Дівчино, коли ж приїде “швидка”? Температура майже “сорок”, не збивається!

-Кумо, золота, та коли ж та “швидка” приїде? Температура майже “сорок”, зовсім не збивається…
– Усі бригади зараз на виїзді, – стомлено відповів жіночий голос. – Зачекайте.

Ледь стримуючи сльози, Оксана поклала трубку і метнулася до доньки. Маленька Сонька лежала на дивані, вкрита легкою ковдрою, важко дихаючи. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від спеки: температура ніяк не хотіла спадати, неухильно наближаючись до позначки сорок градусів.
Дзвінок у двері пролунав несподівано гучно. Оксана різко підскочила, ледь не впавши, і побігла до дверей.
-Температура знижується, “тройка” працює. У маленької хрипи з обох боків. Я б рекомендував госпіталізацію, – високий сивий чоловік стомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молоденька медсестра кладе шприц у бікс.

– А вдома не впораємося?
– Не впораєтеся. Поїдемо в лікарню, поспостерігаються.
Оксана, з паспортом і пакунком з речами вийшла в коридор:
-Зараз Соню одягну і… Ой, а ви хто такі?

У відчинені двері заходила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар років сорока, худий тридцятирічний фельдшер в окулярах із сумочкою на плечі і веснянкуватий, рудоволосий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар, – розгублено промовила Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Ну… Високий такий, сивий. Він температуру Соньці збив і сказав, що треба їхати до лікарні, – розгублено пояснила молода жінка.

Лікар з фельдшером переглянулись:
-Семенович!
– Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки:
-Одягайте дівчинку. Відвеземо вас до лікарні.
Оксана повернулася в кімнату. Здивований інтерн запитав у лікаря:
-Що, навіть оглядати не будемо?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Та що це за Семенович такий?

Фельдшер усміхнувся:
-Семенович – найкращий спеціаліст на “швидкій” був. Його навіть у Київ запрошували не раз, а він щораз відмовлявся. Казав, що його справа – людей рятувати, а не в кабінеті штани просиджувати.
Рік тому бригада Семеновича їхала на терміновий виклик. Тоді один дурень вирішив перед “швидкою” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар підтримав його за плечі і продовжив:
– У тій аварії не було виживанців. А через сорок днів у місті почалися дивні речі.
На вулиці хлопця поранили. У диспетчерську надійшов анонімний дзвінок: різана рана в області печінки. Наше чергування тоді було. Приїжджаємо. Хлопець, якого порізали, лежить на асфальті з пов’язкою, а крапельницю якийсь чоловік тримає. До чоловіка ми, хто, мовляв, першу допомогу надав? Чоловік головою хитає, каже: “Та “швидка” тільки що була, доктор такий високий, сивий і медсестричка з ним, молода, ще зовсім дівчинка. Вони допомогу надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати ось так… Я тільки на хвилинку відвернувся, глянув на хлопця: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А де ж сивий?”

А в нас мороз по шкірі. Бо, за описом виходить, що це Семенович зі своєю бригадою першу допомогу надав. Хлопця в лікарню відвезли, в карточці вказали, що першу допомогу до нашого приїзду надали. Про Семеновича промовчали. Це потім про нього на підстанції відкрито заговорили. А в той день ми в шоці були.

-Так нам би ніхто і не повірив!, – усміхнувся фельдшер. Бородатий лікар поправив на шиї фонендоскоп і продовжив:
– Через пару днів робітник на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Доки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар і молода медсестричка” першу допомогу надали: крапельницю поставили, кисень дали і діагноз озвучили. “А потім зникли, неначе крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, привиди і пологи приймали? – здивувався рудий інтерн.
– Ти зі словами обережніше, – насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але вже точно не привидами. Скоріше міськими ангелами-охоронцями.

-Пробачте… – інтерн почервонів. Навіть вуха загорілися. – То що там з пологами?
– Віз таксист жінку в пологовий будинок: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут почалися передчасні пологи. Таксист у паніці, машину на “аварійку”, в “швидку” подзвонив, а що робити-не знає, бігає довкола машини і кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловіче, не хвилюйтеся, переключіть телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А у чоловіка істерика, нічого не розуміє.

Тут-то Семенович йому на допомогу і прийшов зі своєю медсестричкою. Дитина сідничками вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. В загальному, якби не вони, дитина б не вижила.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу матусю та крикливого здорового малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не злічити. “Бригада Семеновича” з’являється тільки на найтяжчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто б з тих пацієнтів не дожив. Ось такі справи.

– Ми готові. – Оксана, з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакунок з речами і усміхнувся до дівчинки:
– Тепер все буде добре!