Connect with us

З життя

Доля випадкової удачі

Published

on

На щастя, Маргарита мала собаку, чоловіка та сусіда Івана Лещенка. Ввечері Маргарита вигулювала собаку, а сусід Іван виходив прогулятися сам. Вони прогулювалися біля будинку та розмовляли.

– Бліденько виглядаєте, Іване, – співчутливо казала Маргарита. – Немовби соняшник, що давно без води. А все тому, що неодружений. І вчора були самотні, і сьогодні… Боюся, завтра знову побачу вас без другої половинки.
– О, це точно! – сумно погоджувався сусід, занурений у власні думки. – Я, може, й привів би жінку до хати, та відповідний момент не трапляється.

– Усе чекаєте на магічну випадковість! – продовжувала Маргарита, не відпускаючи повідок. – Та так і до старості чекати можна. А в мене є чарівна дальня кузина, яка теж не заміжня…

– Полиште вашу чудову кузину, – зітхав Лещенко. – У ваших родичах не сумніваюся, але щастя за вуха не притягнеш!

Вони проходили вже друге коло біля будинку. Собака був задоволений, сусід похмурий, а Маргариту розважала їхня розмова.
– Чому ви не проявляєте ініціативу, Іване? – запитувала вона. – Чому вас не влаштовує звичний алгоритм «побачив-познайомився-закохався»?

– Бо історія показує, що найбільш грандіозні події стаються випадково! – співчував Іван. – Подивіться на історію. Колумб випадково відкрив Америку. Хімік Планкет випадково знайшов тефлон. Фізик Рентген випадково відкрив випромінювання…

– …а Іван Володимирович Лещенко випадково одружився? – сміялася Маргарита. – Браво! Ви стали б достойним продовжувачем цього списку.
– Одружитись на першій-ліпшій, аби в паспорті заповнити сторінку – багато розуму не треба, – бурчав упертюх сусід. – Але це не мій шлях. Головну скрипку має грати випадок!

– Вдихніть, Іване! – відповідала Маргарита. – Глибше вдихніть, поки ви на свіжому повітрі. Шкода на вас дивитися. Блідий, з червоними очима… Мій чоловік одружений зі мною – і тому рум’яний і веселий.

Сусід слухався. Світло з вікон падало, утворюючи на землі жовті та рожеві квадрати, що відбивались від штор.
– Гарні прогулянки! А от моя кузина… – знову вкидала камінчик Маргарита.

– Жодних кузин! – махав руками Іван. – Забудьте про неї! Я точно знаю: якщо мене потягнуть знайомитися – нічого не вийде. Без випадковості не буде ефекту несподіванки. І я не скажу: «вау, от це пощастило!»

– Моя кузина б з вами посперечалась, – сміючись, говорила Маргарита. – Давайте віддамо їй спокій, раз ви так просите. Дихайте, Іване, дихайте.

– Ви насміхаєтесь над «щасливими випадковостями», але ж ви самі … – не здавався Лещенко. – Згадайте себе: ви ж теж не шукали чоловіка, правда? Але раптом зустріли його, закохалися і одружилися. Правда?

Іван потрапив в точку, і Маргариті нічого було заперечити.
– Так, ми з Женею зустрілись випадково, – погоджувалась вона, перебираючи повідок. – Навіть недоречно. Я вам розповідала? Мені було двадцять, коли я пішла на міський каток…

– Дайте угадаю! – підхопив сусід. – Ваш майбутній чоловік теж був на катку, і ви зіткнулися? Можливо, ви не роз’їхалися на льоду і впали разом. А потім подружилися?

– Ні, дорогий експерте, було інакше! – сказала Маргарита. – Я пішла на каток, а мій майбутній чоловік – ні…

– Дивно, – сказав Лещенко. – Де ж ви його тоді зустріли?

– Після катка, – пояснила Маргарита. – Я запізнилася на автобус і йшла додому пішки, натикаючись на Женіно авто. Підслизнулася, впала на тротуар, вдарилася, а коньки полетіли йому під колесо.

Іван клацнув пальцями – все ставало на свої місця.
– Бачите, скільки щасливих випадковостей збіглося! – тішився він. – Ви могли взагалі не піти на каток того дня, правда?…

– Я й не збиралася, – зізналася Маргарита. – Але посварилася з колишнім хлопцем, вирішила розвіятися на самоті.

– Ось! – тріумфував Іван. – Стільки випадкових факторів. Ви могли не посваритися з другом. Могли не піти на каток. Могли не запізнитися на автобус і не довелося б іти пішки… Зрештою, могли не впасти, пройти повз Жені незнайомця і зникнути в натовпі…

– Так, але сталося, як сталося. Я впала на сідниці й закричала, коньки полетіли, а Женя…

– …кинувся на допомогу й запитав: “З вами все гаразд?” – здогадався Іван.

– Ні. Він підійшов і сказав: “Дівчино, це не ви щойно коньки відкинули?” І я йому сказала: “Не смішно, дурню!” А він відповів: “Сама така!” – і ось так ми прокинулися разом.

Цього Івана Лещенку було більше ніж достатньо. Їхній шлюб був яскравим прикладом зміцнення необачного випадку над прісною цілеспрямованістю.

– Доля зводить тих, кого потрібно, – казав Іван. – Ви ж знаєте, сусідко, я розробляю свою формулу знайомств з жінками.

– І через це ви знову всю ніч просиділи за комп’ютером? – докоряла Маргарита. – Тому ви й блідий, як заготовка на вареники. Я б ще зрозуміла, якби ви в мережі дівчат шукали, але у вас інші цілі.

– Знайомства в мережі? – Іван іронічно посміхнувся. – Це дитяче заняття. Пам’ятаю, бачив там дівчину приємної зовнішності. Її обличчя видалося мені ніжним, а в усмішці загадкою.

– Як романтично! – польстила Маргарита. – Не будь я заміжня, впала б вам до ніг разом із собакою. Але не можу. Зате моя дальня мила…

– Ніяких кузин! – відрізав Іван. – Так ось, побачивши дівчину в мережі, я їй написав: “Це було біля моря, де ажурна піна, де рідко зустрічаєш міські коляски…”

– А вона?

– Цей ангел відповів, як персонаж з серіалу: “Ти шо, придурок, зовсім що ли?” І я зрозумів, що це не той випадок.

Маргарита сміялася разом із собакою, яка підвивала з нею в унісон.
– У мене математичний склад розуму! – повчально підняв палець Лещенко. – Сидячи ночами за роботою, я обчислюю ймовірність випадкової зустрічі з жінкою, яку полюблю. Успіхи поки скромні, але одного дня це здійсниться. Випадкова зустріч, випадковий казус, випадковий початок чогось великого…

– Щиро бажаю вам якнайшвидше зустріти ту щасливу випадковість! – сказала Маргарита. І вони розійшлися. Маргарита – годувати дітей, пса і чоловіка, а Іван – думати і розраховувати формулу випадкового кохання.

***

Сьогодні увечері Іван теж вийшов освіжитися. Маргарити з псом на подвір’ї не було, але повз проїхала дівчина на велосипеді. Зазівалась і впала прямо під ноги Лещенку з гучним вигуком.
Може, Іван і був занудою, але ніколи не був черствим. Він одразу кинувся на допомогу велосипедистці. У дівчини були волошкові очі, золотаве волосся та стрункі ноги.

– Обережно! – сказав Іван, допомагаючи їй піднятися. – Чому ж ви падаєте на твердий тротуар? Так і велосипед зламати недовго…

– Я випадково, – скривилась волошковоглаза дівчина, тримаючись за коліно. – Я взагалі не збиралась їхати через це подвір’я! Не стійте, як стовп, підтримайте моє плече! Ах, як голова крутиться… Давайте знайомитись: Аріана!

Іван доглядав постраждалу дівчину на лавці, потім лагодив їй велосипед. Схоже, Лещенко був безмежно щасливий незнайомці, що так вміло вписалась у його теорію випадкових зустрічей.
Маргарита з-за штори спостерігала за ними. Вона знала, що кузина Аріана два рази рвала спідниці і нажила п’ять синців, поки навчилася гарно і своєчасно падати з велосипеда…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − чотири =

Також цікаво:

З життя9 хвилин ago

Зухвалі свати руйнують моє життя — час закрити двері перед носом.

У моїй голові інколи спалахує бажання різко закрити двері прямо перед носом у рідні — їхня зухвалість роз’їдає моє життя....

З життя1 годину ago

Заздрість, нахабність і нав’язування думок: я припинила спілкування з родиною чоловіка

Ой, слухай, я розповім тобі свою історію, бо вона дуже важлива для мене. У маленькому містечку біля Тернополя, де кожен...

З життя2 години ago

Свекровь заходит в гости поиграть с внуком, а мне остаются дела и улыбка.

Свекровь приходит, поиграет с ребёнком — и уходит, довольная. А я — готовь, убирай, улыбайся… Когда я наткнулась на статью...

З життя2 години ago

Слова, що змінили моє життя, коли ти була виснажена

Ой, дівчино, щось таке трапилося, що аж серце болить… Не стала тебе вчора турбувати, бо ти була страшно втомлена –...

З життя3 години ago

Як я стала рабинею в сім’ї чоловіка: історія про неволю

Ось я в біду потрапила, скажу вам – стала рабинею у родині чоловіка. У глухому селі під Житомиром, де вітер...

З життя3 години ago

Тиха чайна година на кухні, а всередині – шторм емоцій

Сижу на кухні і, як завжди, мовчки пию чай — але всередині мене бушує ураган. У невеликому містечку під Львовом,...

З життя3 години ago

Моя вагітність не хвилює їх: безкоштовна прибиральниця та кухарка

Сьогодні один із тих важких днів, коли відчуваю себе безкоштовною покоївкою та кухарем – мою вагітність ніхто не бере до...

З життя3 години ago

Расстаемся после 35 лет брака в возрасте 62 и 68 лет…

Мне 62 года, ему 68. Мы разводимся… После 35 лет брака Я — Людмила Ивановна, мне шестьдесят два. Мужу Александру...