Зрада

Зрада

– Ну, все, Леночко, я побіг! – Паша помахав рукою, – Гроші мамі перекину, не турбуйся.
Двері за чоловіком зачинилися, Лена втомлено присіла на табурет і раптом заплакала.

– Мамо, що з тобою? – у кухню увійшов син, – Що сталося?
– Нічого, – Лені було соромно за свою слабкість, – Нічого, сину, просто настрій поганий. І за дітьми скучила.
Були канікули і діти, син Владик і дочка Христина, гостювали у бабусі.
– Ні, – переконано заявив Дмітрик, – через поганий настрій так гірко не плачуть, а з дітьми ти кожен день по телефону розмовляєш. Я вже не маленький, мамо, дещо розумію.

Лена подивилася на шістнадцятирічного сина, вищого за неї на зріст, і несподівано вимовила вголос те, в чому боялася зізнатися навіть собі:
– Мені здається, тато скоро від нас піде, – і на німе запитання в очах сина пояснила, – Він мені зраджує. Майже пів року вже…
Дмітрик не знав, як реагувати. Він думав, що маму хтось образив, на роботі чи на вулиці, або вона посварилася з кимось із подруг. А тут таке! І тато, як він міг?! Парубок почав відчувати гнів, і мати одразу це помітила:
– Дмитрику, не треба. Таке трапляється у дорослих, сам потім зрозумієш. Тато у нас хороший, але ж серцю не накажеш.

Лена говорила, але сама не вірила власним словам. Їй хотілося верещати, кричати, тупати ногами і бити посуд, але замість цього вона вмовляє старшого сина пробачити й зрозуміти батька! Але парубок стиснув кулаки:
– Ну й нехай катиться тоді, ми й без нього проживемо! Навіщо нам вдома зрадник?
– Сину, кажеш, що вже не маленький, а поводишся як дитина. Кожна людина має право на помилки, чи не так? Ось і твій тато теж, зрозуміє, що це просто захоплення, а головне для нього – ми, його сім’я…
– Мамо, – “дорослий” Дмитро раптом розплакався, – Навіщо він так? Я ж тепер не зможу його поважати, як раніше!

– Нічого, все владнається, сину, – Лена погладила сина по руці, – Ти тільки дітям не кажи.
– І ти теж, – Дмитро витер сльози, – Ти теж їм не кажи, що я плакав. А то їхня віра в сильного і всемогутнього старшого брата похитнеться.
Лена подивилася на годинник:
– А ти випадково не запізнюєшся на тренування?
Дмитро схопився:
– Запізнююся! Чорт!
Залишившись сама, Лена задумалася. У розмові з сином вона могла міркувати розсудливо, але наодинці з собою, образа захлинула, сльози почали душити:
– Ну як? Як він міг зрадити все, що у нас було?

Коли вони познайомилися, Паша був досить легковажним, навколо нього вічно товпилися дівчата. Коли вона, Лена, заявила залицяльнику, що не має наміру ставати ще однією дівчиною, Паша серйозно сказав:
– Чому “черговою”? Єдиною на все життя.
І вона повірила, дурна, розвісила вуха. І всі ці 17 років, що разом прожили, вірила, думала, як пощастило! А він?! Незважаючи на трьох дітей, на все разом пережите, на всі дні “радості та горя”, він все-таки зрадив.

Почалося все півроку тому. Хоча, можливо, і раніше, тільки вона не помічала? Але ні, навряд… Півроку тому їх запросили на весілля, одружувався Сашко, улюблений племінник чоловіка. Лена піти не змогла, але чоловіка відправила, мовляв, не можна пропустити, обов’язково потрібно. Той для виду поборонився, але, по-перше, сестра образиться, по-друге, зайві питання у рідні виникнуть… Лена потім дивилася фотографії з весілля, викладені молодими в Інтернет, і на них одна дівчина дуже зухвалого вигляду постійно притискалася до Паші! Вже тоді її щось кольнуло, вона навіть ущипливо висловилася щодо дівчини, але чоловік розсіяно відповів:
– Що? Хто? А! Це подружка нареченої, здається. Та я й не помітив, не знаю, чому вона весь час поруч, ну, їй-Богу, Леночко! А ти що, ревнуєш? – Паша тоді задоволено усміхнувся, – Ревнуєш! Та вона навіть не в моєму смаку!

Тоді вона чоловікові повірила, дівчина справді була не в Пашиному смаку, ось вона-то знала! Але за тиждень почалися якісь дивні дзвінки, мовчання в трубку. Лена поділилася з чоловіком:
– Уявляєш, дзвонять, мовчать, зітхають. Ось і у Дмитрика почалися “дівчата”!
Після цієї скарги дзвінки припинилися, але Лена не пов’язала цей факт з розмовою з чоловіком, це прийшло їй у голову значно пізніше – тоді, коли Паша, любитель джинсів і светрів, раптом почав носити костюми, сорочки та краватки, і ще й користуватися сучасним парфумом. І водночас з цим почалися постійні затримки на роботі… Коли Лена запитала, у чому справа, чоловік без тіні сумніву заявив:
– У нас, Леночко, стратегічно важливий проєкт! Не знаю, на скільки це затягнеться, але зате потім! – Паша мрійливо закотив очі, – Потім у нас буде все, і у відпустку полетимо, куди хочеш, і шубу тобі купимо, ту, що ти хотіла, а Дмитрику – гіроскутер або, може, навіть квадроцикл. Ви потерпите, добре?

З того дня Паша не лише став затримуватися на роботі, але й іноді зникав на вихідні. Тільки зберуться сім’єю на природу, як дзвінок і – винуватий погляд:
– Леночко, на роботу викликають. Термін підтискає, от і…
Ленці хотілося знайти ту дівчину зі весільних фотографій, потягати за волосся, роздряпати обличчя, але, щоб такої спокуси не виникло, вона навіть не стала намагатися встановити її ім’я і координати.
Півроку такого життя перетворили Лену на мало не нервову. На людях та при дітях вона ще намагалася триматися, але, залишившись одна, могла дати слабину. Сьогодні, після розмови зі старшим сином, Лена вирішила:
– Поговорю. Потрібно щось робити, не вистачало ще, щоб Дмитро батька зненавидів!
Чоловік її випередив. Паша зателефонував і запросив у ресторан:
– Леночко, потрібно поговорити. Бажано, щоб діти не чули.
Лена гірко усміхнулася: не хоче скандалу, знає, що на людях вона собі цього не дозволить.

Спочатку вона вирішила піти в звичайному одязі, навіщо наряджатися? Потім подумала, а не з’явитися чи в такому вигляді, ніби вона щойно з саду на город приїхала? Хай чоловікові буде соромно! Але за півтори години до виходу, різко змінила рішення:
– Я маю бути красивою як ніколи! Нехай бачить, що втрачає!
У таксі водій уважно подивився на жінку у дзеркало. Коли вже вона розрахувалася, несподівано сказав:
– Така красуня, і така сумна! Не сумуй, ось побачиш, все буде добре!
Несподіваний комплімент трохи покращив настрій, і Лена увійшла до ресторану з усмішкою на губах. У Паші в руках була троянда, і це здивувало: якщо він хоче сказати, що йде, навіщо квіти? Чи це символ – квітка на могилу їхнього кохання? Лена навіть усміхнулася, що за дивні думки, зовсім не в її дусі, лізуть у голову?

Вечеряли, розмовляючи про різні незначні речі. У Лени всередині стискалася якась невидима пружина, готова в будь-який момент розправитись. Нарешті, вона не витримала:
– Паша, ти сказав, нам потрібно поговорити…
Він кивнув:
– Ти права. Загалом, Лено, справа така, – він замовк, ніби збираючись із духом, – Послухай, я тут подумав… Ти ж не будеш проти, якщо ми не полетимо відпочивати, не купимо шубу і квадроцикл?
Пружина була готова вистрілити, але Паша продовжив:
– Нам сьогодні зарплату дали майже вдвічі більше, це з премією. І я подумав, Дмитрові вже 16, вже скоро зовсім самостійним стане. Давай ми за ці гроші купимо йому квартиру? Я дізнавався, якщо вкластися в новобудову, то якраз до 18-річчя буде подарунок. Як думаєш, а?
– Я все розумію, Паша, – почала була Лена, але раптом отямилася, – Що? Квартира? Яка квартира?!
– Ти що, нічого не почула? І взагалі, ти останні місяці така розсіяна стала. Що відбувається, Лено?

Потім Паша кричав. У ресторані ще стримався, але щойно вийшли, дав волю почуттям:
– Ти з глузду з’їхала?! Яка коханка, які зради?! Я ж все пояснив, важливий проєкт, буду затримуватися! Ти слова проти не сказала, я ще всім хвалився, яка в мене дружина розуміюча! А ця “розуміюча” нагородила чорт знає що!
Вони йшли додому пішки, Лена слухала обуреного чоловіка і блаженно усміхалася. Усі його докори й лайка звучали зараз райською музикою. Підійшовши до дому, Паша нарешті заспокоївся. Біля під’їзду він зупинився й сказав:
– Я ж сказав тобі колись, що знайшов свою єдину. Я хоч раз у житті тебе обманув?!
…У Дмитрика день не задався, ранкові зізнання матері вибили його з колії. Спершу він запізнився на тренування, отримав догану від тренера, на самому тренуванні його добре пом’яли, адже опиратися парубок не міг. До того ж посварився з приятелем через дрібницю, а потім блукав допізна містом у пошуках неприємностей. Йому хотілося, щоб хтось до нього причепився або наїхав, і він міг би випустити накопичений гнів. Напасти першим він не міг, совість не дозволяла. Але так і не зустрівши жодного хулігана, попрямував додому, і там, біля під’їзду, помітив парочку, що цілується. Пальто матері впізнав одразу і його буквально обпекло: звинувачувала батька у зраді, а сама! Стиснувши кулаки, він зробив крок…

– О, сину, – Паша трохи ніяково посміхнувся, – А ми тут…
…Добре, коли все добре закінчується, правда?