ПОДОРОЖ ДУШ.

ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШ.

Олександра ніяк не могла цього пояснити, але їй здавалось, що в цю дівчинку вселилася душа її мами. Зазвичай вона не вірила в містичні речі, але тут було стільки збігів, що хочеш, не хочеш – віриш.

Дівчинка народилася через вісім місяців після маминого похорону — що ж, поблукала душа, де їй потрібно, і повернулась на грішну землю, чому б і ні? Тим більше, що народилася вона саме в день народження мами, рівно через сорок шість років.

Це ще були не всі збіги. Загалом, Олександру найняли нянькою до дівчинки. Це була її друга робота нянькою – спершу вона працювала з молодшою сестрою однокласниці, тепер ось тут. Олександра не планувала все життя бути нянькою; вона хотіла вступити на факультет психології, але не пройшла з першого і другого разу, не вистачило зовсім трохи. Та вона знала, що з третього разу точно зможе.

Працювати продавцем чи офіціанткою їй не хотілося, а няня – це не робота, а суцільне задоволення. Завдяки блискучому рекомендаційному листу, ця молода жінка погодилася взяти Олександру, щоправда, з випробувальним терміном, а Олександра, у свою чергу, чесно зізналася, що через рік планує вступити до університету. Мати дівчинки, Зоряна, була на кілька років старша за Олександру і відразу запропонувала перейти на “ти”.

— Ну ось і добре, тоді вже Анічка в садочок піде, — заспокоїла її Зоряна. — Вона така розумна, давно б могла піти, але я все переживаю, та і заняття у неї спеціальні щодня. У неї є особливість — я ще не говорила тобі, сподіваюся, це не буде проблемою, але багато нянь лякаються статусу дитини-інваліда або просять такий гонорар, який я не можу дозволити.

Олександра вже уявила щось страшне: наприклад, у дівчинки розщелина неба і вона чекає на операцію, або, можливо, у неї якась епілепсія.

— У Ані нейросенсорна втрата слуху, це спадкове захворювання…
Олександра посміхнулась і перебила її.

— Можна не пояснювати, я знаю, що це таке, у нас в родині це теж траплялося.
— Я тому тебе й запросила, наша спільна знайома казала, що твоя мама теж цим страждала, тож ти не злякаєшся.

Олександра не злякалася, та й нічого складного тут не було — сучасні апарати майже повністю відновлювали слух, а от мамі було набагато складніше, з нею спілкувалися жестовою мовою.

Останнім збігом було те, що дівчинка навіть виглядала аналогічно — такі ж темні очі, брови з піднятим кінчиками, наче вона завжди дивується, кучеряве неслухняне волосся. Олександра навіть звернулася до батька і попросила мамині старі альбоми — таки так, дівчинка була копією мами в дитинстві! Коли вона сказала про це батькові, він лише пожурив її:

— Дівчинко, ти просто сумуєш за мамою. Ну що за містичні вигадки? Тобі терміново треба своїх дітей народити!

Олександра знітилась — насправді вона познайомилася на підготовчих курсах із хлопцем на ім’я Павло і вже тричі ходила з ним на побачення. Але про дітей говорити було рано. Батько, мабуть, все зрозумів, судячи з її рожевих щік.

— Ти запитала, чи не було у його родині втраченого слуху?
— Ну, тату!

З дитинства батьки підганяли їх, і її, і брата, щоб ті ще на етапі знайомства дізнавалися у потенційних наречених про носійство рецесивного гена, що призводить до втрати слуху, адже і у Олександри, і у її брата Андрія був цей ген.

— Що тату…?! – за запитання грошей не беруть.
Довелося швидше ретируватися.

То чи через те, що вона придумала це переселення душ, чи й справді дівчинка так швидко її прив’язала до себе, що Олександра не могла навіть думати про розлучення. Можливо, батько має рацію, і їй час заводити своїх власних дітей? Але вона була такою молодою, ще хотіла отримати освіту… Якось так трапилось, що вона заговорила про це із Зоряною, яка цілими днями працювала, щоб забезпечити себе і доньку.

— Тобі потрібно навчатися! — наполягала Зоряна. — Побачиш, я залишила інститут через вагітність, і тепер не можу перейти вище визначеного рівня в роботі, так прикро — досвіду більше, і знань, а беруть когось одразу після вузу, хто тільки папірці перекладає.

— А батько дитини? — обережно запитала Олександра. Папа дівчинки за всіма місяцями, що вона працювала нянею, жодного разу не з’являвся.

— Його немає, — відповіла Зоряна.
— Як це немає?
— Ось так. Він навіть не знає, що має дочку. Ми в іншому місті познайомилися, я до подруги приїхала на тиждень, зустріла його в барі. Це було кохання з першого погляду! Ми домовились зустрітись скоро — або він прилетить до мене, або я до нього. Але не вийшло — він розійшовся зі мною через електронну пошту — мовляв, пробач, ми не зможемо бути разом, ти заслуговуєш на краще і все таке.

— Жах… І ти що, не знала, що вагітна?
— Не знала. Дізналася через тиждень. Ну і вирішила народжувати, — Зоряна усміхнулась. — Жодного разу не пошкодувала.

— Так, Анічка чудова. Вона мені так нагадує мою маму, — раптом зізналася Олександра.

Зоряна розсміялась.
— У вас з Анею кармічний зв’язок, я давно це помітила.

— Оце ж я татові про це сказала, а він мене висміяв. Каже, мені своїх дітей треба.
— Ти краще спершу відучись, а потім вже діти, — порадила Зоряна. — Бо будеш, як я.

На Новий рік Олександра разом із батьком зібралась летіти до брата у сусіднє місто — той очолював відділ у туристичній фірмі та не міг надовго виїжджати. Олександра лише раз була у гостях у брата, і їй там дуже сподобалося — у нього була шикарна квартира на п’ятнадцятому поверсі, з якої відкривався чудовий вид. Вона заздалегідь купила Ані подарунок — довго шукала ведмедика, схожого на той, який був у мами, і знайшла. Дівчинці ведмедик сподобався, і вона повідомила, що спатиме з ним.

Вже сидячи на затишній кухні брата і ведучи неспішні розмови, Олександра отримала повідомлення від Зоряни, в якому Анічка солодко спала, притискаючи до себе плюшевого ведмедика. Олександра навіть просльозилася і показала фотографію Андрію, розповівши всю історію про кармічний зв’язок та переселення душ.

— Саш, ну ти серйозно? Яке переселення душ?
— Та ти послухай: Аня навіть на свою матір менше схожа, ніж на нашу! Ось, поглянь.

Вона знайшла у телефоні селфі, яке вони зробили напередодні — вона, Аня та Зоряна, і простягнула його брату. Той довго дивився на фотографію, а потім спитав якимось чужим голосом:

— А як її звати?
— Аня, я ж сказала. Ну так, не так, як нашу маму.
— Та ні. Дівчину.
— Зоряна. А що?

Брат проковтнув.
— А у Ані… У неї все гаразд зі слухом?

— Дякую, що я тут пів години розповідаю? Я ж сказала — у дівчинки слуховий апарат! Навіть у цьому схожість! У батька Зоряни таке ж захворювання, як у нашої мами, тут, звісно, не переселення душ, а гени, але ти подумай…

Брат підскочив і почав метушитися по кімнаті.
— Скільки їй років? Коли вона народилася?

— Чому ти питаєш? — почала була Олександра, а потім жахнулася, прикрила долонями рот. Жалюгідно, боячись злякати здогадку, вона прошепотіла. — Зоряна каже, що він кинув її по електронній пошті і нічого не знав про дитину. То це був ти???

Наступного дня вони всі втрьох летіли назад, дивом схопивши останні квитки. Тато витирав сльози, розглядаючи фотографії новонабутої внучки, Андрій кусав губи, як у дитинстві, раз по раз запитуючи у Олександри про Зоряну та Аню. Олександра була єдиною, хто залишався спокійним — вона знала, що все буде добре. І переселення душ ніхто не відміняв.