Connect with us

З життя

Виходу нема, біль душі…

Published

on

Вже більше не бачу виходу, душа болить…

Моє життя – це безкінечна боротьба
Добрий день.

Я пишу ці рядки з тягарем у серці. Мені всього 27 років, а я вже боюся майбутнього.

Я втомився.

Рік за роком все повторюється: бідність, самотність, розчарування.

Свята приходять і йдуть, а я навіть не відчуваю їх. Замість радості – лише пустка.

Я намагаюся вірити, що серед усієї цієї брехні, зради та жорстокості ще залишилися добрі люди. Люди, які можуть зрозуміти, допомогти, підтримати.

Але чим далі, тим менше надії.

Я розучився усміхатися.

З кожним днем у мені залишається все менше сил.

Ті, хто обіцяли допомогу, просто зникли.
Я багато разів чув красиві слова.

– Я завжди поруч, друже!
– Ми сім’я, ти можеш розраховувати на мене!
– Усе буде добре, не здавайся!

Але коли прийшов час дій, виявилося, що за цими словами нічого не стояло.

Я залишився сам.

Я борюся з бідністю, з хворобою, з пустими надіями.

Операція, на яку в мене нема грошей
Нещодавно лікарі сказали мені, що потрібна термінова операція.

Проблеми з ниркою стають серйозними.

Але сума, яку потрібно зібрати, для мене нереальна.

Я вже давно без роботи. Я вже не думаю про майбутнє – лише про те, як пережити черговий день.

Брехня, зрада і втрачені надії
Найбільше болить не від хвороби, а від людей.

Людей, яким я вірив.

Тих, хто клявся в дружбі і любові, а у важкий момент просто відвернувся.

Як же легко люди обманюють… Як легко вони кажуть красиві слова, але нічого не роблять.

Скільки разів я чув обіцянки:

– Ми не залишимо тебе!
– Ми допоможемо!

А потім ці люди зникали.

Я зрозумів просту істину: у цьому холодному світі все вирішують вчинки. А не слова.

Єдина людина, яка не зрадила мене
Я не один.

Єдина людина, яка завжди поруч.

Моя бабуся.

Вона – єдина, хто тримається поруч зі мною, хто бореться зі мною за кожен день.

Але її пенсії не вистачає ні на що.

Ми платимо за світло, за ліки – і залишаємося без копійки.

А потрібно ж на щось жити.

Треба купувати їжу, дрова, платити лікарям.

Я прошу допомоги.

Я дивлюся в очі перехожим, але вони просто відвертаються.

Хтось свариться, хтось презирливо усміхається.

Хтось навіть користується моїм лихом, як ті, хто обіцяли мені роботу влітку на курорті, а потім просто не заплатили.

Чому Бог так жорстоко випробовує нас?
Кожен день я запитую себе: за що?

Чому люди, які ніколи не робили зла, змушені страждати?

Ми з бабусею молимося щоразу ввечері.

Ми просимо Бога про допомогу.

Але чи чує він нас?

Чому він посилає стільки випробувань?

Чи я заслужив це?

Мені всього 27 років. Хіба я не маю права просто жити, просто радіти, просто дихати без страху перед завтрашнім днем?

Бабуся – літня жінка. Хіба вона не заслужила спокійну старість?

Чому все навпаки?

Чому вона тягне на собі мене, коли все повинно бути інакше?

Я все ще хочу вірити в людей
Незважаючи ні на що, я не здаюся.

Я не хочу вірити, що у цьому світі залишилися тільки жадібність, жорстокість та зрада.

Я знаю – є чесні люди.

Є ті, хто може допомогти.

Є ті, хто розуміє, що доброта – це не пусті слова.

І, можливо, колись я зустріну таку людину.

Тому що навіть після всього, що я пережив, я все ще вірю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 5 =

Також цікаво:

З життя9 години ago

She fed two orphans a warm meal — fifteen years later, a Rolls‑Royce idled at her doorstep.

It was the coldest morning wed had in ages, the sort of bitter chill that makes you think the world...

З життя10 години ago

When are you finally going to tie the knot, Mary?

Are you planning to move out, Poppy? Susan leans against the kitchen doorway, a mug of tea in her hand,...

З життя11 години ago

A millionaire reunites with his childhood sweetheart, now begging alongside his twin daughters — What he does next is unbelievable…

Logan stood motionless as the city around him pressed on, its relentless rhythm unchanged, while he stared at the face...

З життя12 години ago

UnlovelyShe stared at the cracked mirror, realizing that even the most unlovely reflections held a hidden spark of hope.

A burst a deafening crack darkness more darkness At last the gloom began to loosen. A voice floated in: Mrs....

З життя13 години ago

DaughterShe stepped out onto the rain‑slick streets, clutching the crumpled letter that promised the secret her mother had kept for decades.

Tom, its a girl, 3.5kg! Galina exclaims into the receiver, her voice bubbling with joy. I stand beneath the windows...

З життя14 години ago

A penniless bloke rescues a drowning girlHe held her close as they swam to shore, where the sunrise painted their newfound bond in golden light.

**Diary 12April** I had just slipped my meagre evening catch into a wicker basket and was making my way down...

З життя15 години ago

Barefoot Girl Selling Flowers Outside the CaféWhen a weary businessman stopped to purchase a single bright red rose, their brief, shy smile exchanged across the bustling street sparked an unexpected, lingering longing.

I was lateagain, late for the meeting with the restaurants manager that would seal the details of my wedding a...

З життя16 години ago

At my husband’s funeral, a silver‑haired stranger leaned in and whispered, “Now we’re free.” It was the man I loved at twenty, the one destiny had torn apart.

The earth reeked of grief and dampness. Every stone I tossed onto the lid of a coffin seemed to thud...