Connect with us

З життя

Приходя додому, чоловік був вражений: пів року тому йому подарували маленьке кошеня

Published

on

Микола зайшов додому й отетерів…

Пів року тому його племінниця, яка інколи навідувалася до нього з родиною, знайшла на вулиці невеличке кошеня. Подарувала ж його Миколі, назвавши Пуля. Вона передала його з рук в руки й сказала:

— Живеш самотньо. Досі не знайшов собі пари, а робота в тебе нервова – водій маршрутки. Прийдеш додому, а тут тебе завжди чекають. Коти затишок і спокій створюють…

Отакої! І Микола повірив. Подумав: можливо, й правда. Після нервового дня з пасажирами та водіями, які не хочуть поступатися дорогою, приходиш додому, а там на дивані спокійно лежить пухнасте щастя. Мяукає, мурчить, на руки лізе й гладитися просить.

Але, як ви розумієте, пані та панове, це він через недосвідченість так думав. Кіт не виправдав його очікувань. Зі слухняного й милого малюка перетворився на підлітка-егозу. На руках сидіти та гладитися не любив, а от пустувати… Скільки завгодно!

Не маючи досвіду, Микола купив мухобійку, щоб лупити мух. Маленьких швидких або величезних, які за чомусь називають синцями. І уважно спостерігала Пуля за тим, як Микола бив мух. Напевно, інформацію збирав. І одного разу вирішив догодити своєму хазяїну. І догодив…

Але повернімося до того моменту, з якого почали.

***

Микола увійшов у дім і онімів. Нічого! Абсолютно нічого більше не стояло в його квартирі. Розгардіяш был таким, що можна було подумати, що дві банди гангстерів вирішили в нього вдома погуляти і орудували… бейсбольними бітами!

Стільці були перекинуті. Вази, склянки й загалом усе, що стояло чи лежало на столі, підвіконнях і тумбочках, тепер покривало підлогу, рівномірно розподіляючи осколки скла, глини та пластику…

Фіранки нагадували смужки спідниці якоїсь модниці, а на кухні… Кетчуп перелився до солоних огірків і варення. Поряд акуратними гірками були розсипані сіль, цукор і перець. Вилки та ложки валялись купками. Фіранки на кухні були зірвані разом з карнизами й лежали у всій цій величавості, а на повністю пустому обідньому столі…

Сиділа задоволена Пуля, і перед ним була муха. Велика, як літак. Пуля дивився на Миколу очима переможця та мурчала.

Ну, тепер Микола похвалить його. Цілий день, не шкодуючи лап і не зважаючи на втому, він носився по квартирі, ловлячи цю нахабну муху. Знемігся страшенно, але зловив! І тепер може пред’явити її й отримати цілком заслужену нагороду.

Від таких приємних думок Пуля аж лапками став перебирать.

Микола підняв стілець і сів на нього. Він не знав, за що взятися спершу. Прибирати, вечеряти чи сварити Пулю, але довго думати не довелося. У двері подзвонили. Він підвівся і, пройшовши до передпокою, відчинив. Його здивування стало ще більшим.

У коридорі стояли троє поліцейських, а за ними — близько десятка сусідів. Поліцейські тримали руки на рукоятках пістолетів.

— До нас подзвонили… — почав один з них.

— Багато разів, — додав інший. — І сказали, що у вашій квартирі відбувається щось дуже погане. Падає меблі й розбиваються тарілки. І чути страшний визг і рев. Чи не дозволите ви нам увійти в квартиру та переконатися, що все в порядку, а ви… на всякий випадок… підніміть руки, будь ласка, схрестіть їх на голові й відійдіть у дальній куток кімнати.

Сусіди дивилися на Миколу з острахом і осудом.

— А-а-а-а… Ось воно що, — сказав Микола. І продовжив: — Заходьте, будь ласка!

Він відійшов у дальній куток кімнати й схрестив руки на голові.

Поліцейські ходили по квартирі, спостерігаючи жахливий розгардіяш і щось шукали, переходячи з кімнати в кімнату.

— Що ви шукаєте? — поцікавився Микола.

— Тіло, — відповів один з поліцейських. — І ваше пояснення того, що сталося.

— Ах, тіло! Тіло я вам зараз пред’явлю, — погодився Микола.

Поліцейські миттєво насторожилися й поклали руки на рукоятки пістолетів. Обережно, по стінці, намагаючись не робити різких рухів, Микола пройшов до кухні. І, розчинивши двері, зробив широкий жест.

— Будь ласка! — сказав він. — Ось тіло.

Поліцейські відштовхнули його вбік і увірвалися на кухню.

Тіло сиділо на столі й нахабно посміхалося. Тілу подобалося увага. А перед ним лежала муха.

Декілька секунд в кімнаті панувала тиша, поки поліцейські приходили до тями й обдивлялися. А потім в їхніх очах почало прояснюватися. Першим засміявся той, що почав розмову, а за ним і решта.

Вони сміялися й не могли зупинитися, а Пуля дивився на них і на Миколу перемагаючим поглядом, наче кажучи: «Ну от. Ти бачиш? Всі задоволені. А це означає, що недаремно я старався!»

Потім поліцейські ще півгодини фотографувалися з мухою й Пулею на руках на тлі влаштованого ним розгардіяшу. Усі сміялися й були дуже задоволені. Найбільш задоволеним був кіт. Ще б пак! Усі по заслузі оцінили його зусилля.

***

Коли поліція та сусіди пішли, Микола знову присів на стілець.

— Я вам допоможу, — почув він голос і обернувся.

Поряд стояла жінка з першого поверху.

— У мене вихідний сьогодні, — сказала вона й усміхнулась. — Ви самі провозитесь до ночі, а разом ми швиденько впораємося.

— Мені так незручно вас турбувати, — засоромився Микола.

— Що ви! — усміхнулась йому у відповідь жінка. — Все гаразд. Мені все одно нічим зайнятися. Одна я. Нікого в мене немає. Тільки мама. У неї квартира недалеко. А ви будете якось карати цього негідника, ну, або хоча б сварити? — запитала вона й кивнула на Пулю.

Той сидів на столі й ганяв правою лапою жирну муху.

— Що ж, сварити… — зітхнув Микола. — Зараз посварю…

Він встав і, підійшовши до Пулі, взяв його на руки:

— Ти ж неслухняний якийсь негідник! Хіба так можна робити? Ні. Не можна.

Пуля перебирав лапками – тато його сварив. Причому так гарно й лагідно, що утриматися було неможливо, і він, потягнувшись вгору, лизнув свого господаря прямо в ліву щоку, а Микола… Поцілував його в ніс.

— Ну і добре. Ось і молодець, — сказав він Пулі. — Значить, все правильно зрозумів. Щоб більше так не робив.

І він опустив котика на підлогу. Пуля вигнув хвіст і почав тертися об ноги жінки. Ту сміялася.

— Як ви гарно його посварили, — усміхнулася вона. — А чому я вас раніше не помічала?

— Не знаю, — відповів Микола. — Можливо, тому, що я раніше нещасний був, а тепер, коли в мене є Пуля, одразу більше щастя додалося.

І він рукою показав на розгардіяш, влаштований котом.

Жінка набрала телефон знайомого майстра, і наступного дня Миколі поставили міцну дрібну сітку на всі вікна. І тепер Пуля міг спокійно лежати на підвіконні й дивитися на пташок і великих жирних мух.

А жінка й Микола прибрали весь безлад, винесли й викинули весь побитий посуд, помили підлогу, зняли порвані фіранки. І поїхали по магазинах вибирати нові.

Повернулися вони ввечері, Микола накупив різної закуски й дуже смачний тортик. І пляшку шампанського. Ну, ви розумієте, пані та панове. Щоб відсвяткувати новосілля. У старій квартирі. Разом з жінкою.

Вони сиділи за столом у кухні, їли, пили й говорили. І їм було добре, а особливо добре було Пулі. Він лежав на колінах жінки й замислював… нову допомогу татові.

***

Загалом, все закінчилося чудово. І Пуля, звісно, відчайдушно допомагає двом. Татові й новій мамі. Яка прийшла в їхню квартиру єдино через те, що знайшла його, Пулю. І визнала в ньому свого рідненького кота.

І тато з мамою тепер разом усувають наслідки його допомоги.

А що ж ви собі думаєте?

А як інакше?

Інакше ніяк.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − 8 =

Також цікаво:

З життя40 хвилин ago

Зухвалі свати руйнують моє життя — час закрити двері перед носом.

У моїй голові інколи спалахує бажання різко закрити двері прямо перед носом у рідні — їхня зухвалість роз’їдає моє життя....

З життя2 години ago

Заздрість, нахабність і нав’язування думок: я припинила спілкування з родиною чоловіка

Ой, слухай, я розповім тобі свою історію, бо вона дуже важлива для мене. У маленькому містечку біля Тернополя, де кожен...

З життя3 години ago

Свекровь заходит в гости поиграть с внуком, а мне остаются дела и улыбка.

Свекровь приходит, поиграет с ребёнком — и уходит, довольная. А я — готовь, убирай, улыбайся… Когда я наткнулась на статью...

З життя3 години ago

Слова, що змінили моє життя, коли ти була виснажена

Ой, дівчино, щось таке трапилося, що аж серце болить… Не стала тебе вчора турбувати, бо ти була страшно втомлена –...

З життя3 години ago

Як я стала рабинею в сім’ї чоловіка: історія про неволю

Ось я в біду потрапила, скажу вам – стала рабинею у родині чоловіка. У глухому селі під Житомиром, де вітер...

З життя4 години ago

Тиха чайна година на кухні, а всередині – шторм емоцій

Сижу на кухні і, як завжди, мовчки пию чай — але всередині мене бушує ураган. У невеликому містечку під Львовом,...

З життя4 години ago

Моя вагітність не хвилює їх: безкоштовна прибиральниця та кухарка

Сьогодні один із тих важких днів, коли відчуваю себе безкоштовною покоївкою та кухарем – мою вагітність ніхто не бере до...

З життя4 години ago

Расстаемся после 35 лет брака в возрасте 62 и 68 лет…

Мне 62 года, ему 68. Мы разводимся… После 35 лет брака Я — Людмила Ивановна, мне шестьдесят два. Мужу Александру...