Зрада

Відданість

– Ну все, Ленусю, я побіг! – Пашко махнув рукою, – Гроші мамі скину, не хвилюйся.
Двері за чоловіком зачинилися, Лена втомлено сіла на табурет і раптом розплакалася.

– Мамо, що з тобою? – на кухню зайшов син, – Що трапилося?
– Нічого, – Лені було соромно за свою слабкість, – Нічого, синку, просто настрій поганий. І за дітьми скучила.
Були канікули і діти, син Владислав і дочка Оксана, гостювали у бабусі.
– Ні, – переконано заявив Дмитро, – через поганий настрій так гірко не плачуть, а з дітьми ти щодня по телефону спілкуєшся. Я вже не маленький, мамо, дещо розумію.

Лена подивилася на шістнадцятирічного сина, вищого за неї зростом, і несподівано сказала вголос те, в чому боялася зізнатися навіть собі:
– Мені здається, папа скоро від нас піде, – і на німе запитання в очах сина пояснила, – Він мені зраджує. Майже півроку…
Дмитро не знав, як реагувати. Він думав, що матір хтось образив на роботі чи на вулиці, або вона посварилася з кимось із подруг. А тут таке! І тато… Як він міг?! Всередині хлопця починала підніматися злість, і мати відразу це помітила:
– Дімочка, не треба. Так трапляється у дорослих, сам потім зрозумієш. Тато у нас хороший, але ж серцю не накажеш.

Лена говорила, але сама не вірила своїм словам. Їй хотілося кричати, тупати ногами і бити посуд, але замість цього вона вмовляє старшого сина пробачити і зрозуміти батька! Однак хлопець стискав кулаки:
– Нехай іде, ми і без нього проживемо! Навіщо нам зрадник у домі?
– Синку, кажеш, що вже не маленький, а поводишся як дитина. Кожна людина має право на помилки, чи не так? Ось і твій тато теж, зрозуміє, що це просто захоплення, а головне для нього – ми, його сім’я…
– Мамо, – «дорослий» Дмитро раптом розплакався, – Навіщо він так? Я ж тепер не зможу поважати його як раніше!

– Нічого, все владнається, синку, – Лена погладила сина по руці, – Тільки дітям не кажи.
– Ти теж, – Діма витер сльози, – Ти теж їм не кажи, що я плакав. А то їхня віра в сильного і всемогутнього старшого брата похитнеться.
Лена подивилася на годинник:
– А ти хіба не запізнюєшся на тренування?
Діма підскочив:
– Запізнююсь! Чорт!
Лишившись одна, Лена поринула в роздуми. В розмові з сином вона могла міркувати тверезо, але наодинці з собою, образа переповнювала, сльози душили:
– Ну як? Як він міг зрадити все, що у нас було?

Коли вони познайомилися, Пашко був доволі легковажним, навколо нього завжди товпилися дівчата усіх мастей, він називав їх «пташками». Коли вона, Лена, сказала залицяльнику, що не збирається ставати черговою «пташкою», Пашко серйозно відповів:
– Чому «черговою»? Єдиною, на все життя.
І вона повірила, дурна, розвісила вуха. І всі ці 17 років, що жили разом, вірила, думала, як пощастило! А він?! Незважаючи на трьох дітей, на все пережите разом, на всі дні «радості і горя», він усе ж зрадив.

Все почалося півроку тому. Хоча, можливо, й раніше, тільки вона не помічала? Але ні, навряд. Півроку тому їх запросили на весілля, одружувався Сашко, улюблений племінник чоловіка. Лена піти не змогла, але чоловіка відправила, мовляв, не можна пропустити. Той для виду посупротивлявся, але, по-перше, сестра образиться, по-друге, зайві питання у родини з’являться… Лена потім дивилася фотографії із весілля, які молоді виклали в Мережу, і на них одна дівчина доволі розв’язного вигляду постійно тулилася до Пашка! Уже тоді її щось кольнуло, вона навіть посміялася з дівчини, але чоловік розсіяно відповів:
– Що? Хто? А! Це подружка нареченої, здається. Так я й не помітив, не знаю, чому вона увесь час поруч, та їй-Богу, Ленусю! А ти що, ревнуєш? – Пашко тоді вдоволено усміхнувся, – Ревнуєш! Та вона навіть не в моєму смаку!

Тоді вона чоловікові повірила, дівчина дійсно була не в Пашковому смаку, вона ж добре знала! Але за тиждень почалися якісь дивні дзвінки, мовчання в слухавці. Лена поділилася з чоловіком:
– Уявляєш, дзвонять, мовчать, зітхають. Ось і у Дімочки з’явилися «пташки»!
Після цього дзвінки припинилися, але Лена не пов’язала цей факт з розмовою з чоловіком, це спало їй на думку набагато пізніше – тоді, коли Пашко, любитель джинсів і светрів, раптом почав носити костюм, сорочку і краватку, та ще й користуватися сучасним парфумом, а не одеколоном «Чоловічий», прихильність до якого перейшла йому від батька. І водночас з цим почалися постійні затримки на роботі… Коли Лена запитала, у чому справа, чоловік без тіні сумніву заявив:
– У нас, Ленусю, стратегічно важливий проєкт! Не знаю, на скільки це затягнеться, але зате потім! – Пашко мрійливо закотив очі, – Потім у нас буде все, і у відпустку полетимо, куди захочеш, і шубу тобі купимо, ту, яку ти хотіла, а Дімі – гіроскутер або навіть квадроцикл. Ви потерпите, гаразд?

З того дня Пашко не тільки почав затримуватися на роботі, але іноді зникав на вихідні. Тільки зберуться усією родиною на природу, як дзвінок і – винуватий погляд:
– Ленусю, на роботу викликають. Термін підтискає, ось і…
Лені хотілося знайти ту дівчину з весільних фотографій, потягати за волосся, подряпати обличчя, але, щоб такого спонуку не виникало, вона навіть не стала намагатися з’ясувати її ім’я і координати. Півроку такого життя зробили з Лени майже неврастенічку. На людях і перед дітьми вона ще намагалася триматися, але, залишаючись одна, могла дати слабину. Сьогодні, після розмови зі старшим сином, Лена вирішила:
– Поговорю. Треба щось робити, не вистачало ще, щоб Діма батька зненавидів!
Чоловік її випередив. Пашко подзвонив і запросив у ресторан:
– Ленусю, треба поговорити. Бажано, щоб діти не чули.
Лена гірко усміхнулася: не хоче скандалу, знає, що на людях вона собі ні за що цього не дозволить.

Спершу вона вирішила йти в звичайному одязі, до чого наряджатися? Потім подумала, а не з’явитися в такому вигляді, ніби вона щойно з дачних грядок? Нехай чоловікові соромно стане! Але за півтора години до виходу, різко змінила рішення:
– Я повинна бути красивою як ніколи! Нехай бачить, що втрачає!
У таксі водій уважно дивився на жінку в дзеркало. Коли вона вже розрахувалася, несподівано сказав:
– Така красуня, і така сумна! Не сумуй, ось побачиш, все буде добре!
Несподіваний комплімент трохи підняв настрій, і Лена увійшла в ресторан з усмішкою на губах. У Пашка в руках була троянда, і це здивувало: якщо він хоче сказати, що йде, навіщо квіти? Або це символ – квітка на могилу їхньої любові? Лена навіть усміхнулася, що за дивні думки, зовсім не в її дусі, лізуть в голову?

Вечеряли, розмовляючи про різні дрібниці. У Лени всередині стислась якась невидима пружина, готова будь-якої миті розправитися. Нарешті, вона не витримала:
– Паша, ти сказав, що нам треба поговорити…
Він кивнув:
– Ти права. Загалом, Леню, справа така, – він помовчав, ніби збираючись із духом, – Ось слухай, я тут подумав… Ти ж не будеш проти, якщо ми не полетимо відпочивати, не купимо шубу і квадроцикл?
Пружина була готова вистрілити, але Пашко продовжив:
– Нам сьогодні заплатили вдвічі більше, це з премією. І я подумав, Дімі вже 16, скоро зовсім самостійним стане. Давай ми на ці гроші купимо йому квартиру? Я дізнавався, якщо вкластися в новобудову, то якраз до вісімнадцятиріччя буде подарунок. Що думаєш, а?
– Я все розумію, Паша, – почала було Лена, але раптом отямилася, – Що? Квартира? Яка квартира?!
– Ти що, нічого не чула? І взагалі, ти останні місяці така розсіяна стала. Що відбувається, Ленусю?

Потім Пашко кричав. У ресторані ще стримався, але тільки вийшли, дав волю почуттям:
– Ти з глузду з’їхала?! Яка коханка, які зради?! Я ж все пояснив, важливий проект, буду затримуватися! Ти жодного слова проти не сказала, я ще всім хвалився, яка в мене дружина розуміюча! А ця «розуміюча» нагородила чорт знає що!
Вони йшли додому пішки, Лена слухала обуреного чоловіка і блаженно усміхалася. Всі його докори і лайка звучали зараз як райська музика. Підійшовши до дому, Пашко, нарешті, заспокоївся. Біля під’їзду він зупинився і сказав:
– Я ж сказав тобі колись, що знайшов свою єдину. Я хоч раз в житті тебе обманув?!

…У Діми день не склався, ранкові зізнання матері вибили його із колії. Спершу він запізнився на тренування, отримав догану від тренера, на самому тренуванні його добре відмутузили, адже опиратися хлопець не міг. До того ж посварився з приятелем через дрібницю, а потім блукав допізна містом у пошуках неприємностей. Йому хотілося, щоб до нього хтось причепився або надав, і він міг би відвести душу, випустити накопичену злість. Напасти першим він не міг, сумління не дозволяло. Але так і не зустрівши жодного забіяку, направився додому, і там, біля під’їзду, помітив парочку, що цілується. Пальто матері впізнав відразу і його буквально обпалило: звинувачувала батька у зраді, а сама! Стиснувши кулаки, він зробив крок…

– О, синку, – Пашко трохи ніяково усміхнувся, – А ми тут…
…Добре, коли все добре закінчується, правда?