З життя
Він тобі не пара, — сказала сестра. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля потрібно скасувати

— Ви з ним не пара, — сказала Марина сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати
Соломія жила в просторій трикімнатній квартирі, розташованій у гарному районі столиці. Квартиру вона отримала у спадок від бабусі. Близьких родичів, окрім молодшої троюрідної сестри, у Соломії не було. Але з Мариною вони не ріднилися.
Так склалося, що в тридцять п’ять років Соломія залишилася сама, зате з житлом. Соломія знала, що покладатися їй немає на кого, і старанно навчалася, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану посаду в велику компанію, і все у неї було добре, окрім одного…
— Заміж тобі треба, Соломіє, — говорила їй Марина, час від часу виходячи на зв’язок, щоб дізнатися, як вона живе та чи здорова.
У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами у передмісті на аліменти, намагаючись влаштуватися у житті, але все ніяк не виходило.
— Треба, та немає за кого… — відповідала Соломія. На роботі вона воліла займатися справами, а вільного часу у неї майже не було. Але одного разу доля піднесла їй сюрприз у вигляді нового сусіда згори. Вони познайомилися, коли Соломія випадково зачепила його автомобіль на парковці… і у них все зав’язалося.
Владислав був на п’ять років молодший за Соломію, але це не бентежило закоханих. Соломія була дівчиною правильною і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Владислав подарував Соломії обручку.
Замість весільної сукні Соломія придбала білі костюм, а замість великого бенкету молодята вирішили вирушити у подорож. Все йшло своєю чергою… Але їхні плани порушила Марина. Вона зателефонувала Соломії за тиждень до весілля.
— Сестричко, привіт… Можна, ми в тебе поживемо трохи? Знімати квартиру дорого, у нас грошей немає. А справа невідкладна.
— А що трапилося?
— Мені потрібна термінова дорога операція. Я тобі все поясню, — тихо сказала вона, створюючи інтригу.
— Ну раз справа серйозна… приїжджайте, — Соломія не зраділа, але і відмовити не могла. Знала з власного досвіду, як важко, коли нема до кого звернутися.
Марина приїхала наступного дня з валізами і трьома дітьми, малими і молодшими. Соломія не дуже любила дітей, одного вона ще могла терпіти, але троє, вічно ниючих, погодок…
— Давай одразу вирішимо, наскільки ви приїхали, — віднімаючи олівець для очей у молодшого, який вже почав малювати ним на стіні, запитала Соломія.
— Я не знаю… а ми тобі в тягар, так? — образилася Марина. — Пробач… треба було зупинитися у хостелі. Готель ми не потягнули б. Грошей у нас немає… та ще й лікарі, аналізи…
— Пробач. Не в тягар, звісно. Що з тобою? — почервоніла Соломія. Їй стало соромно за те, що вона така негостинна. Все-таки родичі.
— Ну… там складно… — відмахнулася Марина. — Проблеми з очима.
— А що з ними не так? — Соломія звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що у неї щось серйозне.
— Не бери в голову, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як, що?
— Заміж виходжу, — не без гордості повідомила Соломія.
— І мовчала?!
— Ми вирішили не святкувати.
— Як так?! З твоїми-то грішми весілля зекономити?!
— Марин…
— Пробач. Знову я втручаюся не в свою справу, — прикусила язика Марина. — Так що за наречений? Познайомиш?
— Взагалі-то, він живе поруч і хотів зайти на чай.
— Чудово! Ну ти накривай стіл тоді, а я піду голову помию. А то з цією електричкою… вся у поту.
— Рушник у ванній.
— Добре. Я недовго. За дітьми подивись, ок?
Соломія насупилась. Вона планувала спекти шоколадний кекс, який подобався Владиславу, а не няньчитися з трьома хлопчаками.
Марина пішла, а Соломія, помітивши, що діти тихо граються машинками, взяла борошно, яйця… і зайнялась приготуванням.
Діти гралися недовго. Спекти нічого не вдалося. Один розсипав борошно, другий стягнув шоколад, приготований для кексу, і перемастив себе і стіни. А третій вів себе тихо. Мовчки обдирав листя з її улюбленого фікуса і викидав землю з горщика.
— Марина! Твої діти… — почала Соломія, заходячи у ванну, щоб віддати трійцю матері. Але мамаша не чула. Блаженно закривши очі і надягнувши навушники, вона плескалася у її ванній, замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.
— Марина!
— Чого ти так кричиш? Щось сталося?
— Ну так… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватись до зустрічі, а я вся у шоколаді та борошні. У кухні безлад! Я не знаю, за що хапатись!
— Ну я не винна, що ти не вмієш ладнати з дітьми, — знизала плечима Марина. У цей момент у двері подзвонили. Соломії довелося йти відкривати своєму нареченому у брудному фартуху.
— Привіт… — Владислав оцінив її вигляд. — Що з тобою?
— Сестра приїхала. Не вчасно.
— Зрозуміло. Мені піти?
— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже сім’я, — усміхнулась Соломія, беручи у нього торт. Добре, що Владислав прийшов не з порожніми руками.
— Якщо не буду заважати, то гаразд.
Владислав був хорошим хлопцем. Він допоміг Соломії прибрати в кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Марини.
А Марина все не виходила з ванної…
— Де ж сестра?
— Очищається від дітей, — пожартувала Соломія. У цей момент у кухню зайшла Марина. Вона була в одному рушнику.
— Добрий вечір… Владиславе, — вона виставила вперед довгу ногу, приймаючи найбільш виграшну позу. Соломія була здивована такою поведінкою сестри. Навіщо вона прийшла на кухню напівгoла?
— Добрий вечір, — усміхнувся він їй у відповідь.
— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона змахнула мізинцем вершки і облизала палець, вводячи Соломію у ступор.
— Марина, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.
— Зняти? — хмикнула вона, ігноруючи Соломію.
Владислав був здивований не менше, але зробив вигляд, що не зауважує поведінки Марини. А Соломія сприйняла його мовчання за інтерес і образилася.
Чай вони пили у тиші. Марина вела себе дивно, а Соломія слідкувала, щоб діти не зіпсували ремонт.
— Дякую, я піду, — сказав Владислав, коли обстановка напружилася.
— Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Марина.
— У нас з Владиславом не такі стосунки, — відрізала Соломія.
— Ха! Яка дурниця! Це вже не модно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно себе з чоловіками поводити. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.
— Всього доброго, був радий познайомитися, — зблід Владислав.
— І я рада! Ще побачимось, — крикнула йому в спину Марина.
Соломія не розмовляла з нею весь вечір.
— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Марина на наступний день.
— Так? Це чому?
— Він молодий, а ти вже не дуже.
— У нас не така вже й велика різниця.
— Але помітна.
— І що ти хочеш сказати?
— Ну… він більше підходить мені.
— Справді?
— І з хлопчаками одразу подружився. І дивився на мене так… а він же хотів залишитися у нас!
— Не у нас. У мене! — не витримала Соломія, з роздратуванням дивлячись на сестру.
— Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.
— Що з твоєю операцією? — Соломія перевела тему.
— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на обстеження. За дітьми побудеш?
— Я працюю.
— Ти ж директорка!
— І що?
— Ти сама собі хазяйка. Візьми відгул. — Марина дивилася на Соломію так, ніби не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, мені після операції кілька днів потрібен буде спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.
Те, що відповіла Соломія, здивувало Марину…
