Connect with us

З життя

Не встиг сказати тобі, мамо, як сильно тебе люблю…

Published

on

Ця біль не минає
Яка ж коротка людська життя. Ми складаємо плани, витрачаємо сили та час на непотрібні речі, женемося за успіхом, грошима, за чужим схваленням. А тих, хто дійсно любить нас, хто дав нам життя, хто ніколи не зрадить, ми чомусь залишаємо на другому плані…

Я зрозумів це занадто пізно.

Батька не стало рано, а мама жила тільки мною.
Мого батька не стало, коли я був ще дитиною. Він помер від важкої хвороби, і я майже не пам’ятаю його. Лише мама завжди говорила, яким він був хорошим чоловіком.

Вона так і не вийшла заміж знову.

– Я любила тільки його, – говорила вона. – І досі люблю. Я вірю, що колись ми знову зустрінемося.

Я слухав її розповіді, спостерігаючи, як в її очах з’являється світло, коли вона говорить про минуле. Вона вірила в любов, в долю, в казки.

Але її життя після смерті батька було далеким від казки.

Я був у неї єдиним сином, і вона віддавала мені всю себе. Працювала, піклувалася, намагалася, щоб у мене було все.

А я…

Я забув, що батьки не вічні.

Я виїхав, почав нове життя, а мама залишилася чекати.
П’ять років тому я одружився і переїхав до іншого міста.

У нас народився син – Михайло.

Життя заграло новими фарбами. Сім’я, робота, потім друга робота – потрібно було більше заробляти, забезпечувати дитину, думати про майбутнє.

Я телефонував мамі все рідше.

Приїжджав тільки на свята.

Вона завжди чекала.

– Все в порядку, сине, – говорила вона. – Головне, що у тебе все добре.

А я навіть не помічав, як минає час.

Як минає вона.

Телефонний дзвінок, який змінив все
За кілька днів до Нового року пролунав дзвінок.

Я побачив незнайомий номер.

– Алло?

В слухавці почувся тремтячий голос:

– Це Костянтин, ваш сусід… Вашої мами більше немає…

У неї стався серцевий напад. Вона померла в лікарні.

Я слухав ці слова, але не міг їх усвідомити.

Світ в один момент обрушився.

Я стояв, тримаючи телефон у руці, і не знав, що робити.

А потім…

Потім сльози потекли самі по собі.

Гіркі, пронизливі.

Я плакав не тільки від болю.

Я плакав від провини.

Прости мене, мамо…
Прости, що не був поруч.

Прости, що не знайшов часу сказати, як сильно я тебе люблю.

Прости, що ти йшла одна.

Тепер тебе немає, і життя більше не буде таким, як раніше.

Я віддав би все, аби повернути один день. Один вечір. Одна година.

Але час не повернути.

А сказати «Я тебе люблю» я запізнився.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × п'ять =

Також цікаво:

З життя10 хвилин ago

Догляд за мудрістю поколінь

Дідусеві турботи Іван Семенович овдовів півроку тому. Перший гострий біль поступово вщух, заховався глибоко під серце й завмер там крижаною...

З життя2 години ago

Свекруха, що потребує допомоги: місяць очікувань і змін

Свекруха півроку тому переїхала до нас. В неї є власний будинок, і вона цілком може сама про себе доглядати, але...

З життя4 години ago

Уроки, що змінюють життя

Ось адаптована історія: Стефана дивилася на свого онука та так і хотіла дати йому лупця, щоб запам’ятав бабусину силу на...

З життя7 години ago

Колишній свекор…

Марійка замислено розглядала чарівний букет, який приніс їй кур’єр півгодини тому. Помилки бути не могло — квіти призначалися саме їй....

З життя10 години ago

На святкуванні дня народження чоловіка мій син вказав на гостя і закричав: “Ось вона! Вона в цій спідниці!

Під час святкування дня народження мого чоловіка мій син вказав на гостя і закричав: «Це вона! На ній та спідниця!»...

З життя10 години ago

Хлопець Зiйшов на Поїзд Без Взуття — А Вийшов з Бiльшою Нiж Просто Взуття

Хлопець увійшов у вагон босоногий — і вийшов з чимось більше, ніж просто взуття Це був звичайний вечірній проїзд у...

З життя13 години ago

Після втрати чоловіка я відмовилася від його сина — через 10 років я дізналася болісну правду

Усе почалося того ранку, коли задзвонив телефон. На дисплеї світиться номер лікарні. Серце впало ще до того, як я підняла...

З життя14 години ago

Коли важка сумка встала на порозі, у кімнаті почулися незвичайні звуки.

Олена відчинила двері, затягла в хату важку сумку, перевела дух. І в цю ж мить із кімнати почулося: — Олю,...