Донька повернулася додому з дитиною після розлучення: як ми вміщуємося в нашій тісній квартирі.

Нещодавно моя дочка розлучилася і переїхала жити до нас з маленькою дитиною. Ми з чоловіком живемо в невеликій квартирі, і тепер нам усім доводиться тулитися тут. Я розглядала можливість, щоб дочка на час декретної відпустки пожила з дитиною у моєї мами, але тепер це неможливо, бо мама у свої 68 років вийшла заміж і оселилася разом з чоловіком.

Коли мама подзвонила мені і повідомила про свої заручини, я спочатку подумала, що вона жартує, бо їй уже 68 років. На жаль, це виявилося правдою. Мама довгий час жила самотньо, її чоловік помер 20 років тому. Я залишила домівку, коли мені було 35 років. Живу з чоловіком і дітьми в місті, відвідую маму кілька разів на місяць і на свята.

Мама, слава Богу, почувається добре і справляється з усіма справами сама. Ми з чоловіком приїжджаємо, коли треба пополоти город чи заготовити дрова, з іншим мама справляється самостійно.

І тепер вона вирішила привести чоловіка додому. Це просто зрада з її боку! Не повинна була вона так з нами вчиняти. Її наречений – ровесник мами, давній знайомий, з яким вони колись були парою у молодості, а кілька років тому відновили стосунки. На початку липня пара одружилася, церемонія відбулася у РАЦСі, а святкування – у невеликому колі у ресторані.

Ми з чоловіком і дітьми не поїхали на весілля, вважаю це ганьбою! Навіщо це взагалі мамі було потрібно? Вони могли б жити і без цього. Я категорично проти цього шлюбу і до сих пір не можу з цим змиритися. У мами великий дім, у якому вони тепер живуть разом.

Чоловік мами не має ні майна, лише троє дітей та купу онуків. Чому вона так вчинила? Як могла таке з нами зробити? Тепер, коли вони офіційно одружені, мамин чоловік може претендувати на наш спадок. Ми з чоловіком проживаємо в невеликій квартирі.

Нещодавно моя дочка розлучилася і переїхала жити до нас з маленькою дитиною. Я допомагаю їй зараз доглядати за малюком. Син живе зі своєю дівчиною на орендованій квартирі. Я думала, що дочка на час декретної відпустки змогла б трохи пожити з дитиною у моєї мами, але зараз це неможливо, бо мама почала нове життя.

Ми не спілкуємося з мамою вже більше пів року. Нещодавно подзвонила до нас моя тітка з села, мамина сестра, і почала нас наставляти. Вона каже, що ми не по-людськи поступаємо, мама також має право на щастя. Ми повинні радіти її щастю. Думати про спадок – не людяно, коли мама ще жива. Мене також мали б зрозуміти.

Може статися так, що замість маминого дому у спадок нам залишиться чужий насправді старий дідусь з купою проблем і його бідними родичами, які, швидше за все, не відмовляться від своєї частки спадку. Тому вважаю, що в цій ситуації правду маю я, а не мама.