Втомлена самотністю: шість років без добрих новин.

Віра дуже втомилася. Ось уже шість років вона одна, відколи її залишив чоловік. Дочка рік тому вийшла заміж і переїхала до іншого міста.

Вірі було всього сорок два, чудовий вік для жінки. Друга молодість. Віра була господинею, чудово готувала, її квашені огірки з помідорами всі вважали шедевром. І кому тепер готувати ці огірки? На балконі вже стояли ряди бездіяльних банок.

«Не можу ж я самотньо гинути, така гарна!» – казала Віра подругам. Ті відповідали: «Ні! Шукай чоловіка! Повно самотніх чоловіків». Одна з них і порадила Вірі агентство «Кращий чоловік». Віра подумала, що це якось безглуздо й соромно – звертатися до агентства. Але з іншого боку – вже сорок два, ця цифра непокоїла. Старий бабусин годинник гучно відбивав на стіні минаючий час.

І Віра пішла в агентство. Привітна пані у малинових окулярах сказала:
– У нас справді найкращі. Давайте разом подивимось у нашій базі, сідайте поруч!
– Тож усі вони гарні, – усміхнулася Віра. – А як зрозуміти людину? Як дізнатися, що він саме той?
– Це продумано, – відповіла пані. – Ми даємо на тиждень. Достатньо часу, щоб зрозуміти – твій чи ні? Чи варто продовжувати чи когось іншого шукати.
– Кого даєте?
– Чоловіка!
– Як це?
– Так! Він тиждень живе з вами. Слухайте, ми тут не наречені скромні, ми одразу про справу. А маніяків та божевільних у нас немає.

І Віра раптом захопилася. Їй страшенно сподобалася ця ідея. Разом із малиновою панією вони вибрали п’ять кандидатів. Віра заплатила невелику суму, поспішила додому. Перший мав з’явитися вже сьогодні ввечері.
Віра одягла зелену сукню – кольору надії. І сережки з діамантами, які рідко діставала зі старої скриньки.
Дзень! – дзвінок у двері.
Віра спочатку зазирнула у вічко. І побачила троянди. Вона навіть ледь чутно пискнула від радості. Відчинила двері. Чоловік був елегантний, так, як на фото.
Вони сіли за стіл, Віра всього наготувала. Букет вона поставила в центрі столу. Віра крадькома дивилася на приємного гостя і думала: «Все! Інших і не треба. Цей!»
Почали їсти салат. Майбутній чоловік зморщився: «Чому так пересолено?». Віра засоромлено усміхнулася, подала йому запечену качку. Майбутній чоловік пережував шматочок: «Твердоватий…». Йому не сподобалося і все інше. Через турботи Віра забула про головне – вино, вона довго його вибирала. Розлила, сказала: «Ну, за знайомство!». Гість нюхнув келих, трохи відпив: «Якась дешевка». Піднявся: «Так, поглянемо, що у тебе з обстановкою…»

Віра взяла букет, простягнула йому: «Я троянди зовсім не люблю. До побачення».
Вночі Віра трохи поплакала, їй було прикро. Але попереду ще чотири зустрічі.
Другий суджений з’явився наступного вечора. Увійшов упевнено: «Ну, привіт!». Від нього пахло горілкою. Віра запитала: «Вже десь відзначив нашу зустріч?» Той усміхнувся: «Ой, ну досить тобі! Слухай, телевізор є? Зараз матч починається. Динамо – Шахтар. Заодно все обговоримо». Віра різко відповіла: «Телевізор удома дивитимешся».

Вночі знову поплакала сама.
Через день прийшов третій кандидат. Не красень, стара куртка, недоглянуті нігті. І чоботи у бруді. Віра вже думала, як би ввічливо його розвернути. Але все ж таки вирішила спочатку нагодувати. Той їв жадібно, швидко і дуже хвалив Віру. Вона навіть засоромилася. Дістала соління. «Господи! – вигукнув некрасень. – Це ж найкраще, що я їв у житті!»

І тут пробили бабусин годинник. Некрасень прислухався: «Що це за скрип такий?». Він пройшов до кімнати, став на табуретку, оглянув годинник: «Зараз я їх швидко! Є інструменти?»
І незабаром годинник уже бив чисто і дзвінко, Вірі було радісно чути такий ніжний звук. Вона подумала, що це знак. Некрасень і має стати її чоловіком. Усе в нього добре, майстровитий, а те, що чоботи і нігті не дуже – дрібниця, відмиє, почистить. До того ж він був третім, щасливе число.
Тепер на них чекала ніч. Так, Віра до неї підготувалась, сходила в салон краси, постелила томне білизну з великими трояндами (вона ж їх любила насправді). Коли Віра вийшла з ванни – її гість уже дрімав, прямо так, не роздягаючись. Віру це не збентежило. Вона подивилася на сплячого з ніжністю: «Втомився, бідолаха». І обережно лягла під ковдру поруч.

А потім почався кошмар. Цей майстер почав хропіти. Віртуозно, насичено. Віра накривала подушкою себе, потім його, далі перевертала сонне тіло – марно. Вона не спала цілу ніч, вона страждала.
Вранці гість вийшов на кухню, де сиділа похмура Віра: «Ну що? Давай я з речами сюди вже ввечері?»

Віра похитала головою: «Ні, вибач. Ти хороший, але… Ні!»
Четвертий, бородатий, здався Вірі героєм старого доброго кіно про геологів. Вона навіть дозволила йому курити прямо на кухні. Бородань затягнувся, сказав: «Віро, тільки треба домовитися одразу. Я – чоловік вільний. Я люблю риболовлю, люблю з друзями кудись виїхати. І не люблю, коли мені дзвонять і питають – де ти, де ти? Добре?»
Віра подивилася, як він струшує попіл у горщик з орхідеєю, запитала: «Може, ти ще й до дівчат ходиш?» Бородань усміхнувся: «А чому ні? Я ж кажу – свобода! Це нормально для чоловіка».
Після нього Віра довго провітрювала кухню. У неї боліла голова, вона відчувала, що дико втомилася, ніби з неї викачали три літри крові. Вона навіть не стала мити посуд.

Вранці Віра відкрила очі, за шторами було сонячно, щебетали радісні горобці. Віра раптом зрозуміла, як їй добре. Субота. Вона нікуди не поспішає, ніхто їй не заважає, ніхто не бурмоче, не шарудить, не хропе. Посуд? Та вимиє коли хоче. Спокій і свобода.
І тут пролунав дзвінок: «Віро! Турбує агентство «Кращий чоловік». У вас сьогодні ще один кандидат, пам’ятаєте? Він чудовий, цей уже точно ваш!»

Віра мало не закричала в трубку: «Викреслюйте мене! Видаляйте з бази! Нікого більше! Найкращий чоловік – той, якого немає!»
І з реготом розчинила штори.