Connect with us

З життя

Та хіба ж ти мені дружина? Я ж із тобою не розписувався!

Published

on

— Та яка ж ти мені дружина? Хіба ми в ЗАГС ходили? Штамп у паспорті ставили? Чи обручку на твій безіменний палець надівали?

Оксана завагалась. Вона мріяла про це, але досі жили якось і без того.

— Ні! Ні! І ні! — гримнув Дмитро. — Ти мені — ніхто! То яким правом ти звешся моєю дружиною?

— Дмитрику, годі мовчанкою мене карати! — благала Оксана, — Давай поговоримо!

— А тобі є що сказати? — спалахнув він. — Слів ще не вистачило? Ти й так зайве випалила!

— Та я ж нічого не сказала, — пробуркотіла вона, — нічого страшного!

— Запам’ятай, а краще запиши: мовчанка — золото! Особливо для тебе! — відвернувся він.

— Коханий, ну годі дутися! — вона присунулась ближче.

— Краще б ти й справді мовчала! — він розвів руками. — Звідки у вас, жінок, ця навичка — однією фразою все зруйнувати?

Цьому в школі вчать, чи на курсах “Як довести чоловіка”?

Оксана сприйняла мовчання Дмитра як образу за те, що вона вранці на нього накричала. Та й він “молодець” — розбив і свою, і її чашку.

— Як так вийшло? — злилась вона. — У всіх руки як руки, а в тебе — наче з іншого місця ростуть!

Гаразд, свою розіб’єш — чого мою чіпав? Чи спеціально, щоб улюблені чашки одразу скінчились?

Звичайна побутова сварка. На таке й ображатись ніколи — просто ігнорують.

Та Дмитро, надувшись, пішов на роботу, а повернувшись, не промовив Оксані й слова.

Лише гризся, мовчав і дивився крізь неї. Ігнорував навіть вечерю, хоч вона тричі кликала.

Та треба ж миритись!

— Дмитрику, та плюнь на ті чашки! Поїдемо в суботу до ТРЦ Ocean Plaza — нові купимо! А руки в тебе ростуть, звідки треба!

— Яких, біс їх бери, чашок ти везеш? — Дмитро витріщився на неї. — Ти взагалі розумієш, що зробила своїм язиком?

— Можу вибачення попросити, — зніяковіло проказала Оксана. — Любий, тільки не сердься!

— Вибачення? — він істерично зареготав. — Якби те, що ти накоїла, можна було виправити “перепрошую”, я б був найщасливішою людиною!

А так — ти мене вбила! Знищила! Розтоптала!

— Господи, та що я такого сказала? — Оксана зрозуміла: справа не в чашках. А в чому — навіть уявити не могла.

— А хто сьогодні заявив моїй начальниці, що вона розмовляє з дружиною Дмитра? — скрикнув він, бризкаючи слиною.

— Ти в душі був, а телефон дзвонив, — заплутано пояснила вона, — я відповіла, попросила зачекати, поки передам трубку.

А вона спитала, хто я. Ну, я й відповіла — дружина. А коли принесла телефон — вона вже поклала слухавку. Що тут такого?

— І ще питаєш, що такого? — Дмитро почервонів, на скроні пульсувала жилка. — Що такого? Яка ти мені дружина?

Хіба ми в ЗАГС ходили? Штамп у паспорті ставили? Чи обручку тобі надівали?

Оксана завагалась. Вона мріяла про це, але досі жили якось і без того.

— Ні! Ні! І ні! — гримнув він. — Ти мені — ніхто! То яким правом ти звешся моєю дружиною?

***
— І довго це ще триватиме? — усміхнулась Ганна Миколаївна.

— Мамо, — докірливо подивилась Оксана, — зараз інші часи. І тобі не личить пуританські повчання. Ти ж сама після смерті тата з ким тільки не жила!

— Не наводь на матір наклеп! Мати знає, що робить! — її усмішка не зникла. — У мене вже такий вік, що плітки не чіпляються. А ти молода — тобі ще жити!

— Мамо, п’ятдесят чотири — це не старощі! Ти ще й сама заміж вийдеш, а за нинішніми тенденціями — й не раз!

— Знайшовся б гідний чоловік — може, й вийшла б, — вона поправила зачіску. — Поки що перебиваюсь “сурогатами”.

— Оце мені кажеш! — засміялась Оксана.

І тут Ганна Миколаївна посерйознішала:

— Оксанко, розумію — зараз багато хто живе без штампа, дітей народжує. Та навіть юридично це називається “незареєстрований шлюб”. А це — жодних гарантій!

— Мам, коли є любов — це найкраща гарантія, — відповіла донька.

— Любов сьогодні є, а завтра — ні. А офіційний чоловік дає безпеку. Дитині — аліменти.

А якщо житло, авто, техніка — то навіть через суд нічого не відвоюєш, якщо він упреться!

— Мамусю, у нас з Дмитром чудові стосунки! Шість років разі. Навіщо цей штамп? Якщо про гроші — зарплати в нас однакові.

— Непереконливо! Значить — безлад! — погрожувала мати. — Хоч підведи його до думки про шлюб!

Клич його “чоловічком” жартома, проси обійми “дружиночку”. Нехай звикає. А потім — й обручку підсунеш!

— А якщо я його цими словами відлякаю? — похитала головою Оксана. — Щастя — крихка річ. Його треба берегти, а не випробовувати!

— Твоє життя, — знизала плечима мати. — Прийму тебе і з онуком, і саму. Та подумай: гулянки — це одно, а доросле життя — відповідальність.

У ваших стосунках ніхто нікому нічого не винен. Правильно, та безглуздо!

***
Оксана була вдячна матері за підтримку. Та її поради змусили задуматись.

Шлюб — це її страховка. І вигідніший, як не крути, жінці.

Подруга Леся теж радила оформити стосунки з Дмитром, але іншими аргументами:

— Уявімо: берете в кредит квартиру чи авто. Оформите його на “главу сімейства”.

— Лесю, — докірливо перервала Оксана, — годі епітетів!

— Гаразд, — зітхнула та. — Коротше: на Дмитра. А раптом розійдетесь?

— Не песимізуй!

— Добре. Станеться щось непередбачене — і ви розстанетесь, — заговорила Леся. — Він захоче подарувати племіннику чи тітці квартиру — і подарує. А ти навіть слова не скажеш!

— Скажу!

— Ну й скажеш! — саркастично посміхнулась подруга. — А довести, що це спільне майно — не зможеш! Суд, свідки?

Складно буде довести, що ти щось вклала. Особливо, якщо інша сторона привести цілу юрбу “свідків”.

— Ти описуєш найгірший сценарій!

— Звичайний випадок із судової практики.

— То мені збирати чеки, записувати розмови про гроші? — зітхнула Оксана.

— Або просто повести його до ЗАГСу, — добряче посміхнулась Леся.

— Мама теж радить “тягти його за аркан”. Та спочатку — підвести до цієї думки.

— Ото й займайся!

***
До ласкавих звернень додалось “чоловічок”. Для себе — “дружиночко”. Слова лягали віртуозно.

Оксана боялась, що Дмитро обуриться, та він лише посміхався, сам не вживаючи цих слів.

Вона ж посилювала тиск. Скрізь називала його чоловіком, себе — дружиною.

Так звикла, що навіть не помітила, як у розмові з його начальницею автоматично відповіла: “Дружина”. Звичайно, буденно.

***
— Дмитрику, ми ж разом стільки років, — промовила Оксана. — Я думала — ми сім’я. Без штампа — це ж нормально. Попереду діти, щасливе життя!

— От і думала б! Нащо лізла з цими “дружинами” до моєї начальниці? Не відповідала б — і все!

— Коханий, та я ж завжди тебе чоловіком називаю. У чому різниця?

— Різниця в тому, що через тебе мене звільнили! Ти не просто настрій зіпсувала — життя зруйнувала! Кар’єру на підйомі переломала!

Тепер я з тобою не то що в ЗАГС — жити не буду! Зараз речі збиратиму!

— Дмитрику, чи не перебільшуєш? — остовпіла Оксана. — Ну, сказала я твоїй начальниці, що дружина. Що змінилось?

— Те, що Лариса Петрівна тримала мене на роботі, бо мріяла “приземлити” вільного… бичка!

А тепер, коли в мене “дружина” — її мрії розвіялись! Вона вже підписала наказ про моє звільнення!

***
Через тиждень після того, як Дмитро пішов, Оксану відвідала та сама Лариса Петрівна:

— Вибачти, — почала вона, — не за звільнення, а за те, що ви жили у брехні.

— Зрозуміло, — махнула рукою Оксана.

— В мене були… особливі плани на нього. Ми зустрічались “без краваток”. І колеги теж ним “обдаровувались”.

Оксана з клопоту ковтнула повітря.

— Ми думали, він холостяк. Якби знали, що він одружений…

— Ми не були розписані.

— Ну, сожитель…

— Вже ні, — опустила очі дівчина.

— Знаєте, — рішуче додала Лариса Петрівна, — так навіть краще. Бо він — не чоловік, не сожитель, а просто… дивак на літеру “Х”!

Оксана не могла не погодитись.

Не чоловік, не сожитель. Просто… дивак.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × один =

Також цікаво:

З життя50 хвилин ago

Mom, You Had Your Fun at Our Cottage, Now It’s Time to Go Back” – Daughter-in-Law Kicks Mother-in-Law Off Her Property

“Go on, Mum, youve had your fun at our cottage. Time to head back,” the daughter-in-law shooed her mother-in-law off...

З життя9 години ago

Alex, I’m Still Alive: A Love Story and a Glimmer of Hope by the Seaside

“Alex, I’m Still Alive: A Love Story by the Seaside” “Alex, just look at this viewits absolutely stunning!” Emily gasped,...

З життя9 години ago

This Will Be a Whole New Life

At twenty, Emily never imagined what lay ahead. She was studying at university, deeply in love with her boyfriend Thomas,...

З життя11 години ago

Alex, I’m Still Here: A Tale of Love and Hope by the Seaside

“Alfie, I’m Still Here: A Love Story by the Sea” “Alfie, just look at thisits breathtaking!” cried Evelyn, her sun-kissed...

З життя12 години ago

Lonely Groundskeeper Found a Phone in the Park. When She Turned It On, She Couldn’t Believe Her Eyes

**Diary Entry** This morning, I woke before dawn, as I always do. The streets of Birmingham were quiet, the air...

З життя13 години ago

Lonely Janitor Found a Phone in the Park. When She Turned It On, She Couldn’t Believe Her Eyes

A lonely cleaner found a phone in the park. Turning it on, she couldnt recover from the shock for a...

З життя14 години ago

Moving Men Deliver Furniture to a New Apartment and Are Stunned to Recognize the Homeowner as a Long-Lost Pop Star

The movers arrived at the new flat with the furniture and nearly dropped their boxes when they recognised their clienta...

З життя19 години ago

I’m Moving Out. I’ll Leave the Keys to Your Apartment Under the Doormat,” Wrote My Husband

“I’m leaving. I’ll leave the keys to your flat under the mat,” her husband texted. “Not this again, Emily! How...