Connect with us

З життя

Ми вирішили подарувати дім собаці з притулку

Published

on

Ми вирішили з чоловіком взяти в родину собаку з притулку. Чоловік хотів купити породисту собаку, адже вважав, що порода – це шляхетність, розум, вірність.

Однак я дуже попросила його поїхати зі мною в один притулок, і він неохоче погодився. За всі наші спільні роки, а прожили ми разом чимало часу, Олександр мені жодного разу не перечив. Чому собаку, запитаєте ви, а не дитину? Ми люди самотні і вже в поважному віці. Обидвоє розуміємо відповідальність за те створіння, якого приручили.

Дитину треба виростити, виховати, дати освіту. Це довготривалий “проєкт”, а з собакою ми будемо разом до самого кінця. Це буде наша спільна з Сашком дитинка.

У притулку нам відкрилася жахлива картина. Стояв нестерпний запах, який змішувався з безперервним гавкотом та виттям, що вивертав душу. Усі собаки, немов безпритульні діти, дивилися на нас з надією, наче простягали руки назустріч.

Ми з чоловіком йшли вздовж нескінченних тісних кліток, і сотні очей проводжали нас, стежили за кожним нашим кроком. Господи, за що ж так страждають ці тварини?! Мені здається, якби у нас не було бездомних тварин, то й дітей-отказників не було б, дитячі будинки просто стали б непотрібними.

Тварина, як дитя, вимагає терпіння, любові, турботи, і ще й говорить на “іноземній” мові, яку ми не завжди намагаємось зрозуміти і часто перекладаємо, як нам вигідно.

Раптом Олександр зупинився як укопаний біля однієї з кліток. Там лежав пес, байдужий до всього на світі з погаслим поглядом. Він ніяк не відреагував на нашу раптову появу. Здавалося, він оглух і осліп. “Навіщо вам цей обірванець, візьміть краще ось цього, він ж бо породистий”, – поспішив до нас працівник притулку.

“Це вiдмовник, його не раз зраджували і повертали, таке відчуття, що він вирішив голодуванням звести рахунки зі своєю нікчемною життям”, – дівчина-волонтер з гіркотою в голосі констатувала факти біографії цього сумного бідолахи. Олександр спробував заговорити з собакою, той зневажливо відвернувся, він більше не вірив людям.

“Знаєте, він дуже хороший, слухняний, ну і що, що дворняжка, зате дуже вірний, на відміну від “царів природи”, – в голосі дівчини з’явилися нотки надії, вона відстежувала кожен наш жест. Я простягнула руку крізь прути, щоб погладити собаку. Пес несподівано повернувся в мій бік, пильнув обпікаючим поглядом і ткнувся носом в мою долоню. Ніс був трохи вологий, гаряче дихання лоскотало шкіру.

Я засміялась. Пес глибоко зітхнув, підвівся на лапах і завиляв хвостом. “Диво!” – скрикнула дівчина-волонтер, – “Ви перші, на кого він відреагував”. “Ветеринар вже почав готувати його до евтаназії”, – вставив завідувач притулком, чоловік у загальному непоганий, але байдужий до своєї роботи.

Дівчина зачастила: “А ви знаєте, пес ніби все розуміє і вночі тихенько вий, оплакує свою гірку долю, у нього й сльози текли з очей”. “Ви не бачили, як плачуть собаки, а я бачила!”- раптом вона з гіркотою виговорила і відвела вологі очі.

Треба було бачити мого Сашка в цей момент. Він так став схожий на цього песика, побитого життям. Ніколи не забуду ці його очі, такі по-собачому викуючі милість. А поруч очі песеля. Ми довго дивились очі в очі. Там, в глибині його душі, вирував ураган емоцій, він не забув людських зрад, але він так хотів родину! Раптом в ньому прокинулась тяга жити!

Він завив, протяжно і скорботно, немов виплескуючи всю біль. До нашого вольєру збіглись всі працівники притулку. Багато хто плакав, не приховуючи сліз. Олександр стояв перед собакою на колінах, ніби викуючи прощення за гріхи всього людського роду.

“Його звати Вірний”, – сказав один з працівників, передаючи нам в руки повідець. Нас проводжали усім притулком. Хтось дуже побожний перехрестив нас потайки. І цей хрест скріпив навічно наш союз трьох.

Чоловік зовсім забув про покупку породистої собаки. Так і взагалі, “купити собаку” доволі дивно звучить, вам не здається? Хіба можна купити друга, а вірність і любов продаються?

Пес легко йшов поруч з нами, Олександр відпустив його з повідка, нехай насолодиться повною мірою волею. А той, наче знав, що з нами він до самого кінця, і він більше ніколи не заплаче.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − вісім =

Також цікаво:

З життя36 хвилин ago

Little Liddy

LITTLE LIZZIE Richard Bennett scowled at the trousers and shirt laid out before him and flung them onto the armchair...

З життя52 хвилини ago

After This Technical Drawing Fiasco, I Realised: It’s Better to Do It Yourself Than Have Perfection That Isn’t Truly Yours

After that whole design-and-technology debacle, I realised: better to muddle through yourself than get a perfect result that isnt your...

З життя3 години ago

“Yuri, these cats have lived here since long before you and I ever met. Why on earth should I get rid of them?” Anna asked in a frosty tone. “What you’re suggesting is called betrayal…”

George, these cats have lived here since long before you and I ever met. Why on earth should I get...

З життя3 години ago

A Wall on Her Side

A Wall on Her Side “Jane, honestly, why are you butting into this?” Victor didnt even look at me. He...

З життя5 години ago

An Expensive Indulgence

An Expensive Pleasure Clara, again? Really? I seem to work just to keep your cat in luxury! The cat that...

З життя5 години ago

The Scent of a Care Home

The Scent of Home 8th November You know what you smell of? An old peoples home. Camphor and age. I...

З життя7 години ago

Betrayal Disguised as Friendship

Betrayal Behind a Friendly Smile This winter, it felt as though January was determined to display all of its beauty:...

З життя7 години ago

I Don’t Hate You

I never hated you. Everythings the same, isnt it… Mary nervously tugged at the end of her sleeve, gazing out...