Невістка в пологовому будинку дізнається про переїзд свекрухи до їхньої оселі

В пологовому будинку невістка дізналася, що свекруха переїхала до них

Молоді батьки відразу ж були відтіснені новоспеченою бабусею від власного сина.

Вже вдома Людмила помітила, що куплені нею ванночка для купання і упаковка підгузків були виставлені на балкон.

– Як добре, що у вас буде синочок. Я давно мріяла назвати сина Карпом! От хоч ви так мені онука назвіть! – радісно щебетала у слухавку свекруха Людмили.

– Оксана Петрівна, ми вже придумали йому ім’я. Буде Олексієм. Олексій Андрійович чудово звучить, – намагалася пояснити здивована запропонованим ім’ям Людмила.

– Знову ти мене навіть слухати не хочеш! Який Олексій? Їх же повно навколо. Я онуку таке сильне і красиве ім’я придумала, а ти носа вертиш? Все з тобою зрозуміло. Егоїстка ти, – розсердилася свекруха і кинула слухавку.

«Своїх синів, головне, Андрієм та Іваном назвала! А для онука нічого кращого за Карпа не знайшлося», – розмірковувала про себе Людмила.

Коли вона розповіла чоловікові про цю розмову з його матір’ю, Андрій лише розсміявся:

«А пам’ятаєш про твій віщий сон? Яку ти там рибу бачила?»

***

Людмила та Андрій у шлюбі вже понад десять років, але дітей у пари досі не було.

Спочатку вони були зайняті кар’єрою та купівлею квартири, потім подорожували.

Коли ближче до тридцяти задумалися про дитину, виявилося, що це не так уже й просто.

Розпочалися довгі походи по лікарях, обстеження та лікування. Здавалося, все має бути добре, але вагітність ніяк не наставала.

Відзначаючи дванадцяту річницю їхнього шлюбу, подружжя з сумом визнало, що, мабуть, залишаться бездітними. Андрій, швидко витерши сльозу, сказав:

«Не судилося нам бути батьками. Але я тебе кохаю і хочу зустріти з тобою старість, незважаючи ні на що».

Рівно за місяць Людмила побачила надзвичайно яскравий і дивний сон. Їй снилося, що вона заходить у ванну кімнату і бачить у наповненій водою ванні величезного карпа.

«Андрію! Подивися, хто у нас тут завівся! Як же це так вийшло? Ти ж ніколи не ходив на рибалку!» – вигукнула Людмила чоловікові… і прокинулася.

Було вже ранок. Швидко зібравшись на роботу, Людмила поділилася з Андрієм своїм яскравим сном. Той лише усміхнувся:

«Може справді риболовлею захопитися? Раз уже риба тобі сниться!»

На роботі за чаєм Людмила поділилася з кількома колегами своїм незвичайним сном.

Тетяна Петрівна загадково усміхнулася і, підморгнувши Людмилі, сказала:

– Ех, Людмилко! Спіймаєш, значить, ти собі рибку! На все життя.

– Це як?

– Це сон до вагітності. Пом’янеш ще мої слова!

Людмила лише зітхнула. Останній місяць вона вже ні на що не сподівалася. Але коли підрахувала строки, зрозуміла, що йде п’ятий день затримки.

Наступного ранку вона з подивом дивилася на тест з двома яскравими смужками.

Вагітність розвивалася досить благополучно, і майбутню маму турбувала лише помірна нудота перші три місяці.

А потім її стала турбувати виключно свекруха.

***

Оксана Петрівна була жінкою активною й давно чекала онуків. Як тільки дізналася, що її невістка завагітніла, одразу ж взялася активно давати поради Людмилі.

– Тобі потрібно щонайменше п’ятдесят пелюшок. Фланелевих і тонких. Праска, я сподіваюся, у тебе в порядку? Їх потрібно буде прати і прасувати з обох сторін на найвищій температурі!

– Власне, я не думала сповивати. Зараз можна просто купити повзунки і бодіки з підгузками.

– Про що ти? У тебе ж буде хлопчик! Ніяких пластикових підгузків! Там як у теплиці! Тільки марлеві! Я тебе всього навчу, а то зіпсувала б здоров’я моєму внучку з народження!

– Гаразд, тільки я хотіла б хоча б обрати колір та малюнок цих пелюшок, – здалася Людмила. – Не люблю надто яскраве з принтами.

– Виберемо, не хвилюйся, – з готовністю повідомила свекруха.

Рівно через тиждень Оксана Петрівна з усмішкою поставила перед здивованою Людмилою об’ємний пакет пелюшок:

«Я подумала, навіщо тобі ходити по магазинах, копати різні бактерії! Я без тебе не впораюся, чи що? Дивися, яка фланелька якісна!»

Людмила розчаровано розгортала одну пелюшку за іншою: всі яскравих кольорів і з величезними каченятами, ведмедиками й машинами з великими очима.

«Ну гаразд вже, раз купила, так купила. Не лаятися ж з цього приводу».

Будучи в пологовому будинку, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них пожити «на тиждек-другий, щоб з новонародженим допомогти».

Надто втомлена від нелегких пологів, Людмила не знайшла в собі сили заперечувати.

«Допомога й справді спочатку знадобиться», – розмірковувала вона.

«Ой, як ти тримаєш його дивно! Дай, швидше дай сюди, покажу хоч, як правильно тримати», – з такими словами зустрічала свекруха Людмилу після виписки.

Молоді батьки відразу ж були відтіснені новоспеченою бабусею від власного сина.

Вже вдома Людмила помітила, що куплені нею ванночка для купання і упаковка підгузків були виставлені на балкон.

– Я вас купати хоч правильно навчу! На дно ванночки плівку постелити потрібно, а не ці ваші незрозумілі горки ставити! А то точно кінцівки всі повивихаєте моєму Карпуші.

– Його Олексій звати, – нагадав Андрій.

– Ну вже для себе назвали, як назвали, а для мене він – Карпуша! Підемо куп-куп, Карп! Тільки потрібно, щоб ванна була розпарена. А то ви ще простудите його! – метушилася свекруха, вмикаючи максимально гарячу воду.

Коли ванна була приготовлена, Оксана Петрівна, підхопивши дитину і прикрикуючи на сина, щоб не тримав двері у ванну довго відкритими, пішла мити немовля.

Хлопчик плакав, а бабуся швидко намилювала його дитячим милом. Після купання туго запеленала у дві пелюшки разом.

– У нас же тепло вдома, – спробувала протестувати Людмила.

– Це вам тепло. А він маленький, йому холодно буде. Чепчика не знімати і не розгортати, хай так спить!

Ніч для Людмили та її чоловіка видалася неспокійною. Дитина не могла спати на мокрих марлевих підгузках і постійно будила їх плачем.

Доводилося вставати, розгортати, міняти і знову закутувати. Усі ці підйоми і постійні безладді не давали спати ні батькам, ні немовляті.

До ранку у відрі для прання нагромадилася гора пелюшок, а Людмила та Андрій могли змагатися, у кого кола під очима темніше.

У маленького Олексія від прописаного бабусею сповивання потепліло і з’явилася потниця.

– Та ні потниця це! – рішуче заявила Оксана Петрівна, дивлячись на висип. – Це ти чогось з’їла, ось мого хорошого і сипе!

– Та я й так вже на одній гречці з курятиною сиджу! – обурилася Людмила.

– Може, твоє молоко йому зовсім не підходить! Я б краще сумішшю його годувала, – стояла на своєму свекруха.

– Ну вже ні! Буду годувати сама, – не здавалася Людмила.

Свекруха, недбало цокнувши язиком, відійшла. Але з того часу щодня рано-вранці, лише почувши писк немовляти, Оксана Петрівна вдиралася в спальню молодих батьків і забирала сина у Людмили:

«Мама не знає, як тебе заспокоїти! Дай хоч бабуся потримає свого Карпушу. А ось у мене є соска!»

Дитина випльовувала запропоноване, але бабуся, незважаючи на протести Людмили, знову й знову намагалася привчити його до соски.

Перше ж зважування показало, що немовля втрачає у вазі.

«Це все тому, що свекруха вічно його у мене від грудей відриває. Мовляв, вона краще з ним попестує, ніж він буде мучити мою нібито порожню груди!» – усвідомила Людмила і взялася відстоювати своє материнство.

Наступного ранку свекруха звично розчинила двері спальні Людмили та Андрія зі словами:

– Іди краще приготуйте їжі та поперіть, а я з внучком попестую! Що сенсу йому на твоїй пустій груді висіти!

– Ні, дякую! Він ще їсть, – рішуче відповіла Людмила, пригорнувши до себе сина.

– Було б, що там є! – прошепотіла свекруха, невдоволено блискаючи очима. – Дай краще я його попестую!

– Знайде! – спокійно відповіла Людмила. – Коли наїсться, тоді й попестуйте.

Щойно Людмила категорично заборонила свекрусі забирати у неї сина, той одразу ж почав набирати у вазі.

Оксана Петрівна лише дратівливо зітхала і нарікала на те, що Людмила тільки мучить хлопчика.

«Нас достатньо бабусиного догляду», – вирішила Людмила і попросила чоловіка сказати матері, що вони вже прекрасно справляються з батьківськими обов’язками і час їй повертатися додому.

Після розмови із сином Оксана Петрівна образилася:

– А я хотіла у вас ще кілька місяців пожити! Як же мій Карпуша без мене?

– Будемо приходити до тебе в гості, – утішив маму Андрій.

Вони справді майже кожні вихідні приходили до Оксани Петрівни. Та з порогу хапала онука з рук невістки і радісно цілувала в губи.

«Ой, відпочиньте там самі, поки ми з внучком поспілкуємося!» – дратівливо відмахувалася вона від невістки та сина. Коли наставав момент прощання, вона притискувала онука до себе і казала:

– Їдьте, а внучок у мене залишиться. Йому зі мною добре!

– А годувати-то чим будете? – одного разу в жарт запитала Людмила.

– Я знайду йому найкраще молочко! – радісно заявила свекруха. – Не те, що твоє синє!

– Добре, мам, нам пора, – втрутився в цю розмову Андрій, передчуваючи, що нічим добрим спілкування його дружини зі свекрухою не закінчиться.

Виходячи на вулицю, Людмила сказала чоловікові:

– Я так розумію, що вона з тобою і твоїм братом не навтішалася?

– Так ми майже весь час у бабусі з дідусем жили, – зізнався Андрій.

– Це й видно. Тільки ми не для неї сина народжували. Доведеться їй змиритись з тим, що вона бабуся, а не мати.