Сім років: Спогади сироти про справжнє свято Нового року

Мені було 7: Спогади сироти про справжній Новий рік

Кожна людина зберігає в пам’яті миті, які ніколи не забудуться.

І в мене є така ніч. Ніч, яка залишилася зі мною назавжди, незважаючи на те, що тепер мені майже 40.

Але почну з самого початку.

Народжений у неволі
Я з’явився на світ не в затишному домі, не в обіймах люблячих батьків, а за стінами в’язниці.

Моя мама потрапила за ґрати, коли була на п’ятому місяці вагітності. Тато залишив її відразу після арешту й відтоді більше не відвідував. Йому було байдуже, жива вона чи народилася його дитина.

Мама була наполовину українкою, наполовину ромкою, працювала бухгалтером на консервному заводі. Її звинуватили в крадіжці великої суми грошей. Але доказів так і не знайшли, як і самих грошей.

Кілька місяців я жив із нею в тюремній камері, поки вона мене вигодовувала. Потім мене перевели в притулок “Мати і дитина”, де очікують на усиновлення.

Але ніхто так і не захотів мене взяти.

Коли мені виповнилося три, мама померла. Я навіть не пам’ятаю її обличчя.

Після її смерті мене перевели в дитячий будинок.

Про життя там я намагаюся не згадувати.

Але є один момент, до якого я повертаюся знову і знову.

Перша справжня Новорічна ніч
Мені було сім, коли на новорічну ніч одна сім’я запросила мене до себе.

Я не знав, чому вони вирішили запросити саме мене. Можливо, їм було шкода мене, можливо, вони хотіли зробити добру справу в переддень свята.

Але тоді я не думав про це.

Я просто потрапив у казку.

До цього я ніколи не бачив Діда Мороза. Ніколи не бачив телевізор. Ніколи не їв стільки солодощів.

Вони нагодували мене за святковим столом, а потім уклали спати.

Але опівночі розбудили.

– Іди сюди, – сказала господиня, ведучи мене в кімнату.

Я зупинився на порозі.

Переді мною стояла величезна ялинка, прикрашена безліччю гірлянд та іграшок. Вона сяяла і переливалася всіма кольорами, здавалася мені магічною.

Я не міг відірвати від неї очей.

Стояв, як одна з дітей Гавроша, якій вперше показали диво.

А потім сталося ще більше неймовірне.

В кімнату увійшов справжній Дід Мороз.

Він усміхнувся мені, простягнув мішок і сказав:

– Це для тебе.

Я отримав свій перший новорічний подарунок – іграшку, теплий шереповий шарф і рукавички.

Я був щасливим.

Повернення до реальності
Вранці магія тривала.

Я їв солодощі, дивився, як усе сімейство обмінюється подарунками, слухав пісні по телевізору.

Здавалося, що я став частиною цього світу.

Але ближче до вечора мене знову відвезли в дитячий будинок.

Я знову опинився серед холодних стін, серед дітей, яких ніхто не радував подарунками, серед вихователів, втомлених від нашої метушні.

І все ж я більше не був таким, як раніше.

Я знав, що десь існує інший світ. Світ, де панує щастя.

Пройшли роки…
Зараз я дорослий. У мене є сім’я, двоє чудових синів.

Але Новий рік завжди залишиться для мене найважливішим святом.

Щороку я купую ялинку. Найбільшу. Можливо, тому, що хочу відтворити той момент, коли вперше побачив це чудо.

Я досі берегу червоний шарф, який мені тоді подарував Дід Мороз.

Питання без відповіді
Мій батько так і не знайшов мене. Жодного разу не спробував дізнатися, що зі мною сталося.

А про матір я думаю з теплотою.

В душі я завжди називаю її Богородицею.

І не перестаю запитувати себе: чи була вона винна?

Чи просто стала жертвою чужих гріхів?..