ЩАСТЯ ПРИЙШЛО ВСУПЕРЕЧ УСЬОМУ

ВІд щастя не відвернешся…

– І як тільки тебе так занесло, дурепо стоярна! Кому ти тепер потрібна з дитиною! І як ти його збираєшся виховувати?! Я тобі не помічниця, так і знай. Тебе виростила, а тепер ще й твій довісок! Не потрібна ти мені, збирай речі і щоб твого духу в моєму домі не було!

Катерина слухала крик, не підіймаючи голови. Остання надія, що тітка все ж таки пустить її пожити, хоча б поки вона не влаштується на роботу, руйнувалася на очах.
– Була б жива мама…
Батька Катя не знала, а матір збив на переході п’яний водій п’ятнадцять років тому. Опіка вже збиралася віддати дівчинку в дитбудинок, коли несподівано з’явилася далека родичка, якась троюрідна сестра матері. Вона і забрала її до себе, благо власний будинок і зарплата дозволили оформити опікунство без затримок.

Тітка жила на околиці південного прикордонного містечка, зеленого і гарячого влітку і дощового взимку. Дівчинка завжди була сита, охайно вдягнена, навіть до праці привчена, в будинку з подвір’ям завжди вистачало роботи. Можливо, їй бракувало материнського тепла і ласки, але кого це хвилювало!
Вчилася Катя добре. Закінчивши школу, вступила до педагогічного інституту. Веселі студентські роки пролетіли швидко, і ось закінчилась безтурботна юність, здані державні іспити, й дівчина повернулася до рідного міста. Але цього разу повернення її не раділо.

Накричавшись, тітка нарешті трохи заспокоїлася:
– Все, йди з подвір’я, щоб очі мої тебе не бачили.
– Тітко Таню, можна хоча б …
– Все, я сказала!
Катерина мовчки взяла валізу й вийшла на вулицю. Невже вона думала, що ось так повернеться сюди? Приниженою, кинутою та ще й вагітною, правда, термін невеликий, але Катя все одно вирішила визнати, що вагітна. Не хотіла і не могла це таїти.

Потрібно було знайти хоча б якесь житло. Дівчина йшла і йшла, заглиблена у свої думки та не помічаючи нічого навколо.
А південне літо було в самому розпалі. У садах дозрівали яблука, груші, золотились абрикоси. Виноградні лози важкими гронами звисали з численних навісів, альтанок і підпір, а сливи ховалися під темними пружними листками. З дворів тягнуло солодким ароматом варення, смаженого м’яса і свіжоспечених пиріжків. Дуже хотілося пити. Катя підійшла до якоїсь хвіртки і окликнула жінку, що стояла біля літньої кухоньки:
– Господарко, попити не дасте?

Поліна, ще не стара, міцна жінка років п’ятдесяти, озирнулася на голос.
– Заходь, коли з добром.
Зачерпнула з відра кухоль води і подала дівчині. Та втомлено присіла на лавку і жадібно відпила.

– Можна я у вас трохи посиджу, дуже жарко.
– Сідай, мила. Ти звідки будеш? Бачу з валізою.
– Я інститут закінчила, хочу влаштуватися на роботу в школу. Житло ось тільки … Не знаєте, може, хтось кімнату здає?
Поліна уважно подивилась на дівчину. Чистенька, охайна, але ніби втомлена і якось засмучена невеселими думками.

– Можеш у мене поселитися, та й мені веселіше буде. Дорого не візьму, але, угода, платити своєчасно. Якщо згодна, пішли покажу кімнату.
Жінка зраділа, що у неї буде постоялиця, зайві гроші ніколи не завадять, а в їхньому маленькому містечку, так віддаленому від обласного центру, на підробіток не доводилося розраховувати. Син жив далеко, у гості навідувався рідко, так що, з іншого боку, буде з ким коротати довгі зимові вечори.
А Катя, все ще не вірячи такій несподіваній удачі, поспішила слідом за господинею. Кімнатка була невеликою, але затишною, з вікном в сад, столик, два стільці, ліжко і старий шафа. Їй цілком достатньо. Швидко домовилися про оплату, і дівчина, переодягнувшись, вирушила в управління освіти.

І полетіли дні. Робота, дім, робота. Катя не встигала відривати листки календаря, настільки швидко летів час.
Вона здружилася з господинею, яка виявилася доброю і чуйною жінкою. Та й та прив’язалася до простої і скромної дівчини. По можливості Катя допомагала Поліні по господарству, а ввечері вони часто пили чай в альтанці в саду, благо на півдні холодна осінь настає не скоро.

Вагітність протікала легко. У Катерини не було токсикозу, личко залишалося чистим, тільки поправилась вона вже помітно для ока. Дівчина розповіла Поліні свою нехитру історію. Безліч таких або подібних випадків буває в житті.

На другому курсі Катя закохалася. І не в аби кого, а в красеня Ігоря, єдиного сина забезпечених батьків, викладачів того ж самого університету. Відправляти сина кудись до столиці вони не хотіли. Його шлях був визначений заздалегідь, навчання, аспірантура, викладання в інституті або наукова діяльність – все це, само собою, поруч з батьками.
Розумний, вихований, легкий в спілкуванні молодий чоловік завжди був душею будь-якої компанії і, звичайно ж, подобався дівчатам. Багато раді були б дружити з ним. Але він звернув увагу саме на скромницю Катю. Може, йому припала до душі її сором’язлива усмішка, м’які карі очі чи тоненька фігурка з легкими кучериками? А може він відчував в ній споріднену душу або той внутрішній стрижень, який буває у людей стійких, що не піддаються ударам долі? Важко сказати. Але залишилися роки навчання молоді люди майже не розлучалися. Майбутнє бачилось Каті в рожевому кольорі і поруч з Ігорем.

Той день дівчина пам’ятала до найменших деталей. Вранці вона раптом чітко усвідомила, що не може дивитися на їжу, що не переносить певні запахи, що вже кілька днів її невтримно нудить. І найголовніше, адже у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест на вагітність, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Так і є, дві лінії. Дівчина дивилася на них, все ще не вірячи власним очам, так, дві лінії. На носі державні іспити, а тут таке! І як сприйме цю новину Ігор? У їхні плани діти поки не входили.

Несподівана хвиля ніжності до маленького створіння в її лоні раптом нахлинула на дівчину.
– Маленький…, – прошепотіла Катя, погладивши живіт.
Дізнавшись про все, Ігор вирішив тим же вечором познайомити Катю з батьками.
Коли вона згадувала цю зустріч, Катя не могла стримати сліз. Вкоротце розповіла, як батьки Ігоря запропонували їй зробити аборт і після здачі державних іспитів поїхати з міста, звісно ж, одній. Ігорю потрібно займатися кар’єрою, та й не пара вони.

Якими були їхні розмови з сином, Катя могла лише здогадуватися. На наступний день Ігор мовчки зайшов до неї в кімнату, поклав на стіл конверт з грошима і так само мовчки вийшов.
Про аборт Катя не думала. Вона вже любила це малесеньке створіння, що жило в ній. Це її дитина, і тільки її. Але буде їм важко, адже допомогти нікому. І після недовгих роздумів дівчина все ж вирішила взяти гроші, які залишив Ігор, тверезо розміркувавши, що вони їй дуже знадобляться.
Вислухавши Катину історію, Поліна по-жіночому пожаліла дівчину:
– Всяке буває. У житті це не найстрашніше. Не ти перша, не ти остання. Молодець, що аборт робити не стала, не вбила невинну душу. Дитина ж не винна ні в чому, буде тобі втіхою, а там, дивись, може все і обернеться до кращого.

Але Катя навіть чути не могла, що з Ігорем може все ще налагодитися. Її як відвернуло. Не могла вона пробачити своє приниження. І занадто живим було спогад про те, як просто він відмовився від неї, не зробивши навіть спроби порозумітися.
Час йшов. Катя вже не працювала, ходила, як качка, перекидаючись з боку в бік. І з нетерпінням чекала, коли ж з’явиться на світ її малюк. Роздивитися, хто ж буде, хлопчик чи дівчинка, узистка не змогла. Та це було і неважливо, аби здоровеньким був.
Наприкінці лютого в суботу у неї почалися перейми, і Поліна відвезла її в лікарню. Пологи пройшли спокійно, Катя народила міцного здорового хлопчика.

– Єгорко, Єгорушка, – шепотіла вона і гладив малюка по пухкенькій щічці.
Катя подружилася з іншими жінками в палаті. Вони розповіли дівчині, що два дні тому тут народила дівчинку жінка начальника прикордонного загону. Правда, потім з’ясувалося, що вони навіть не розписані і жили в цивільному шлюбі.

– Ти не уявляєш, він її квітами просто завалив! Медичкам коньяк з цукерками поставив. Приїжджав на уазі щодня. Тільки недобре у них було. Вона весь час говорила, що не хотіла дітей і залітала по дурості. А потім кинула дитину і збігла. Записку залишила, що відмовляється від нього, що не готова до дітей. Уявляєш?!
– А дитина-то як?
– Та як, з пляшечки годують, але медсестра сказала, що краще до грудей прикласти. А хто погодиться. Своїх діток годувати треба.
У години годування принесли дівчинку.

– Може погодуєте? Слабенька вона, – сестричка з надією подивилась на молодих мам.
– Дайте мені, шкода адже дитину, – Катя обережно поклала сплячого синочка на ліжко і взяла малючку.
– Ой, біленька яка! А маленька! Буду звати її Маняшею.
Порівняно з крепишем Єгорком дівчинка була зовсім крихіткою.
Катя приклала її до грудей, і малючка радісно зацмокала, але через кілька хвилин вже відпустила сосок і солодко задрімала.

– Я ж кажу, слабенька, – сказала медсестра.
І Катя стала годувати двох.
Дня через два в палату зайшла сестричка і повідомила, що приїхав батько дівчинки і хоче побачити дівчину, яка годує його дочку. Так Катя познайомилася з начальником прикордонного загону капітаном Кузнецовим Дмитром Васильовичем, молодим чоловіком середнього зросту і твердим поглядом блакитних очей.
Подальші події медперсонал пологового відділення лікарні, а потім, з подачі вищезгаданих працівників, і весь містечко згадували ще дуже довго, тому що фінал всієї цієї історії вартий того, щоб її пам’ятали.
У день Катиного виписки всі: лікарі, медсестри, санітарочки, зібралися на ґанку, перед яким стояв уазик, прикрашений синіми і рожевими кульками. Молодий військовий з капітанськими погонами на плечах допоміг Каті піднятися в машину, в якій вже сиділа Поліна, і передав їй спочатку синій, а потім рожевий пакунок.
Посипав строгими надягненнями, машина рушила з місця і незабаром зникла за поворотом.

Ось як буває, не знає людина, якими будуть наслідки його вчинків. А вони бувають непередбачуваними, тому що життя, іноді, підносить такі сюрпризи, які просто неможливо вигадати…