З життя
Давня історія, передана через покоління
Ця історія сталася дуже давно. Головна героїня, яка розповіла мені її, вже бабуся і виховує двох чарівних онучок. Вона доросла й серйозна людина, але запевняє, що все це — чиста правда…
Дівчинка мчала темним парком, попереду вже блищало озеро з повним місяцем над ним. Вона заплющила очі й без вагань стрибнула у воду з крутого берега. Вода була тепла, лагідна й заспокійлива. Міцні руки підхопили її, витягли з рідини й почали трясти: «Ти що це, дитинко задумала?! Чи ти білки з’їла?! Де твої батьки?»
Соломія, відпльовуючись від води, намагалася розплющити очі, але заважали мокрі коси. «Будь ласка, не трясіть мене так», — голос дівчинки тремтів від страху. Хтось посадив її на траву, накинув щось тепле на плечі й обережно відгорнув волосся з обличчя. Соломія розплющила очі й побачила невисокого діда з довгою бородою, в якій перепліталися латаття й очерет. «Ви хто?»
«Місцевий Водяник. Чого вилупилась? Не віриш? Дожили — навіть діти в дива не вірять. Що трапилось, що на таку лиху думку навернулась?» Дівчинка знову гірко заплакала.
«Мене мама не любить. Раніше любила, а коли тато пішов, перестала. Тільки кричить і лається. А сьогодні вдарила…»
Водяник погладив її по голові й важко зітхнув: «Мене теж ніхто не любить. Хлопець із сусіднього під’їзду цькує мене й за коси тягає. А наша двірничка лопатою погрожує…»
Водяник сумно посміхнувся: «Ох, лишенько ти моє. Допоможу, чим зможу. Тримай мушлю — таких тут не знайдеш, із самого Чорного моря. Як почнуть тебе ображати, приклади її до вуха». Мушля була тепла й світилася зсередини.
«Тільки умова — віддаси її потім тому, кому вона потрібніша. А тепер біжи додому, донечко». Водяник допоміг Соломії підвестись і раптом зник, наче його й не було.
Коли дівчинка прибігла додому, мама знову почала на неї кричати й уже збиралася замахнутися, коли Соломія швидко приклала мушлю до вуха. Вона почула мамин голос:
«Що ж я роблю?! Та я ж люблю її, вона ж моя кровиночка. Дурна я дурна, а все через того негідника…» Дівчинка обійняла маму:
«Мамочко, я теж тебе люблю. Тато повернеться, побачиш. Тільки не пий більше й не кричи на мене». Так вони й стояли, обійнявшись, й обидві плакали.
Наступного дня Соломія пішла гуляти в чудовому настрої. Біля під’їзду двірничка тітка Оксана знову спробувала замахнутися на неї лопатою. Дівчинка усміхнулась і приклала мушлю до вуха:
«Чого я на дітей гавкаю? А все кіт мой Барсик. Де він гуляє? Хоч би живий був…» Соломія засміялася: «Тітко Оксано, Барсик повернеться. Я його вчора у сусідньому дворі бачила — з кошеням. Не хвилюйтесь».
Дівчинка побігла на дитячий майданчик, а стара жінка посміхнулася й перехрестила її. Раптом з’явився хлопчина:
«Ну що, Плакса-Вакса? Покататися захотілось?» Знову знадобилася мушля: «Вона гарна. Як я їй це скажу? Ось зараз як лясну, щоб знала!»
Соломія підійшла ближче: «Мене Соломія звати. А тебе? Допоможи мені гойдалки розкачати. Люблю високо, а сама не виходить…»
Соломія збиралася до школи, у перший клас. Ранок був метушливий і веселий. Мама прасувала стрічки, пекла млинці й заварювала чай одночасно. Біля під’їзду дівчинку чекав Андрійко. Він узяв її портфель і гордо закрокував поруч. У школі, на перерві, Соломія помітила хлопчика. Він сидів сам у дальньому кутку спортмайданчика й тихо плакав.
«Мене Соломія звати. У тебе щось трапилось?» Хлопчик хотів утекти, але, подивившись у її очі, прошепотів: «У мене немає мами, а тато поїхав на заробітки. Дідусь з бабусею постійно сваряться. Мене ніхто не любить…»
Дівчинка посміхнулася й дістала мушлю…
Інколи варто почути людину зсередини — і дати їй трохи віри, надії та любові.
Claire was frying meatballs when her husband walked into the kitchen. – “Claire, we need to talk,” Mark declared firmly. – “Talk,” the woman snapped. – “Maybe sit down and listen properly?” Mark’s voice sounded impatient. – “I never… I have to keep an eye on the meatballs,” the wife replied. – “What did you want to tell me?” – “I…” Mark stammered, barely finding words. – “I’ve met another woman… I’m leaving you!” – “Congratulations. I’m really happy for you,” Claire said calmly. – “Do you mean congratulations? Are you happy for me?” the man looked at his wife in surprise. But Mark could not have imagined what Claire was planning at that moment.
**Diary 12May** I was panfrying mincedmeat patties when Mark slipped into the kitchen. Emma, we need to talk, he said,...
Julia gets pregnant. Her husband George never leaves her side throughout the pregnancy, granting every wish and whim. At last the moment arrives and George drives Julia to the maternity ward. When a healthy baby girl is born, he sighs with relief. The delighted new dad heads home to rest. The next day he returns to visit his wife and daughter—“Your wife isn’t here,” they announce. “That can’t be!” George protests. “Maybe she stepped out? Look for her!” “No, she’s gone, here’s a note,” the nurse says, handing him a twice‑folded slip. George unfolds it and turns pale at what he reads.
Dear Diary, It feels strange to put all of this down on paper, but the past few months have been...
My stepdaughter took me out to dinner – I was left speechless when the bill arrived.
I hadnt heard from my stepdaughter, Ethel, for what felt like an eternity. So when she asked me out for...
Olivia and Her Mother‑in‑Law Huddle on an Old Bed, Warmly Dressed in Winter’s Chill, Only a Freshly Stoked Stove for Heat; “Don’t Fear, Mum, We’ll Have Everything—We’ll Survive. Here’s Your Medicine,” She Reassures, Though She’s Not Truly Her Mother, but Her Former Mother‑in‑Law, Almost Former.
**Diary 12March2024** Today I sit on the sagging wooden bed in the old cottage with my motherinlaw, Martha, both of...
La cinta dorada seguía intacta frente al pabellón. Detrás de ella, los trabajadores comenzaban a retirar la placa con el nombre de Eduardo.
Alicia dejó de escuchar a los periodistas cuando Leo hizo una pregunta en voz baja: —¿Mi madre esperó a que...
El violín descansaba entre sus manos. Desde el pasillo llegaba la sombra inmóvil de Arturo, que no se atrevía a entrar.
Isabel dejó de cantar cuando Mateo preguntó: —¿Mi madre lo esperó? El violín descansaba entre sus manos. Desde el pasillo...
Elena dejó de tararear cuando Daniel hizo la pregunta que nadie quería escuchar
Elena dejó de tararear cuando Daniel hizo la pregunta que nadie quería escuchar. —¿Mi madre esperó a que él volviera?...
The question filled the marble hall more completely than the violin had filled the vineyard.
Eleanor stopped smiling when Nico asked: “Did my mother wait for him?” The question filled the marble hall more completely...