Connect with us

З життя

Якщо добре живете, допомагайте рідним!

Published

on

“Ви ж добре живете, отже повинні допомагати родичам!”

– Марічко, ти вдома?

– Ні, тільки йду. А що сталося?

– Нам треба поговорити. За який час будеш вдома?

– Через півгодини. Щось трапилося, мамо?

– Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Марічкою та її мамою Валентиною Василівною.

Натомість, як тільки Марічка встигла переодягтися і розібрати пакунок з продуктами, у двері подзвонили.

– Мамо, що сталося?

Валентина Василівна трохи підозріло оглянула квартиру і пройшла далі.

– Дивлюся, новий телевізор купили.

– Так.

– Добре живете, – промовила мати і пройшла на кухню.

– Чай, каву?

– Обійдусь. Я по діловій справі прийшла.

Але в цей момент Валентина Василівна побачила дорогий сервелат і купу фруктів.

– Кажу ж, багато живете. Стільки всього накупила.

– Так, мамо. Ми можемо собі це дозволити.

– Справді, ми з батьком все життя на заводі працювали, а ви, бач, бізнес ведете. Пощастило вам!

Так, у Марічки та її чоловіка Петра був власний бізнес, який вони самі з нуля створили. Їм ніхто не допомагав і не давав коштів на початковий капітал.

Усього вони досягли власною працею. Ризикнули і взяли кредит. Та був ризик прогоріти і залишитися з боргами. У той час молодій сім’ї ніхто не допоміг. Потім почали дорікати, нібито живуть краще за інших членів родини.

З настрою матері Марічка прекрасно зрозуміла, що нічого доброго від цієї розмови не слід очікувати. Або це чергове прохання, або претензія.

– Я ось про що хотіла поговорити. Сестра твоя Оксана вже який місяць за копійки працює. Ну, ти знаєш, що вона продавцем влаштувалася.

– Так, я в курсі, – кивнула Марічка.

– От думаю, що добре було б, якби ти її у свою компанію влаштувала.

– У якому сенсі? – здивувалася Марічка.

– В прямому. Вам же потрібні співробітники?

– Ні, штат вже укомплектований.

Валентина Василівна засмучено подивилася на доньку.

– Тобто зовсім немає місць?

– Кажу ж, у нас немає відкритих вакансій.

Проте мати цей аргумент ніяк не зупиняв і вона продовжувала стояти на своєму.

– Знаєш, а в мене таке враження, що ти просто не хочеш допомагати своїй сестрі. Тому і відмовки знаходиш.

Марічка добре знала навіщо мати розпочала цю розмову. Це вже далеко не новина.

З самого дитинства склалося так, що Оксану, як молодшу дочку, Валентина Василівна завжди любила більше. І старалась давати їй все найкраще.

От Оксана і звикла, що їй завжди все дають. На відміну від Марічки, яка намагалася сама заробляти на все і прагнула до кращого життя.

Поки мати з батьком працювали, молодшу сестру і змусити працювати важко було. А потім довелося, бо на одну пенсію важко прожити.

Без освіти і досвіду роботи майже ніхто її не брав. На відміну від Марічки, яка працювала з 18 років і паралельно отримувала вищу освіту.

Поступово вона рухалася до того, щоб відкрити разом з чоловіком власний бізнес і жити у своє задоволення. А Оксану нічого в житті не влаштовувало. Але сама теж змінювати нічого не хотіла.

Набагато краще, щоб хтось інший це зробив за неї. Наприклад, матір чи сестра. А Валентина Василівна вважала, що Марічка повинна допомагати молодшій сестрі і продовжувала наполягати.

– Мамо, я ж тобі вже все пояснила.

– Справді. Вам простіше чужих людей взяти на роботу, ніж допомогти своїм.

Однак у Марічки та Петра було одне правило, якого вони дотримувались – не брати на роботу родичів і знайомих. Чому? Бо вони починають халтурити і нахабніти.

Таку помилку вони вже одного разу допустили і після цього заприсяглися так не робити. Адже бізнес і дружні відносини не слід плутати. Те ж саме стосується і родичів.

Але це не єдина причина, через яку Марічка не хотіла допомагати своїй сестрі. Насправді вони ніколи не мали гарних стосунків.

Можна навіть сказати, що з дитинства не могли терпіти одна одну. Це почалося, коли мати почала виділяти Оксану.

Що ж вона, власне, очікувала при такому ставленні до старшої дочки?

– Мамо, я сказала, що допомогти не зможу. Нікого звільняти не буду і брати на роботу Оксану також.

– Егоїстка ти, слов немає! Втім, що з вас узяти. Ви ж забезпечені, і нас, простих людей, не зрозумієте.

Валентина Василівна розвернулася і пішла до виходу. Однак попри свій характер, сумку з продуктами вона взяла.

Марічка не стала її зупиняти, бо розуміла, що немає сенсу. Тим більше, такий крок мати сприйняла б як слабкість.

Ввечері додому повернувся Петро і по виразу обличчя дружини зрозумів, що вона плакала.

– Марічко, що сталося?

– Мама приходила.

– Зрозуміло. Черговий раз за сестру просила?

– Так.

Петро міцно обійняв Марічку, таким чином показуючи, що підтримує її.

– Сподіваюся, ти не взяла її слова близько до серця?

– Ні, я вже давно звикла до її витівок, – похитала головою Марічка.

– Це правильно. Ти ж сама знаєш, як лише один раз підеш на поступки, одразу ж сядуть на шию.

– Так, я знаю, але все одно прикро.

Тут пролунав телефонний дзвінок і на екрані висвітився номер Оксани.

– Слухаю, – безвідчутно відповіла вона.

– Не розумію, невже тобі так шкода?

– В якому сенсі? Оксано, про що ти?

Спочатку Марічка подумала, що йдеться про роботу, але потім все виявилося інакше.

– Я бачила, що мати сервелат і фруктів принесла. Чому ти так мало передала? Могла б і більше дати. Адже ви добре заробляєте.

Марічка тяжко зітхнула і відповіла:

– А з чого ти взяла, що я тобі щось взагалі повинна?

– Бо я твоя сестра і ти повинна мені допомагати.

– Ні, дорога моя. Я тобі нічого не винна. Як і ти мені. Кожен з нас живе своїм життям і по своїх можливостях. Хочеш жити краще – знайди можливості. Не чекай подачок.

Вона думала, що після такого Оксана точно образиться і кине слухавку, але вона знайшла, що відповісти.

– Звісно, тобі легко так розмірковувати, коли у тебе свій бізнес і все готове. А що мені робити?

– Тож візьми і створи свій, в чому проблема? Дерзай!

Марічка більше не хотіла слухати докори на свою адресу. Вона прекрасно розуміла, що сестра і мати невиправні. Доказувати їм свою правду – собі дорожче.

Справді, треба цінувати тих, хто цінує тебе, і не намагатися догодити комусь лише тому, що це твій родич.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × п'ять =

Також цікаво:

З життя9 години ago

Step Forward and Speak Out

Send The Submit button on the website looked tiny, yet my palm felt clammy as if I were holding someone...

З життя9 години ago

I Moved in with Him for a Fresh Start, Only to End Up Sleeping on the Sofa in What Was Supposed to Be My Own Home

I moved in with him, believing wed start afresh, but I ended up sleeping on the sofa in what was...

З життя9 години ago

Wednesday in the Courtyard

Wednesday in the Courtyard Theres a neatly tied plastic bag resting on the bench by the entrance of the third...

З життя9 години ago

Natasha, I’m Sorry! Can I Come Back to You?

My husband, Edward, and I have shared our lives for over twenty years. We always lived quietly and contentedly together....

З життя10 години ago

My brother refuses to place Mum in a care home, yet won’t take her in—there’s simply no space at his!

For the last three months, my brother Charles has been pestering me about Mum. Ever since her stroke, shes not...

З життя10 години ago

I’m Exhausted. And No – This Isn’t Some Vague Emotional Fatigue. It’s Physical, Mental, and Financial Burnout From Supporting Two Adults Who’ve Chosen to Live in Permanent Teenage Mode.

I’m utterly drained. And no, I dont mean some vague sense of emotional tiredness. This is real a physical, mental,...

З життя11 години ago

Lonely Together: Navigating Solitude in a Shared Life

ALONE TOGETHER Thirty-eight years ago, Margaret brought her future husband, Peter, home to meet her parents. It was time to...

З життя11 години ago

Can’t You See? That’s Not Your Daughter – Are You Totally Oblivious?

My future husband and I had only been together for a matter of months when we decided to tie the...