квіти. Я їх вирощувала, розмножувала, продавала на ринку. Можна сказати, що ці маленькі квіти врятували нас від боргів. Фіалки охоче купували.
Раз на рік приїжджали родичі. Вони гостювали у нас тиждень. Дарували нам ношені, але чисті речі. Привозили продукти: м’ясо, макарони, крупи, муку… Ми всьому були неймовірно раді. Родичі виїжджали, і починався колообіг.
…Безгрошів’я, недуги, апатія.
Я, щоб не впасти у відчай від невзгод і гнітючих думок, розбила клумбу біля під’їзду. Засіяла навесні насінням квітів. Виросли прості: левиний зів, матіола, календула. Але це було моє єдине джерело натхнення.
Якось повз проходив сусід Михайло, окидаючи мою скромну клумбу оцінюючим поглядом:
– Добрий день, сусідко! Чи можу я запропонувати вам грошей на квіти? Купіть їх більше, на заздрість усім.
Я невпевнено знизала плечима. Михайло поклав гроші мені в кишеню халата:
– Беріть, наша мила садівнице! Не соромтеся. Ви ж красу для всіх робите.
Я, окрилена, накупила екзотичних квітів, кущів. Моя клумба затишно зацвіла, різнобарвилася. Сусіди дивувалися і захоплювалися цією райською красою.
Михайло щоразу зупинявся біля клумби, милувався:
– Тільки в хорошої людини можуть так буйно квіти рости.
Сусід часто пригощав мене цукерками, плиткою шоколаду, морозивом:
– Це вам, Віро, за невтомні праці.
Мені, безумовно, було приємно таке увага з боку чужої людини.
Минули роки, і мало-помалу все почало налагоджуватися в нашому домі.
Мама, підлікувавшись, піднялася, повеселішала. Шкіра сина очистилася від екземи. Я раптом відчула себе жінкою у білих мереживах. Хотілося любити і бути коханою. І не звертати уваги на свій осінній вік.
Ігор, надивившись на хвору бабусю, вирішив стати лікарем. Він легко вступив до медичного інституту. Паралельно працював у лікарні. Невдовзі став асистувати на операціях. Згодом сусіди часто зверталися до Ігоря з проханням визначити діагноз, зробити укол, поставити крапельницю…
Ігор став реаніматологом.
Ми разом із сином зробили косметичний ремонт у квартирі. Ігор купив уживану іномарку. Збирається одружитися на своїй колезі Ірині. Вона кардіолог. У нас все добре, спокійно.
Нещодавно дзвонить Ольга і сиплим голосом каже:
– Привіт, Віро. Може, ти проведаєш мене, я в лікарні лежу?
Я приїхала за вказаною адресою. Зайшла у загальну палату. Знайшла ліжко з Ольгою.
– Що з тобою, Ольго? – здивувалася я, побачивши втомлений вигляд хворої жінки. В очах Ольги була пустота.
– Ось як склалося, Віро… Ми гуляли лісом із чоловіком. Знайшли в траві людський череп, принесли його додому. Почистили, лаком покрили, зробили з нього попільничку. А через півроку твій брат загинув у аварії. Ще через два місяці – наш синок загорівся в гаражі. З друзями пив. Я, ось, хворію – запалення легень. Господи, навіщо ми той нещасний череп притягли до себе в дім? З нього почалися мої нещастя, – Ольга гірко заплакала.
– Ні, Ольго, все почалося з того, як ти побігла до чорних ворожок і чаклунів. Череп – це вже наслідок, – я не могла не сказати це Ользі. Занадто багато біди вона принесла нашій родині.
– Ти права, Віро. Каюся. І порчу на вас наводила, і проклинала. Моя злість розливалася чорним дьогтем. Зрештою – обрека себе на самотність. Пробач. Давай забудемо дурні сварки. У молодості за моєю спиною росли крила, а тепер там стирчить бумеранг. Я відчуваю його пекучість, – Ольга занепала, затихла, задумалася.
Я розповіла про все Ігорю. Він не залишився байдужим:
– Мамо, давай переведемо тітку Ольгу в мою лікарню. Там догляд кращий буде. Не чужа ж людина.
– Давай, сину, – я повністю пробачила Ольгу. Та й жаліти потрібно її. Залишилася вона одна, з горем. Втратила і сина, і чоловіка.
…Михайло запропонував об’єднати наші долі. Він жив поверхом вище.
– Віро, переїжджайте до мене, веселіше буде час коротати. Ви – вдова, я – вдівець. Нам буде про що поговорити. Згодні?
– Так, Михайле, – я не вірила своєму несподіваному щастю. Воно впало з небес, душу зігріло, засяяло.
Мама за мене зраділа:
– Бачиш, Віро, доля твоя поруч була, поступово до тебе наближалась, придивлялась. Ти заслужила це щастя.
Ольга швидко одужує, проситься в гості. Покликати? Порадюся з Ігорем та Михайлом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 2 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

“I saved for six months for this renovation, picked out every single roll, and you come in and tear off the wallpaper because you thought the color looked too funereal?!”

“I’ve been saving for this renovation for six months—picking every single roll—and you come in and tear the wallpaper off...

ES2 години ago

Dejé al hombre más poderoso de Chicago en Nochebuena sin pronunciar una sola palabra. Coloqué los papeles del divorcio sobre su escritorio, puse encima una prueba de embarazo positiva y me fui cargando al hijo que él ni siquiera sabía que existía. Creí que desaparecería en silencio. Me equivoqué. Minutos después, un rugido furioso sacudió cada pared de nuestra mansión, y por primera vez en seis años, Marcus Vale parecía un hombre aterrado de perderlo todo.

Mi nombre es Elena Vale. Y esa fue la noche en que dejé de ser la esposa olvidada de un...

EN2 години ago

I walked out on the most powerful man in Chicago on Christmas Eve without uttering a single word. I set divorce papers on his desk. I placed a positive pregnancy test on top of them. Then I left — carrying his child, carrying my silence, carrying everything he had never bothered to ask about.

I thought I was making a clean exit. I was not. Minutes later, a sound like thunder tore through the...

ES3 години ago

Las velas nunca llegaron a encenderse. Emily ni siquiera alcanzó a pedir un deseo. El pastel cayó hecho pedazos sobre el suelo de mármol, y ella quedó ahí, de rodillas, con el betún untado en la cara, recogiendo los fragmentos entre sollozos. A apenas unos pasos, su suegra la observaba con una sonrisa tranquila y calculada, segura de que su hijo, como siempre, tomaría su partido. Llevaba años perfeccionando ese juego. Años ganándolo.

Pero esta vez cometió un error que no tuvo vuelta atrás. No sabía que Daniel ya estaba cruzando la puerta...

EN3 години ago

The candles never got their flame. Emily hadn’t even closed her eyes to wish when the cake hit the floor — a single violent moment that left frosting streaked across her cheek and shards of celebration scattered across cold marble. She was on her knees, picking up the pieces, shoulders shaking. Her mother-in-law hadn’t moved an inch. She sat there with that look — the quiet, practiced look of a woman who had always won — certain her son would do what he’d done a hundred times before: choose her.

That was her mistake. She didn't hear the front door open. Daniel stepped inside holding a bouquet of birthday flowers,...

EN4 години ago

The first time Daisy clawed at the nursery wall, I didn’t think much of it.

Dogs get weird ideas sometimes. I assumed she'd move on. She didn't. Morning two, she was right back at it....

З життя4 години ago

A Dog Returned Home After a Year – and She Wasn’t Alone. Her Owner Couldn’t Believe Her Eyes.

Mary would put the kettle on. It was just habit. Six in the morning, kettle, cup, porch. Every day. The...

ES7 години ago

La primera vez que Daisy arañó la pared del cuarto del bebé…

La primera vez que Daisy arañó la pared del cuarto del bebé, me reí. Los perros hacen cosas raras a...