Connect with us

З життя

Виходу нема, біль душі…

Published

on

Вже більше не бачу виходу, душа болить…

Моє життя – це безкінечна боротьба
Добрий день.

Я пишу ці рядки з тягарем у серці. Мені всього 27 років, а я вже боюся майбутнього.

Я втомився.

Рік за роком все повторюється: бідність, самотність, розчарування.

Свята приходять і йдуть, а я навіть не відчуваю їх. Замість радості – лише пустка.

Я намагаюся вірити, що серед усієї цієї брехні, зради та жорстокості ще залишилися добрі люди. Люди, які можуть зрозуміти, допомогти, підтримати.

Але чим далі, тим менше надії.

Я розучився усміхатися.

З кожним днем у мені залишається все менше сил.

Ті, хто обіцяли допомогу, просто зникли.
Я багато разів чув красиві слова.

– Я завжди поруч, друже!
– Ми сім’я, ти можеш розраховувати на мене!
– Усе буде добре, не здавайся!

Але коли прийшов час дій, виявилося, що за цими словами нічого не стояло.

Я залишився сам.

Я борюся з бідністю, з хворобою, з пустими надіями.

Операція, на яку в мене нема грошей
Нещодавно лікарі сказали мені, що потрібна термінова операція.

Проблеми з ниркою стають серйозними.

Але сума, яку потрібно зібрати, для мене нереальна.

Я вже давно без роботи. Я вже не думаю про майбутнє – лише про те, як пережити черговий день.

Брехня, зрада і втрачені надії
Найбільше болить не від хвороби, а від людей.

Людей, яким я вірив.

Тих, хто клявся в дружбі і любові, а у важкий момент просто відвернувся.

Як же легко люди обманюють… Як легко вони кажуть красиві слова, але нічого не роблять.

Скільки разів я чув обіцянки:

– Ми не залишимо тебе!
– Ми допоможемо!

А потім ці люди зникали.

Я зрозумів просту істину: у цьому холодному світі все вирішують вчинки. А не слова.

Єдина людина, яка не зрадила мене
Я не один.

Єдина людина, яка завжди поруч.

Моя бабуся.

Вона – єдина, хто тримається поруч зі мною, хто бореться зі мною за кожен день.

Але її пенсії не вистачає ні на що.

Ми платимо за світло, за ліки – і залишаємося без копійки.

А потрібно ж на щось жити.

Треба купувати їжу, дрова, платити лікарям.

Я прошу допомоги.

Я дивлюся в очі перехожим, але вони просто відвертаються.

Хтось свариться, хтось презирливо усміхається.

Хтось навіть користується моїм лихом, як ті, хто обіцяли мені роботу влітку на курорті, а потім просто не заплатили.

Чому Бог так жорстоко випробовує нас?
Кожен день я запитую себе: за що?

Чому люди, які ніколи не робили зла, змушені страждати?

Ми з бабусею молимося щоразу ввечері.

Ми просимо Бога про допомогу.

Але чи чує він нас?

Чому він посилає стільки випробувань?

Чи я заслужив це?

Мені всього 27 років. Хіба я не маю права просто жити, просто радіти, просто дихати без страху перед завтрашнім днем?

Бабуся – літня жінка. Хіба вона не заслужила спокійну старість?

Чому все навпаки?

Чому вона тягне на собі мене, коли все повинно бути інакше?

Я все ще хочу вірити в людей
Незважаючи ні на що, я не здаюся.

Я не хочу вірити, що у цьому світі залишилися тільки жадібність, жорстокість та зрада.

Я знаю – є чесні люди.

Є ті, хто може допомогти.

Є ті, хто розуміє, що доброта – це не пусті слова.

І, можливо, колись я зустріну таку людину.

Тому що навіть після всього, що я пережив, я все ще вірю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 11 =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

Як він посмів? Історія тріщини в шлюбі

“Як він сміє? Історія однієї тріщини у шлюбі” – Годі, з мене досить! – гримнув кулаком об стіл Ігор, і...

З життя25 хвилин ago

Як він наважився? Історія однієї тріщини в шлюбі

«Як він сміє?» – сторінка із щоденника «Годі!» – Іван ударив кулаком по столу, аж тарілки дзенькнули. – Щоб більше...

З життя1 годину ago

Татова година: повернення тепла

Усередині магазину біля полиці з хлібом він помітив хлопчика. Той стояв нерухомо, немов вибирав не батони, а чекав когось –...

З життя1 годину ago

Повернення тепла: тато на годину

Олесь помітив хлопчика у магазині біля полиці з хлібом. Той стояв нерухомо, ніби вибирав не буханку, а чекав когось, хто...

З життя2 години ago

Що вона відкрила в ньому через десять років

Що вона в ньому знайшла — через десять років Ми чекали цієї зустрічі, здавалося, цілу вічність. Минуло рівно десять років...

З життя3 години ago

Ніби порожньо, але багато значить

Ніби порожнеча, а значить багато Ольга їхала у тролейбусі №14, що пробирався крізь засніжений Київ. Сіла біля вікна, вп’ялила погляд...

З життя4 години ago

Дочка, про яку ніхто не мав дізнатися

Донька, про яку ніхто не мав знати Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар того, як...

З життя5 години ago

Путь к счастью с препятствиями

**Препятствие на пути к счастью** Арина рассталась с парнем, с которым, казалось, пережила немало. Их звали Артём и Арина. Вместе...