Ваше гарне життя — обов’язок допомагати родині!

“Ви ж добре живете, значить повинні допомагати рідним!”

– Олено, ти вдома?

– Ні, тільки йду. А що таке?

– Потрібно поговорити. Через скільки приблизно будеш?

– Через півгодини. А що сталося, мамо?

– Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Оленою та її мамою Валентиною Іванівною.

Ледве Олена встигла переодягтися і розібрати пакети з продуктами, як у двері подзвонили.

– Мамо, що сталося?

Валентина Іванівна підозріло оглянула квартиру і потім пройшла далі.

– Дивлюсь, телевізор новий купили.

– Так.

– Як добре живете, – прошепотіла мама і пройшла на кухню.

– Чай, кава?

– Обійдусь. Я по справі прийшла.

Однак саме в цю мить Валентина Іванівна побачила дорогий сирокопчений ковбас і цілу гору фруктів.

– Кажу ж, заможно живете. Он скільки всього накупила.

– Так, мамо. Можемо собі дозволити.

– Справді, ми з батьком все життя працювали на заводі, а ви так бачите, бізнес свій будуєте. Щастить вам!

Так, дійсно у Олени та її чоловіка Павла був власний бізнес, який вони створили з нуля. Їм ніхто не допомагав і не давав кошти на початкові внески.

Усього вони досягли власними зусиллями. Ризикнули, взяли кредит. Хоча ж був ризик прогоріти і залишитися з боргами. Тоді їх ніхто не підтримав. А згодом почали докоряти, що живуть вони тепер краще, ніж інші члени родини.

По настрою матері Олена прекрасно розуміла, що не варто зараз чекати від неї нічого доброго. Або це чергове прохання, або претензія.

– От я про що хотіла поговорити. Твоя сестра Галя вже кілька місяців працює за копійки. Ну, ти знаєш, вона влаштувалася продавцем-консультантом.

– Так, я в курсі, – кивнула Олена.

– Загалом, я тут подумала, що було б непогано, якби ти її в свою компанію влаштувала.

– У якому сенсі? – здивувалася Олена.

– У прямому. Адже вам потрібні працівники?

– Ні, штат уже укомплектований.

Валентина Іванівна докірливо подивилася на доньку.

– Тобто місць зовсім немає?

– Кажу ж, у нас немає відкритих вакансій.

Однак цей аргумент мати ніяк не зупинив, і вона продовжувала стояти на своєму.

– Знаєш, у мене таке враження, що ти просто не хочеш допомагати своїй сестрі. Тому шукаєш чергові відмовки.

Олена прекрасно розуміла, чому мати почала цю розмову. Тим більше, що це вже було далеко не вперше.

З самого дитинства так склалося, що Галю, як свою молодшу доньку, Валентина Іванівна любила сильніше. Ось і намагалася їй давати все найкраще.

Галя звикла, що їй постійно все дають. На відміну від Олени, яка намагалася сама на все заробляти і прагнула до кращого життя.

Поки батьки працювали, молодшій сестрі і палицями на роботу не загнати було. А потім довелося, бо на одну пенсію особливо не проживеш.

Без освіти і досвіду роботи особливо нікуди її не приймали. На відміну від Олени, яка працювала з 18 років і паралельно здобувала вищу освіту.

Поступово вона йшла до того, щоб відкрити разом із чоловіком власний бізнес і жити у своє задоволення. А Галю все не влаштовувало у житті. Однак змінювати самій теж нічого не хотілося.

Краще, якщо хтось інший це зробить за неї. Мати, наприклад, або сестра. Валентина Іванівна теж так вважала. Бо вважала, що Олена повинна допомагати своїй молодшій сестрі. Тому продовжувала стояти на своєму.

– Мамо, я ж тобі все пояснила.

– Справді. Вам простіше чужих людей на роботу брати, ніж допомогти своїм.

У Олени і Павла було одне правило, якого вони дотримувалися – не брати на роботу родичів і знайомих. Чому? Бо починають халтурити і нагліти.

Таку помилку вони вже один раз зробили і після цього зареклися так не робити. Адже не можна плутати бізнес і дружні відносини. Те ж стосується родичів.

Але це не була єдина причина, через яку Олена не хотіла допомагати сестрі. Насправді у них з дитинства не складалися добрі стосунки.

З самого дитинства вони не могли терпіти одна одну. Основа заклалась у той момент, коли мати почала їх розділяти і постійно виділяти Галю.

Втім, чого ж вона очікувала при такому відношенні до старшої доньки?

– Мамо, сказала, що допомогти не зможу. Нікого звільняти не збираюсь і брати Галю на роботу теж.

– Егоїстка ти, слів немає! Втім, що з вас взяти. Адже ви забезпечені, а нас, простих людей, не зрозумієте.

Валентина Іванівна розвернулася і пішла до виходу. Проте, незважаючи на прояв характеру та образи, сумку з продуктами вона взяла.

Олена не стала її зупиняти, бо добре розуміла, що це не має жодного сенсу. Тим більше, мати б це оцінювала, як слабкість.

Увечері Павло повернувся додому і по вигляду дружини зрозумів, що вона плакала.

– Олено, що сталося?

– Мама приходила.

– Зрозуміло. Знову за сестру просила?

– Так.

Павло міцно обійняв Олену, тим самим демонструючи підтримку.

– Сподіваюсь, ти не приймала її слова близько до серця?

– Ні, я давно вже звикла до її витівок, – похитала головою Олена.

– Це правильно. Ти ж сама чудово розумієш, що варто один раз піти на поступки, як тут же сядуть на шию.

– Так, я знаю, але все одно сумно.

Тут пролунав телефонний дзвінок, і на екрані відобразився номер Галі.

– Слухаю, – байдужим голосом відповіла вона.

– Я ось не розумію, невже тобі настільки шкода?

– У сенсі? Галя, ти про що?

Спочатку Олена подумала, що мова йде про роботу, але потім виявилося зовсім інакше.

– Я бачила, що мама принесла лише трохи ковбаси та фруктів. Чому ти передала так мало? Могла б і більше дати. Врешті-решт, ви добре заробляєте.

Олена важко зітхнула і відповіла:

– А з чого ти вирішила, що я взагалі тобі щось повинна?

– Бо я ж твоя сестра, і ти мусиш мені допомагати.

– Ні, дорога моя. Я тобі нічого не повинна. Як і ти мені. Кожен із нас живе своїм життям і за своїми засобами. Хочеш жити краще – знайди можливість. Не чекай подачок.

Вона думала, що після цього Галя точно розгнівається і покладе трубку, але вона знайшла, що відповісти.

– Звісно, тобі легко розмірковувати, коли є свій бізнес і все готово. А мені як?

– Тож візьми і створи свій бізнес, у чому питання? Дій, вперед!

Олена більше не хотіла чути докорів на свою адресу. Вона чудово розуміла, що сестра і мати не виправні. Доказувати їм свою правду – собі дорожче.

Справді, треба цінувати тих, хто цінує тебе, і не намагатися догодити комусь лише тому, що це твій родич.