Connect with us

З життя

В УСЬОМУ Є СВІЙ ПЛЮС

Published

on

— Та й нащо ти вдарилась, дурна верболозо! Кому ти тепер з дитиною потрібна? Як ти її годуватимеш? Не сподівайся на мене — вигодувала тебе, тепер ще й твою дитину годуй? Геть з хати, щоб і духу твого не було!

Ганна слухала, опустивши очі. Остання надія, що тітка прихистить її хоча б до працевлаштування, розвіялась димом.
— Якби мати жила…
Батька дівчина не знала, а матір п’ятнадцять років тому збив п’яний водій на переході. Опікуни вже готували сироту до дитбудинку, коли зненацька з’явилась далека родичка — троюрідна сестра матері. Жадна жінка з власним домом у прикордонному містечку на Закарпатті, де літа спекотні, а зими мрячні, узявши дівчинку на виховання.

Життя в Ганни було скромним, але впорядкованим: одягнена, сита, призвичаєна до праці. Хатина з городом та худобою завжди потребувала рук. Материнської ласки не вистачало, та хто боронив?
Вчилась дівчина старанно. Закінчивши школу, вступила до педагогічного. Студентські роки промайнули, і ось — державні іспити складено, повернення в рідне містечко. Та на цей раз серце стискалося від тривоги.

— Геть, кажу! — тітка Наталя вдарила кулаком по столу.
— Тітко, можна хоча б…
— Мовчи!
Ганна мовчки взяла валізу. Невже справді повертатиметься так — приниженою, кинутою, ще й вагітною? Хоч термін малий, вона вирішила не приховувати.

Треба було знайти дах. Дівчина йшла, заглиблена в думки, не помічаючи, як сонце пече тротуари. У садах дозрівали сливи, яблука, вишні. Важкі грона винограду звисали з пергол, а з подвір’їв пахло вишневим варенням та смаженими паличками з салом. Пересохле горло скребло. Ганна підійшла до калітки:
— Господине, водички можна?

Галина, жінка літ п’ятдесяти з міцними руками, окинула дівчину поглядом:
— Заходь, коли з добром.
Піднесла з відра ковток. Ганна сіла на лавку, жадібно ковтаючи прохолоду.

— Можна трохи посижу? Сонце пече.
— Сиди, дитинко. З валізою — не місцева?
— Закінчила інститут, шукаю роботу в школі. Житла немає… Не знаєте, може хто кімнату здає?
Галина придивилась: охайна, сумна, з втомою в плечах.

— Оселись у мене. Платіть вчасно — й добре. Ходім, покажу.
Раділа, що в домі заведеться компанія. Син далеко, відусіль заробітки — лиш на городі.

Дні закрутились млином. Робота, дім, уроки. Ганна ледве встигала відривати календарні аркуші.
З господинею зійшлись. Вечорами чаювали у садку під вишнею, поки осінь не застукувала холодом.

Вагітність минала легко. Дівчина розповіла Галині все: кохання на другому курсі з Дмитром, сином декана, його батьківську умову — «аборт і геть!», гроші, кинуті мовчки на стіл.
— Молодець, що дитину врятувала, — хвалила Галина. — Дитинка не винуйця.

Але Ганна не могла пробачити Дмитрові зради. Відвернуло, наче вітром.
У лютому почалися перейми. Галина відвезла її до пологового. Народила Ганна здорового хлопчика — Андрійка.

У палаті дізналась: двома днями раніше дружина прикордонника народила дівчинку. Та кинула немовля, втекла з коханцем.
— Покормиш нашу сироту? — медсестра піднесла крихітку.
— Звісно, — Ганна притулила дівчинку до грудей. — Назву її Марійкою.

Через два дні до палати увійшов капітан прикордонної служби — Богдан Лисенко. Чоловік із сталевим поглядом і тривогою в очах.
— Дякую, що не кинули мою дитину, — прошепотів.

У день виписки біля лікарні стояв УАЗ із блакитними кульками. Богдан допоміг Ганні сісти, передавши два клубочки — блакитний та рожевий.
— Їдемо додому, — усміхнувся він, показуючи на Андрійка та Марійку. — Наша родина.

Так життя, немов весняна вода, змиває гіркоту минулого. Хто б міг подумати, що кинута дитина стане мостом до щастя?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + п'ятнадцять =

Також цікаво:

З життя49 хвилин ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя49 хвилин ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя2 години ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя3 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя3 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя10 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя12 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя13 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...