Зрада

Зрада

– Ну що, Оленко, я побіг! – Паша махнув рукою, – Гроші мамі перекажу, не хвилюйся.
За чоловіком зачинилися двері, Олена втомлено сіла на табуретку і раптом розридалася.

– Мам, ти чому? – в кухню зайшов син, – Що сталося?
– Нічого, – Олені було соромно за свою слабкість, – Нічого, сину, просто настрій поганий. І за дітками скучила.
Були канікули, і дітлахи, син Владик та донька Христина, гостювали у бабусі.
– Ні, – наполегливо заявив Діма, – через поганий настрій так гірко не плачуть, а з дітками ти щодня по телефону спілкуєшся. Я вже не маленький, мамо, дещо розумію.

Олена подивилася на шістнадцятирічного сина, вищого за неї, і несподівано промовила вголос те, в чому боялася зізнатися навіть собі:
– Мені здається, тато скоро від нас піде, – і на німе запитання в очах сина пояснила, – Він мені зраджує. Майже півроку…
Діма не знав, як реагувати. Він думав, що маму хтось образив, на роботі або на вулиці, або вона посварилася з кимось із подруг. А тут таке! І тато, як він міг?! У хлопцеві почала підніматися злість, і мати відразу це помітила:
– Дімчо, не треба. Так трапляється у дорослих, сам потім зрозумієш. Тато у нас хороший, але серцю не накажеш.

Олена говорила, але сама не вірила своїм словам. Їй хотілося кричати, тупотіти ногами і бити посуд, але замість цього вона вмовляє старшого сина пробачити і зрозуміти батька! Але хлопець стиснув кулаки:
– Нехай іде тоді, ми й без нього проживемо! Навіщо нам вдома зрадник?
– Синку, кажеш, що вже не маленький, а поводишся як дитина. Кожна людина має право на помилки, хіба ні? От і твій тато теж, зрозуміє, що це просто захоплення, а найголовніше для нього – ми, його родина…
– Мамо, – “дорослий” Діма раптом розплакався, – Чому він так? Я вже тепер не зможу його поважати, як раніше!

– Нічого, все владнається, синку, – Олена погладила сина по руці, – Ти тільки дітям не кажи.
– Ти теж, – Діма витер сльози, – Ти теж їм не кажи, що я плакав. А то їхня віра у сильного та всемогутнього старшого брата похитнеться.
Олена подивилася на годинник:
– А ти хіба не запізнюєшся на тренування?
Діма підскочив:
– Запізнююсь! Чорт!
Залишившись одна, Олена задумалася. У розмові з сином вона могла розмірковувати розважливо, але на самоті обурення переповнювало, сльози душили:
– Ну як? Як він міг зрадити все, що у нас було?

Коли вони познайомилися, Паша був досить легковажним, навколо нього завжди юрмилися дівчата усіх мастей, він називав їх «пташками». Коли вона, Олена, заявила залицяльникові, що не має наміру ставати ще однією пташкою, Паша серйозно сказав:
– Чому «ще однією»? Єдиною на все життя.
І адже повірила, дурепа, розвісила вуха. І всі ці 17 років, що разом прожили, вірила, думала, як пощастило! А він?! Попри трьох дітей, на все пережите разом, на всі дні «радості та горя», він все-таки зрадив.

Почалося все півроку тому. Хоча, можливо, і раніше, тільки вона не помічала? Але ні, навряд… Півроку тому їх запросили на весілля, одружувався Сашко, улюблений племінник чоловіка. Олена піти не змогла, але чоловіка відправила, мовляв, не можна пропустити, обов’язково мусиш іти. Той для вигляду запропонував відмову, але, по-перше, сестра образиться, по-друге, з’являться зайві запитання у родичів… Олена потім дивилася фотографії з весілля, викладені молодими в Інтернет, і на них одна дівчина вельми зухвалого вигляду постійно липла до Паші! Уже тоді їй щось закололо, вона навіть відповідала щось з приводу дівчини, але чоловік розсіянно відповів:
– Що? Хто? А! Це, здається, подруга нареченої. Так я і не помітив, не знаю, чому вона весь час поруч, ну їй-Богу, Оленко! А ти що, ревнуєш? – Паша тоді задоволено посміхнувся, – Ревнуєш! Та вона навіть не в моєму стилі!

Тоді вона чоловікові повірила, дівчина справді була не в Пашиному стилі, вже вона-то знала! Але через тиждень почалися якісь дивні дзвінки, мовчання у слухавці. Олена поділилася з чоловіком:
– Уявляєш, дзвонять, мовчать, зітхають. Ось і у Дімочки з’явилися «пташки»!
Після цієї скарги дзвінки припинилися, але Олена не пов’язала цей факт із розмовою з чоловіком, це прийшло їй на думку набагато пізніше – тоді, коли Паша, любитель джинсів і светрів, раптом став носити костюм, сорочку і краватку, ще й користуватись сучасним парфумом, а не «Червоні маки», до яких прив’язаність передалася йому ще від батька. І одночасно з цим почалися постійні затримки на роботі… Коли Олена запитала, у чому справа, чоловік без тіні сумніву заявив:
– У нас, Оленко, стратегічно важливий проект! Не знаю, на скільки це затягнеться, але зате потім! – Паша мрійливо закотив очі, – Потім у нас буде все, і у відпустку полетимо, куди захочеш, і шубу тобі купимо, ту, що ти хотіла, а Дімі – самокат або, може, навіть квадроцикл. Ви потерпите, добре?

З того дня Паша не тільки став затримуватися на роботі, але часом і пропадати у вихідні. Тільки зберуться родиною на природу, як дзвінок, і – винуватий погляд:
– Оленко, на роботу викликають. Термін підтискає, ось і…
Олені хотілося знайти ту дівчину з весільних фотографій, висмикати за волосся, подряпати обличчя, але, щоб така спокуса не виникла, вона навіть не стала намагатися встановити її ім’я і координати.
Півроку такого життя зробили з Олени мало не неврастенічку. На людях і при дітях вона ще намагалася триматися, але, залишившись одна, могла дати слабину. Сьогодні, після розмови зі старшим сином, Олена наважилася:
– Поговорю. Потрібно щось робити, ще не вистачало, щоб Діма батька зненавидів!
Чоловік випередив її. Паша зателефонував і запросив у ресторан:
– Оленко, потрібно поговорити. Бажано, щоб діти не чули.
Олена гірко усміхнулася: не хоче скандалу, знає, що на людях вона собі цього не дозволить.

Спочатку вона вирішила йти у звичайному одязі, для чого наряджатися? Потім подумала, а чи не з’явитися їй так, ніби вона щойно з дачі? Нехай чоловікові соромно стане! Але за півтори години до виходу різко змінила рішення:
– Я повинна бути красивою, як ніколи! Хай побачить, що втрачає!
У таксі водій уважно дивився на жінку у дзеркало. Коли вона вже розрахувалася, раптом сказав:
– Яка красуня, і така сумна! Не журися, от побачиш, все буде добре!
Несподіваний комплімент трохи підняв настрій, і Олена увійшла в ресторан з усмішкою на губах. У Паші в руках була троянда, і це здивувало: якщо він хоче сказати, що йде, навіщо квіти? Чи це символ – квітка на могилу їхнього кохання? Олена навіть усміхнулася, що за дивні думки, зовсім не в її дусі, лізуть у голову?

Вечеряли, розмовляючи про всякі незначні речі. У Олени всередині стискалася якась невидима пружина, готова у будь-який момент розпрямитися. Нарешті, вона не витримала:
– Паша, ти сказав, нам потрібно поговорити…
Він кивнув:
– Ти маєш рацію. Загалом, Олено, справа така, – він замовк, ніби збираючись з духом, – Слухай, я тут подумав… Ти ж не будеш проти, якщо ми не полетимо відпочивати, не купимо шубу та квадроцикл?
Пружина вже готова була вистрілити, але Паша продовжив:
– Нам сьогодні грошей заплатили майже вдвічі більше, це з премією. І я подумав, Дімі вже 16, скоро зовсім самостійним стане. Давай ми на ці гроші купимо йому квартиру? Я дізнавався, якщо вкластися в новобудову, то якраз до 18-річчя буде подарунок. Як вважаєш?
– Я все розумію, Паша, – почала було Олена, але раптом отямилася, – Що? Квартира? Яка квартира?!
– Ти що, нічого не чула? І взагалі, ти останні місяці така розсіяна стала. Що відбувається, Оленко?

Потім Паша кричав. У ресторані ще стримався, але як тільки вийшли, дав волю почуттям:
– Ти здуріла?! Яка коханка, які зради?! Я ж все пояснив, важливий проект, буду затримуватися! Ти жодного слова проти не сказала, я ще всім вихвалявся, яка у мене дружина розуміюча! А ця “розуміюча” нагородила чортзна-що!
Вони йшли додому пішки, Олена слухала обуреного чоловіка і блаженно усміхалася. Всі його докори і лайка звучали зараз райською музикою. Підійшовши до дому, Паша нарешті заспокоївся. Біля під’їзду він зупинився і сказав:
– Я ж обіцяв тобі колись, що знайшов свою єдину. Я хоч раз у житті тебе обманув?!
…У Діми день не склався, ранкові зізнання матері вибили його з колії. Спочатку він запізнився на тренування, отримав догану від тренера, на самому тренуванні його славно побили, бо хлопець не міг чинити опір. На додаток посварився з приятелем через дурницю, а потім бродив до пізнього вечора містом у пошуках неприємностей. Йому хотілося, щоб до нього хтось причепився чи наїхав, і він зміг би відвести душу, випустити накопичену злість. Напасти першим він не міг, совість не дозволяла. Але так і не зустрівши жодного хулігана, він направився додому, де у під’їзді помітив пару, що цілувалася. Пальто матері впізнав відразу і його буквально обпекло: звинувачувала батька в зраді, а сама! Затиснувши кулаки, він зробив крок…

– О, сину, – Паша трохи ніяково усміхнувся, – А ми тут…
…Гарно, коли все добре закінчується, правда?