Жінка зі сльозами на очах вийшла з автомобіля і з поклоном подякувала. Соромно, що в розвиненому суспільстві ми не дбаємо про літніх людей.

Жінка з сльозами на очах вийшла з авто та з вдячністю вклонилася. Мене переповнює жаль, що в такій розвиненій країні ми не можемо належно піклуватися про старших людей.

Три тижні тому я їхав із сином до школи. Ми вирішили зупинитися на декілька хвилин біля автобусної зупинки, щоб перевірити, чи не забув спортивний костюм. Вже здалеку я побачив, що до нас прямує старша, на перший погляд хвороблива, жінка.

Вона підійшла до вікна і тихо постукала. Я опустив скло, і вона з виразною надією у голосі запитала:

– Добрий день, ви таксист?

Я заперечив, а вона з розчаруванням відійшла недалеко. Я попросив сина самостійно зайнятися пошуками костюму і вийшов дізнатися про цю жінку більше.

– Я подумала, що ви таксист, тут іноді зупиняються. Мені потрібно дістатися до лікарні.

– Це недалеко для мене, близько трьох кілометрів, сідайте.

Ми поїхали. Вона важко дихала, я бачив, скільки зусиль їй дається звичайна розмова. Вона сказала мені, що щодня їздить до лікарні автобусом, але сьогодні зранку йшов сильний сніг і вона не встигла, а наступний автобус їхав лише за годину. Я слухав її і з кожним словом відчував величезну несправедливість.

Коли ми приїхали на місце, вона потягнулася до сумки по гаманець…

– Ні в якому разі не візьму від вас жодної копійки, – рішуче відмовився я. – Ви стільки пережили в житті, за все вже заплатили.

У жінки на очах з’явилися сльози, вона вийшла із машини та з поклоном подякувала.

А я, тридцятирічний чоловік, сидів із твердим комом у горлі, дивлячись як вона йде. Мені дуже шкода, що в такій розвиненій країні ми не можемо належним чином піклуватися про старших людей. Мені соромно, що старші люди повинні переживати про такі речі, як доїзд до лікаря.

Шановні читачі, якщо ви знаєте когось, хто потребує допомоги в таких простих справах, допоможіть, як можете. Відвезіть до лікаря, переведіть через дорогу, зробіть покупки… Піклуймося один про одного!