Connect with us

З життя

Давня історія, передана через покоління

Published

on

Ця історія сталася дуже давно. Головна героїня, яка розповіла мені її, вже бабуся і виховує двох чарівних онучок. Вона доросла й серйозна людина, але запевняє, що все це — чиста правда…

Дівчинка мчала темним парком, попереду вже блищало озеро з повним місяцем над ним. Вона заплющила очі й без вагань стрибнула у воду з крутого берега. Вода була тепла, лагідна й заспокійлива. Міцні руки підхопили її, витягли з рідини й почали трясти: «Ти що це, дитинко задумала?! Чи ти білки з’їла?! Де твої батьки?»

Соломія, відпльовуючись від води, намагалася розплющити очі, але заважали мокрі коси. «Будь ласка, не трясіть мене так», — голос дівчинки тремтів від страху. Хтось посадив її на траву, накинув щось тепле на плечі й обережно відгорнув волосся з обличчя. Соломія розплющила очі й побачила невисокого діда з довгою бородою, в якій перепліталися латаття й очерет. «Ви хто?»

«Місцевий Водяник. Чого вилупилась? Не віриш? Дожили — навіть діти в дива не вірять. Що трапилось, що на таку лиху думку навернулась?» Дівчинка знову гірко заплакала.

«Мене мама не любить. Раніше любила, а коли тато пішов, перестала. Тільки кричить і лається. А сьогодні вдарила…»

Водяник погладив її по голові й важко зітхнув: «Мене теж ніхто не любить. Хлопець із сусіднього під’їзду цькує мене й за коси тягає. А наша двірничка лопатою погрожує…»

Водяник сумно посміхнувся: «Ох, лишенько ти моє. Допоможу, чим зможу. Тримай мушлю — таких тут не знайдеш, із самого Чорного моря. Як почнуть тебе ображати, приклади її до вуха». Мушля була тепла й світилася зсередини.

«Тільки умова — віддаси її потім тому, кому вона потрібніша. А тепер біжи додому, донечко». Водяник допоміг Соломії підвестись і раптом зник, наче його й не було.

Коли дівчинка прибігла додому, мама знову почала на неї кричати й уже збиралася замахнутися, коли Соломія швидко приклала мушлю до вуха. Вона почула мамин голос:

«Що ж я роблю?! Та я ж люблю її, вона ж моя кровиночка. Дурна я дурна, а все через того негідника…» Дівчинка обійняла маму:

«Мамочко, я теж тебе люблю. Тато повернеться, побачиш. Тільки не пий більше й не кричи на мене». Так вони й стояли, обійнявшись, й обидві плакали.

Наступного дня Соломія пішла гуляти в чудовому настрої. Біля під’їзду двірничка тітка Оксана знову спробувала замахнутися на неї лопатою. Дівчинка усміхнулась і приклала мушлю до вуха:

«Чого я на дітей гавкаю? А все кіт мой Барсик. Де він гуляє? Хоч би живий був…» Соломія засміялася: «Тітко Оксано, Барсик повернеться. Я його вчора у сусідньому дворі бачила — з кошеням. Не хвилюйтесь».

Дівчинка побігла на дитячий майданчик, а стара жінка посміхнулася й перехрестила її. Раптом з’явився хлопчина:

«Ну що, Плакса-Вакса? Покататися захотілось?» Знову знадобилася мушля: «Вона гарна. Як я їй це скажу? Ось зараз як лясну, щоб знала!»

Соломія підійшла ближче: «Мене Соломія звати. А тебе? Допоможи мені гойдалки розкачати. Люблю високо, а сама не виходить…»

Соломія збиралася до школи, у перший клас. Ранок був метушливий і веселий. Мама прасувала стрічки, пекла млинці й заварювала чай одночасно. Біля під’їзду дівчинку чекав Андрійко. Він узяв її портфель і гордо закрокував поруч. У школі, на перерві, Соломія помітила хлопчика. Він сидів сам у дальньому кутку спортмайданчика й тихо плакав.

«Мене Соломія звати. У тебе щось трапилось?» Хлопчик хотів утекти, але, подивившись у її очі, прошепотів: «У мене немає мами, а тато поїхав на заробітки. Дідусь з бабусею постійно сваряться. Мене ніхто не любить…»

Дівчинка посміхнулася й дістала мушлю…
Інколи варто почути людину зсередини — і дати їй трохи віри, надії та любові.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − вісім =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Я люблю іншу, але покидаю все – останні слова чоловіка перед неминучою зрадою

М’яке вечірнє світло пробивалось крізь тюль. Оксана поставила на стіл дві тарілки з вечерею й глянула на годинник. Вісім вечора....

З життя2 години ago

Сорок років на згадку: перегляд старих фотографій за кухонним столом

Оксана Іванівна сиділа на кухні, перебираючи світлини в телефоні. Сорок років — кругла дата. Вона хотіла влаштувати справжнє свято, запросити...

З життя5 години ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя7 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя9 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя12 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя12 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя14 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...