Connect with us

З життя

Знайомі поїхали у відпустку, залишивши ключі від заміського будинку.

Published

on

Знайомі вирушили у відпустку й залишили ключі від своєї дачі. Ну, раптом захочеться шашлика на природі або грядки з овочами доглянути. Та невідомо, що ще можуть знадобитися ключі від чужої дачі.

Цього разу ключі згодилися саме для “догодити грядки”. Адже все було засіяно та посаджено, тож періодично вимагало догляду: виривання небажаних бур’янів і підкопування кущів.

Перед від’їздом, вони попередили, що на дачі інколи заходить знайома тварина, ви її не чіпайте. Погодуйте, якщо треба. І з цією загадковою нотою вирушили на далекі Гавайські острови.

Спершу мене здивували такі стосунки з сусідом. Якщо він “скотина”, чому ми маємо його годувати? Але знаючи добру вдачу друзів, можна було припустити, що вони підгодовували когось. Часи такі, знаєте. Може, він і “скотина”, а людина добра?

Загалом, нам що полити-прополоти, що полити-прополоти-тварину нагодувати — все одне. Треба, значить нагодуємо. Може, це такий сторож?

У перший вечір прийшла “скотина”. Після дзвінка на далекі Гавайські острови, ми переконалися, що це саме він. Певніше сказати — “Скотина”. Бо “Скотина” — це його ім’я.

Скотина прийшов рівно о восьмій, окинув оком ділянку і, сівши в кутку, засвистів сумну пісню. Пісню обманутої й розчарованої істоти. Саме після цього ми зателефонували й уточнили, що це таке.

Скотина виявився бурундуком, який регулярно приходив до садиби й своїм засмущеним посвистуванням вимагав їжу. На питання, хто ж назвав маленького бурундука таким гучним і мужнім ім’ям, знайомі сором’язливо переглядалися і казали щось, на кшталт, “сам так представився”.

Як би там не було, а Скотина щодня приходив і намагався висвистіти їжу. Прям як бродячий музикант, співаючи за харчування.

Раніше, звісно, я бачив бурундуків у лісі й мультфільми з їх участю також. Але отак, коли з лісу виходить бурундук на ім’я Скотина, приходить і співає особисто для тебе — такого я не чув. Може, як в тому анекдоті, він отримав вказівку, що “в зв’язку з браком білочок тепер твоя черга йти до людей”?

Першого вечора ми з щедрот своїх назбирали йому біля ґанку гору насіння. Скотина, побачивши купу, різко подавився нотами і почав судомно укладати в рот насіння соняшника, намагаючись дотримуватися мінімального коефіцієнта розрихлення в роті.

Як показав досвід, для нього не існувало поняття “велика купа насіння”. Будь-яку він телепортував кудись протягом, максимум, десяти хвилин. За черговою порцією він повертався зі впалими, як у в’язня книги “Ефективна дієта”, щочками, але через хвилину судомної роботи лапок, щоки його набирали форму, якої позаздрила б і Саманта Фокс.

Скотина нічого й нікого не боявся. Лише одне турбувало його — що насіння коли-небудь закінчиться, і тоді зникне сенс життя. Тому Скотина не дозволяв їм довго лежати біля ґанку.

Щоб телефони не заважали, ми складали їх на столі, що стояв на вулиці. Завжди поруч і чути, якщо хто подзвонить.

Як зазвичай, ввечері, проявляючи дивовижі пунктуальності, біля ґанку з’явився Скотина. Нечітко пошкрябавши дерев’яний настил перед ґанком він чомусь понюхав свій палець і, зосереджено дивлячись у далечінь, сів на зад. Настрій у нього в цей вечір був вкрай ліричним, і пробігши очима невидимі ноти, Скотина взяв найвищу й жалібно засвистів свою “Пісню голоду”.

В цей час задзвонив телефон, що лежав на вулиці. Я в цей час сидів у домі, дивився телевізор і позивні Скотини не чув. Зате почув телефон.

В цей момент дружина, яка чула і Скотину, і телефон, вирішила, що бурундук — істота пріоритетна, а на дзвінок й я можу відповісти. З цими, взагалі-то справедливими думками, вона висипала гору насіння перед Скотиною. Нахабний менестрель тут же затих і захапав перший транш з купи. Але в рот покласти не встиг. Тільки він відкрив свою бездонну пащу, як на ґанку з’явився я і, не гаючи часу на перебирание ногами по сходах, прямо з ґанку стрибнув вниз. Підо мною ще плавно пропливали всі п’ять сходинок, як я відчув, що повітря стало густішим і передчуття чогось незвичного охопило мене з страшною силою.

Скотину теж охопило передчуття незвичайного. Але тільки через пару секунд. За цей час моя постать з грохотом приземлилася на дошку, де на іншому її кінці мохнате дарування готувалося скуштувати заслужені лаври.

Ефект гойдалок був вражаючим. Скотина, так же з відкритим ротом і повними, як бабуся на базарі, лапками насіння, навспак ігноруючи силу тяжіння, швидко злітав угору вертикально і з сумним свистом зник у низькій хмарності.

Я ще мельком відзначив, дивне діло, бурундуки щось частіше стали розлітатися нині, до дощу мабуть. Земля урочисто зустрічала свого сина за кілька секунд. Де він був весь цей час і що бачив, ніхто так і не дізнався. Але, судячи з розширених очей і розпушеного хвоста, Скотина бачив багато і страшне. Приземлившись на м’яку землю, він, як диверсант, десантований в тил ворога, беззвучним комком хутра, проскочив під ґанок і зник.

А перед ґанком залишилася лежати непочата купка насіння, ніби символізуючи, наскільки недовговічним буває мистецтво.

Всі були одностайні в думці, що він більше не прийде. І ніхто б не прийшов після несанкціонованого відвідання стратосфери!

Стало чомусь сумно. Я присів біля купки насіння. Ні, він точно не прийде. Автоматично я підхопив очима крупне насіння на вершині купки, вхопив її пальцями й голосно захрумтів.

З-під ґанку пролунав обурений свист. Там, розправивши лапи, як борці сумо перед сутичкою, стояв Скотина, покачуючись, і дивився на мене злими, чорними очима. “Хрін тобі, а не мої насіння!” — говорили його очі. І ще багато чого я прочитав у них про себе.

І я досі дивуюся, звідки бурундуки знають такі слова!…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − 4 =

Також цікаво:

ES1 годину ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES2 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя2 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN4 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR4 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR5 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя5 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...

FR6 години ago

Rien que pour toi

Pendant vingt-neuf ans, j’ai pensé que ma sœur était juste douée pour le ménage. Qu’elle aimait repasser mes chemises, préparer...