Чоловік повернувся додому та з порога вигукнув: “Нам треба серйозно поговорити

Коли Олексій повернувся додому, вже з порогу, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, випалив:
– Оксано! Нам треба серйозно поговорити…

І тут же, на одному диханні, розпахнувши і без того величезні очі, не витримавши навіть мінімальної паузи:
– Я закохався!
«Отакої, — подумала Оксанка, — Ось і до нашої родини криза середнього віку завітала. Ну, здрастуй, здрастуй…», але нічого не сказавши, дуже уважно подивилася на чоловіка, чого не робила вже років п’ять чи шість (чи вже вісім?)

Кажуть, що перед смертю пролітає все життя перед очима, тож у Оксанки почала пролітати вся їх спільна історія з чоловіком. Познайомилися вони банально – через інтернет. Оксанка зменшила собі три роки, а майбутній чоловік додав собі три сантиметри зросту. І таким нехитрим чином, хоч і важко, але вони все ж змогли знайти одне одного у заданих критеріях пошуку.
Оксанка вже й не пам’ятала, хто кому перший написав, але точно знала, що лист майбутнього чоловіка був без будь-якої пошлості, з легкою самоіронією, що їй дуже імпонувало. В тридцять три роки й при середній зовнішності, вона тверезо оцінювала свої шанси на шлюбному ринку і прекрасно розуміла, що знаходиться, якщо не в останньому ряду, то в передостанньому вже точно, тому твердо вирішила на перше побачення прикусити язика, розвісити вуха, одягнути рожеві окуляри і мереживну білизну, а в сумочку покласти саморобне печиво і томик Шевченка.

Перша зустріч пройшла, на здивування, легко (ось що значить одягнути правильний образ!), їх роман розвивався так бурхливо й стрімко.
Разом їм було цікаво, тому після півроку регулярних зустрічей і постійного натиску батьків, які вже втратили надію в цьому житті побачити онуків, майбутній чоловік наважився і зробив Оксанці пропозицію. Вони швидко познайомили свої родини, умову нареченого і нареченої, відсвяткувати весілля в вузькому сімейному колі, батьки беззаперечно і одностайно ухвалили і, боячись, що хтось може раптом передумати, на шлюб був обраний перший з можливих вільний день.

Жили вони, як Оксанці здавалося, добре. Клімат в родині був переважно теплим з незначними сезонними коливаннями температури, без палких африканських пристрастей, але дружним і шанобливим – хіба це не щастя?
Чоловік, як типовий представник чоловічого роду і тому більш простий і прямолінійний, зняв свій тісний костюм-образ «емпатично-ніжно-романтичного мачо-абстиненця з золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля і постав перед Оксанкою таким, яким був – простим, працьовитим і турботливим чоловіком в зручних домашніх трусах.

Оксанка ж, як представниця складнішого жіночого роду, потроху розпускала тугий корсет свого образу «німої-глухо-сліпенької сексуальної господині-інтелектуалки», ледь-ледь помітно, але швидка вагітність швидко прискорила цей процес і тому вже через рік вона також, не без задоволення, повністю попрощалася зі своїм образом, який тріщав по швах, і, з полегшенням зітхнувши, переодяглася в затишний домашній халат.

Той факт, що, не дивлячись на обопільне розставання зі своїми образами, ніхто з відносин не втік і навіть не пред’являв один одному претензій, остаточно переконав Оксанку в правильності коли-небудь прийнятого рішення і зміцнив її віру в клітинку їх суспільства.
Побут і виховання двох, одного за одним народжених, дітей звісно ж розгойдувало їх сімейний човен, часом дуже навіть сильно, але кораблетроща не траплялося, а потім, коли буря вщухала, вони знову продовжували спокійно дрейфувати по хвилях свого сімейного життя.
Щасливі бабусі й дідусі допомагали їм як могли, на роботі вони повільно, але впевнено піднімалися кар’єрними сходами вгору, не забуваючи при цьому подорожувати, приділяти час своїм захопленням і, звичайно ж, одне одному, не виходячи при цьому за межі статистичних даних.

І ось вони в шлюбі дванадцять років, і за всі ці роки Олексій жодного разу не був помічений у невірності або навіть просто у легкому флірті з ким би то не було, хоча Оксанка була жінкою зовсім не ревнивою, і він міг би собі таку витівку, без подальшого скандалу, дозволити. Вона уявила чоловіка, що фліртує, і мимоволі всміхнулася, тому що картинка, яка спливла в її голові, була дуже вже смішною і навіть безглуздою. Справа в тому, що Оксанкин чоловік, після кількох невдалих спроб зробити комплімент традиційним способом ще на початку їх відносин і зрозумівши, що це не його стихія, вирішив змінити тактику і тепер робив компліменти виключно мовчки (або за допомогою ультразвуку, який Оксанка не могла уловити?), просто витріщаючись очима, як довгоп’ят.

За роки їх спільного життя, Оксанка, по степені округлості очей чоловіка, навчилася розрізняти всю палітру його емоцій: від дикого захоплення, вдоволене схвалення, невільного здивування, несподіваного розгублення, сильного нерозуміння та повного обурення. І ось вона уявила, як чоловік робить один за одним компліменти якійсь пацюкові, розширюючи свої очі все ширше і ширше…
У Оксанки пересохло горло, уявляючи трансформацію чоловіка в довгоп’ята, вона нервово посміхнулася і прохрипіла:
– Ну, і як звати твою пацюкову любов..?

Очі чоловіка тепер справді полізли на лоба, і він судорожними рухами рисячись по всьому тілу, затарабанив:
– Як? Як ти … як … як ти взагалі … могла … здогадатися, що я закохався в пацюка?! Ні, ну ти даєш… Ти розумієш, я просто не міг пройти повз, я був вражений, коли її побачив… ти тільки поглянь, яка вона класна, яка м’яка, яка красива… як вона схожа на тебе…
Чоловік дістав із-за пазухи маленького сіренького пацюка з рожевими прозорими вушками, рожевим носиком і чорними очима-бусинками.

Далі Оксанка вже нічого не чула. Вона милувалася своїм чоловіком, його новою подругою, їх взаємними лобзаннями і була безмежно щаслива, що він закохався саме в цього пацюка, який був так схожий на неї…