Приходя додому, чоловік був вражений: пів року тому йому подарували маленьке кошеня

Микола зайшов додому й отетерів…

Пів року тому його племінниця, яка інколи навідувалася до нього з родиною, знайшла на вулиці невеличке кошеня. Подарувала ж його Миколі, назвавши Пуля. Вона передала його з рук в руки й сказала:

— Живеш самотньо. Досі не знайшов собі пари, а робота в тебе нервова – водій маршрутки. Прийдеш додому, а тут тебе завжди чекають. Коти затишок і спокій створюють…

Отакої! І Микола повірив. Подумав: можливо, й правда. Після нервового дня з пасажирами та водіями, які не хочуть поступатися дорогою, приходиш додому, а там на дивані спокійно лежить пухнасте щастя. Мяукає, мурчить, на руки лізе й гладитися просить.

Але, як ви розумієте, пані та панове, це він через недосвідченість так думав. Кіт не виправдав його очікувань. Зі слухняного й милого малюка перетворився на підлітка-егозу. На руках сидіти та гладитися не любив, а от пустувати… Скільки завгодно!

Не маючи досвіду, Микола купив мухобійку, щоб лупити мух. Маленьких швидких або величезних, які за чомусь називають синцями. І уважно спостерігала Пуля за тим, як Микола бив мух. Напевно, інформацію збирав. І одного разу вирішив догодити своєму хазяїну. І догодив…

Але повернімося до того моменту, з якого почали.

***

Микола увійшов у дім і онімів. Нічого! Абсолютно нічого більше не стояло в його квартирі. Розгардіяш был таким, що можна було подумати, що дві банди гангстерів вирішили в нього вдома погуляти і орудували… бейсбольними бітами!

Стільці були перекинуті. Вази, склянки й загалом усе, що стояло чи лежало на столі, підвіконнях і тумбочках, тепер покривало підлогу, рівномірно розподіляючи осколки скла, глини та пластику…

Фіранки нагадували смужки спідниці якоїсь модниці, а на кухні… Кетчуп перелився до солоних огірків і варення. Поряд акуратними гірками були розсипані сіль, цукор і перець. Вилки та ложки валялись купками. Фіранки на кухні були зірвані разом з карнизами й лежали у всій цій величавості, а на повністю пустому обідньому столі…

Сиділа задоволена Пуля, і перед ним була муха. Велика, як літак. Пуля дивився на Миколу очима переможця та мурчала.

Ну, тепер Микола похвалить його. Цілий день, не шкодуючи лап і не зважаючи на втому, він носився по квартирі, ловлячи цю нахабну муху. Знемігся страшенно, але зловив! І тепер може пред’явити її й отримати цілком заслужену нагороду.

Від таких приємних думок Пуля аж лапками став перебирать.

Микола підняв стілець і сів на нього. Він не знав, за що взятися спершу. Прибирати, вечеряти чи сварити Пулю, але довго думати не довелося. У двері подзвонили. Він підвівся і, пройшовши до передпокою, відчинив. Його здивування стало ще більшим.

У коридорі стояли троє поліцейських, а за ними — близько десятка сусідів. Поліцейські тримали руки на рукоятках пістолетів.

— До нас подзвонили… — почав один з них.

— Багато разів, — додав інший. — І сказали, що у вашій квартирі відбувається щось дуже погане. Падає меблі й розбиваються тарілки. І чути страшний визг і рев. Чи не дозволите ви нам увійти в квартиру та переконатися, що все в порядку, а ви… на всякий випадок… підніміть руки, будь ласка, схрестіть їх на голові й відійдіть у дальній куток кімнати.

Сусіди дивилися на Миколу з острахом і осудом.

— А-а-а-а… Ось воно що, — сказав Микола. І продовжив: — Заходьте, будь ласка!

Він відійшов у дальній куток кімнати й схрестив руки на голові.

Поліцейські ходили по квартирі, спостерігаючи жахливий розгардіяш і щось шукали, переходячи з кімнати в кімнату.

— Що ви шукаєте? — поцікавився Микола.

— Тіло, — відповів один з поліцейських. — І ваше пояснення того, що сталося.

— Ах, тіло! Тіло я вам зараз пред’явлю, — погодився Микола.

Поліцейські миттєво насторожилися й поклали руки на рукоятки пістолетів. Обережно, по стінці, намагаючись не робити різких рухів, Микола пройшов до кухні. І, розчинивши двері, зробив широкий жест.

— Будь ласка! — сказав він. — Ось тіло.

Поліцейські відштовхнули його вбік і увірвалися на кухню.

Тіло сиділо на столі й нахабно посміхалося. Тілу подобалося увага. А перед ним лежала муха.

Декілька секунд в кімнаті панувала тиша, поки поліцейські приходили до тями й обдивлялися. А потім в їхніх очах почало прояснюватися. Першим засміявся той, що почав розмову, а за ним і решта.

Вони сміялися й не могли зупинитися, а Пуля дивився на них і на Миколу перемагаючим поглядом, наче кажучи: «Ну от. Ти бачиш? Всі задоволені. А це означає, що недаремно я старався!»

Потім поліцейські ще півгодини фотографувалися з мухою й Пулею на руках на тлі влаштованого ним розгардіяшу. Усі сміялися й були дуже задоволені. Найбільш задоволеним був кіт. Ще б пак! Усі по заслузі оцінили його зусилля.

***

Коли поліція та сусіди пішли, Микола знову присів на стілець.

— Я вам допоможу, — почув він голос і обернувся.

Поряд стояла жінка з першого поверху.

— У мене вихідний сьогодні, — сказала вона й усміхнулась. — Ви самі провозитесь до ночі, а разом ми швиденько впораємося.

— Мені так незручно вас турбувати, — засоромився Микола.

— Що ви! — усміхнулась йому у відповідь жінка. — Все гаразд. Мені все одно нічим зайнятися. Одна я. Нікого в мене немає. Тільки мама. У неї квартира недалеко. А ви будете якось карати цього негідника, ну, або хоча б сварити? — запитала вона й кивнула на Пулю.

Той сидів на столі й ганяв правою лапою жирну муху.

— Що ж, сварити… — зітхнув Микола. — Зараз посварю…

Він встав і, підійшовши до Пулі, взяв його на руки:

— Ти ж неслухняний якийсь негідник! Хіба так можна робити? Ні. Не можна.

Пуля перебирав лапками – тато його сварив. Причому так гарно й лагідно, що утриматися було неможливо, і він, потягнувшись вгору, лизнув свого господаря прямо в ліву щоку, а Микола… Поцілував його в ніс.

— Ну і добре. Ось і молодець, — сказав він Пулі. — Значить, все правильно зрозумів. Щоб більше так не робив.

І він опустив котика на підлогу. Пуля вигнув хвіст і почав тертися об ноги жінки. Ту сміялася.

— Як ви гарно його посварили, — усміхнулася вона. — А чому я вас раніше не помічала?

— Не знаю, — відповів Микола. — Можливо, тому, що я раніше нещасний був, а тепер, коли в мене є Пуля, одразу більше щастя додалося.

І він рукою показав на розгардіяш, влаштований котом.

Жінка набрала телефон знайомого майстра, і наступного дня Миколі поставили міцну дрібну сітку на всі вікна. І тепер Пуля міг спокійно лежати на підвіконні й дивитися на пташок і великих жирних мух.

А жінка й Микола прибрали весь безлад, винесли й викинули весь побитий посуд, помили підлогу, зняли порвані фіранки. І поїхали по магазинах вибирати нові.

Повернулися вони ввечері, Микола накупив різної закуски й дуже смачний тортик. І пляшку шампанського. Ну, ви розумієте, пані та панове. Щоб відсвяткувати новосілля. У старій квартирі. Разом з жінкою.

Вони сиділи за столом у кухні, їли, пили й говорили. І їм було добре, а особливо добре було Пулі. Він лежав на колінах жінки й замислював… нову допомогу татові.

***

Загалом, все закінчилося чудово. І Пуля, звісно, відчайдушно допомагає двом. Татові й новій мамі. Яка прийшла в їхню квартиру єдино через те, що знайшла його, Пулю. І визнала в ньому свого рідненького кота.

І тато з мамою тепер разом усувають наслідки його допомоги.

А що ж ви собі думаєте?

А як інакше?

Інакше ніяк.