Connect with us

З життя

Він тобі не пара, — сказала сестра. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля потрібно скасувати

Published

on

— Ви з ним не пара, — сказала Марина сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати

Соломія жила в просторій трикімнатній квартирі, розташованій у гарному районі столиці. Квартиру вона отримала у спадок від бабусі. Близьких родичів, окрім молодшої троюрідної сестри, у Соломії не було. Але з Мариною вони не ріднилися.

Так склалося, що в тридцять п’ять років Соломія залишилася сама, зате з житлом. Соломія знала, що покладатися їй немає на кого, і старанно навчалася, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану посаду в велику компанію, і все у неї було добре, окрім одного…

— Заміж тобі треба, Соломіє, — говорила їй Марина, час від часу виходячи на зв’язок, щоб дізнатися, як вона живе та чи здорова.

У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами у передмісті на аліменти, намагаючись влаштуватися у житті, але все ніяк не виходило.

— Треба, та немає за кого… — відповідала Соломія. На роботі вона воліла займатися справами, а вільного часу у неї майже не було. Але одного разу доля піднесла їй сюрприз у вигляді нового сусіда згори. Вони познайомилися, коли Соломія випадково зачепила його автомобіль на парковці… і у них все зав’язалося.

Владислав був на п’ять років молодший за Соломію, але це не бентежило закоханих. Соломія була дівчиною правильною і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Владислав подарував Соломії обручку.

Замість весільної сукні Соломія придбала білі костюм, а замість великого бенкету молодята вирішили вирушити у подорож. Все йшло своєю чергою… Але їхні плани порушила Марина. Вона зателефонувала Соломії за тиждень до весілля.

— Сестричко, привіт… Можна, ми в тебе поживемо трохи? Знімати квартиру дорого, у нас грошей немає. А справа невідкладна.

— А що трапилося?

— Мені потрібна термінова дорога операція. Я тобі все поясню, — тихо сказала вона, створюючи інтригу.

— Ну раз справа серйозна… приїжджайте, — Соломія не зраділа, але і відмовити не могла. Знала з власного досвіду, як важко, коли нема до кого звернутися.

Марина приїхала наступного дня з валізами і трьома дітьми, малими і молодшими. Соломія не дуже любила дітей, одного вона ще могла терпіти, але троє, вічно ниючих, погодок…

— Давай одразу вирішимо, наскільки ви приїхали, — віднімаючи олівець для очей у молодшого, який вже почав малювати ним на стіні, запитала Соломія.

— Я не знаю… а ми тобі в тягар, так? — образилася Марина. — Пробач… треба було зупинитися у хостелі. Готель ми не потягнули б. Грошей у нас немає… та ще й лікарі, аналізи…

— Пробач. Не в тягар, звісно. Що з тобою? — почервоніла Соломія. Їй стало соромно за те, що вона така негостинна. Все-таки родичі.

— Ну… там складно… — відмахнулася Марина. — Проблеми з очима.

— А що з ними не так? — Соломія звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що у неї щось серйозне.

— Не бери в голову, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як, що?

— Заміж виходжу, — не без гордості повідомила Соломія.

— І мовчала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як так?! З твоїми-то грішми весілля зекономити?!

— Марин…

— Пробач. Знову я втручаюся не в свою справу, — прикусила язика Марина. — Так що за наречений? Познайомиш?

— Взагалі-то, він живе поруч і хотів зайти на чай.

— Чудово! Ну ти накривай стіл тоді, а я піду голову помию. А то з цією електричкою… вся у поту.

— Рушник у ванній.

— Добре. Я недовго. За дітьми подивись, ок?

Соломія насупилась. Вона планувала спекти шоколадний кекс, який подобався Владиславу, а не няньчитися з трьома хлопчаками.

Марина пішла, а Соломія, помітивши, що діти тихо граються машинками, взяла борошно, яйця… і зайнялась приготуванням.

Діти гралися недовго. Спекти нічого не вдалося. Один розсипав борошно, другий стягнув шоколад, приготований для кексу, і перемастив себе і стіни. А третій вів себе тихо. Мовчки обдирав листя з її улюбленого фікуса і викидав землю з горщика.

— Марина! Твої діти… — почала Соломія, заходячи у ванну, щоб віддати трійцю матері. Але мамаша не чула. Блаженно закривши очі і надягнувши навушники, вона плескалася у її ванній, замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Марина!

— Чого ти так кричиш? Щось сталося?

— Ну так… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватись до зустрічі, а я вся у шоколаді та борошні. У кухні безлад! Я не знаю, за що хапатись!

— Ну я не винна, що ти не вмієш ладнати з дітьми, — знизала плечима Марина. У цей момент у двері подзвонили. Соломії довелося йти відкривати своєму нареченому у брудному фартуху.

— Привіт… — Владислав оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Не вчасно.

— Зрозуміло. Мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже сім’я, — усміхнулась Соломія, беручи у нього торт. Добре, що Владислав прийшов не з порожніми руками.

— Якщо не буду заважати, то гаразд.

Владислав був хорошим хлопцем. Він допоміг Соломії прибрати в кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Марини.

А Марина все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Очищається від дітей, — пожартувала Соломія. У цей момент у кухню зайшла Марина. Вона була в одному рушнику.

— Добрий вечір… Владиславе, — вона виставила вперед довгу ногу, приймаючи найбільш виграшну позу. Соломія була здивована такою поведінкою сестри. Навіщо вона прийшла на кухню напівгoла?

— Добрий вечір, — усміхнувся він їй у відповідь.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона змахнула мізинцем вершки і облизала палець, вводячи Соломію у ступор.

— Марина, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.

— Зняти? — хмикнула вона, ігноруючи Соломію.

Владислав був здивований не менше, але зробив вигляд, що не зауважує поведінки Марини. А Соломія сприйняла його мовчання за інтерес і образилася.

Чай вони пили у тиші. Марина вела себе дивно, а Соломія слідкувала, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Владислав, коли обстановка напружилася.

— Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Марина.

— У нас з Владиславом не такі стосунки, — відрізала Соломія.

— Ха! Яка дурниця! Це вже не модно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно себе з чоловіками поводити. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Всього доброго, був радий познайомитися, — зблід Владислав.

— І я рада! Ще побачимось, — крикнула йому в спину Марина.

Соломія не розмовляла з нею весь вечір.

— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Марина на наступний день.

— Так? Це чому?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така вже й велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Справді?

— І з хлопчаками одразу подружився. І дивився на мене так… а він же хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Соломія, з роздратуванням дивлячись на сестру.

— Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Соломія перевела тему.

— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на обстеження. За дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Ти ж директорка!

— І що?

— Ти сама собі хазяйка. Візьми відгул. — Марина дивилася на Соломію так, ніби не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, мені після операції кілька днів потрібен буде спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.

Те, що відповіла Соломія, здивувало Марину…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × чотири =

Також цікаво:

З життя9 хвилин ago

RevengeHe slipped the forged letter into his former ally’s desk, knowing it would ignite the feud he had long plotted.

Two years ago Daniel had everything: a family, a wife, plans for the future, hope Now there is nothing left....

З життя1 годину ago

“‘I’ll Support and Help You,’ promised the 52‑year‑old man. I soon regretted letting him have more than just my heart.”

Ill be there for you, Ill help you out, he promised, his voice steady as a Sundaymorning newsreader. I should...

З життя2 години ago

After a few dates, a 45‑year‑old woman invited me over. By dinner I regretted stepping into her flat—I wasn’t prepared for that.

I still remember that Saturday, many years ago, when I, at fortyeight, thought I ought to be a little wiser....

З життя10 години ago

The dog vanished after the incident, only to turn up at the doorstep six months later wearing a stranger’s collar.

Victor Clarke finds a tiny, shivering puppy lying on the side of the A1 in October. The little dog is...

З життя11 години ago

Well then, show your country ways! Mom smirked. But she fell silent at the sight of Vicky.

Alright, show me your countryside charm! my motherinlaw teased, stepping over the threshold of our spacious hall, bathed in the...

З життя12 години ago

A dog hauled Walter toward the crumbling ruins—what he saw left him dumbfoundedHe stumbled upon an ancient, moss‑covered stone altar pulsing with an eerie, golden light that seemed to beckon him forward.

Come on, Rusty, shall we grumbled Victor, tightening the makeshift leash hed cobbled together from an old rope. He buttoned...

З життя13 години ago

“I Want a Weekend Man, Not a Lifelong Partner – A 52‑Year‑Old’s Unfiltered Take”

28October2026 Dear Diary, Lets move in together. Why? How come? Were grownups. And thats exactly why I dont get it...

З життя16 години ago

I Downsized My Home to Support My Kids – Now They’re Too Busy to Stop ByEven though my new, snug apartment feels more manageable, I spend my evenings cooking for one while their packed schedules leave no room for a visit.

I am sixtysix, and for as long as I could remember I have believed that family is the single most...