Connect with us

З життя

Гості на порозі: Чим нагодувати, коли вдома порожньо? Не хвилюйся, вони самі принесуть частування!

Published

on

Нещодавно я відвідав свого сина Олексія. Точніше, я приїхав, щоб допомогти йому. Справа в тому, що Олексій вирішив поклеїти нові шпалери і попросив мене про допомогу. Я, звісно ж, не міг відмовити синові у проханні.

Я взяв відпустку на роботі і поїхав до Олексія. Він живе за 250 кілометрів від мене. Я прибув у середу. У нас було кілька днів, щоб усе зробити. Ми були впевнені, що зможемо встигнути вчасно.

У перший день ми поклеїли шпалери в одній кімнаті, наступного дня — в іншій. І ось одного вечора задзвонив телефон. Мій син узяв слухавку і сказав:

— Так, приїжджайте! Здорово! Я буду дуже радий вас усіх бачити! Познайомтеся з моїми новими друзями! Вони самі принесуть їжу!

Я запитав:

— Хто це?

— Гості! П’ятеро людей! І до того часу ми маємо поклеїти шпалери в цій кімнаті.

Я просто був шокований:

— Олексію! Які ще гості?! У нас немає їжі! У нас лише яєчня в холодильнику! І її на всіх не вистачить!

— Не хвилюйся, тату! Все буде гаразд! Гості самі принесуть їжу! А нам залишиться лише підготувати посуд і чай.

Я дуже здивувався. Я звик до іншого: коли запрошуєш гостей, треба купувати продукти і готувати багато їжі. Але мій син сказав, що у них усе по-іншому.

У нас було час, щоб поклеїти шпалери, прийняти душ і привести себе до ладу. А потім стали збиратися гості мого сина. Кожен із них приніс по дві страви. Хтось приніс борщ і вареники, хтось — олів’є і пиріжки, хтось — шашлик і салат. А Олексій просто поставив чайник, мед і цукор. Виявляється, на випадок такого заходу він уже купив одноразовий посуд.

Стіл вийшов розкішним. Усі із задоволенням їли, потім пили чай. А потім одна жінка почала співати, а ми стали підспівувати. Вечір вийшов дуже веселим, родинним і зворушливим.

А потім кожен гість забрав свою посуду, і гості розійшлися. А ми з Олексієм помили лише чашки і ложки, а тарілки просто викинули в смітник. Це зайняло не більше десяти хвилин.

Потім я запитав Олексія: хто це придумав? А він мені відповів:

— Раніше ми теж так зустрічали гостей, як ти кажеш. Але це так марудно і дорого. І ось ми порадились з друзями і вирішили, що будемо збиратися в кожного по черзі, і кожен має принести по дві страви. А господареві залишається тільки підготувати посуд і чай. Ми почали так зустрічатися, нам усім дуже сподобалося, і тепер ми зустрічаємося так постійно!

Мені теж дуже сподобалося. Я розповів про це своїм друзям і знайомим. Але їм чомусь не сподобалося. А дарма!

Вони навіть відмовилися спробувати такі зустрічі. А шкода, мені здається, це дуже гарна ідея.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 3 =

Також цікаво:

З життя8 хвилин ago

“Yuri, these cats have lived here since long before you and I ever met. Why on earth should I get rid of them?” Anna asked in a frosty tone. “What you’re suggesting is called betrayal…”

George, these cats have lived here since long before you and I ever met. Why on earth should I get...

З життя23 хвилини ago

A Wall on Her Side

A Wall on Her Side “Jane, honestly, why are you butting into this?” Victor didnt even look at me. He...

З життя2 години ago

An Expensive Indulgence

An Expensive Pleasure Clara, again? Really? I seem to work just to keep your cat in luxury! The cat that...

З життя2 години ago

The Scent of a Care Home

The Scent of Home 8th November You know what you smell of? An old peoples home. Camphor and age. I...

З життя4 години ago

Betrayal Disguised as Friendship

Betrayal Behind a Friendly Smile This winter, it felt as though January was determined to display all of its beauty:...

З життя4 години ago

I Don’t Hate You

I never hated you. Everythings the same, isnt it… Mary nervously tugged at the end of her sleeve, gazing out...

З життя6 години ago

From Shadow to Light

From the Shadow to the Light “Watching those daft soaps again, are you?” Richards voice sounded behind her so suddenly...

З життя8 години ago

For 12 Years, My Mother-in-Law Called Me an Outsider. At Her Funeral, My Husband Opened Her Jewellery Box

For twelve years she called me an outsider. Then, at her funeral, my husband opened her jewellery boxand I wept...