Поки вона працює за кордоном, він закрутив роман з молодою коханкою

Усім привіт, мене звуть Олена Мартинюк, і я проживаю в невеличкому містечку Бережани, де Тернопільська область береже свою природну красу і багату історію. З Олегом ми знайомі з дитинства. Він завжди був душею компанії, любителем жінок і безтурботного життя. Але доля зіграла з ним злий жарт, і тепер він опинився в пастці, яку сам собі створив.

Його дружина, Світлана, вже другий рік трудиться в Німеччині. Залишила йому двох дорослих дітей і поїхала заробляти гроші. Повертається тільки раз на рік влітку на пару тижнів, більше — відпустка не дозволяє. Зате кожного місяця регулярно кладе гроші на спільний рахунок, звідки Олег може їх брати. Нещодавно ми випадково зустрілися на вулиці, і він запросив мене випити кави. За чашкою він розповів мені свою історію — гірку, наче дешевий тютюн і таку дурну, що я досі не можу зрозуміти, як він до цього дійшов.

Коли Світлана поїхала, Олег рік терпів самотність, перебивався короткими інтрижками з колишніми подругами, але потім вирішив: досить. Йому захотілося тепла, пристрасті, когось поруч у ліжку. «Живемо один раз!» — говорив він собі. І поклав око на молоду дівчину, Ганну, що вже давно його приваблювала. Вона спочатку робила вигляд неприступної, але врешті-решт здалася — стала його коханкою. Гарна, як на картинці, але з характером — гірше не придумати. Забаганки, істерики, вимоги без кінця і краю. А Олег, м’який і добрий, як віск у її руках, виконував усе, що вона забажає.

Він чудово розумів: від таких коханок добра не чекай, особливо якщо ти слабак, готовий на все заради їхньої посмішки. Ганна обібрала його до останньої копійки. Спочатку гроші на одяг і рахунки, потім на ремонт її будинку і дачі, на випускний її синові, на новий телевізор. Дійшло до того, що він купив їй старе авто. А коли свої заощадження закінчилися, поліз у рахунок дружини — знімав звідти тисячі, думаючи, що ніхто не помітить. Але таємне завжди стає явним. Світлана дізналася про зраду — добрі люди поділилися інформацією навіть через кордони. Влаштувала йому скандал по відеозв’язку, кричала так, що скло тремтіло. Погрожувала розказати дочкам — вони обожнювали батька, вважали його героєм, але за таке зрадництво відвернулися б назавжди. Сказала: повернеться і подасть на розлучення, якщо він не покине цю дівчину.

А Ганна вчепилася в нього, як кліщ. Втрачати такого щедрого «спонсора» вона не збиралася. Спочатку розіграла спектакль з вагітністю — клялася, що народить дитину, давила на жалість. Олег, в паніці, повіз її на курорт, щоби відговорити. Вона погодилася на аборт, але виставила рахунок — 10 тисяч гривень, яких у нього не було. Довелося брати кредит, залізти у борги під саму зав’язку. Ледве він зітхнув з полегшенням, вирішивши, що кошмар позаду, як Ганна завела роман з його начальником. Тепер шеф, під її чарами, знущається над Олегом на роботі — принижує, погрожує звільнити. А якщо він втратить роботу, як виплатить борг? Олег на межі краху: робота висить на волосині, гроші тануть, а совість гризе його, як голодний пес.

Він зізнався мені, що думає втекти до Світлани в Німеччину — кинути все, впасти їй до ніг, благати про прощення. Може, так він врятує хоч залишки свого життя? Наостанок він гірко усміхнувся: «Знав, що безкоштовного сиру не буває, але мій шматок виявився надто солоним». І пішов, похнюпивши голову, а я залишилася, дивлячись у порожню чашку. Олег сам себе загнав у цей пекло — заради дешевої пристрасті, заради дівчини, що висмоктала з нього все: гроші, гордість, сім’ю. Світлана тяжко працює за кордоном, щоб їхні діти жили достойно, а він проміняв її на вередливу п’явку. Дочки, якщо дізнаються правду, проклянуть його — і заслуговує.

Я бачу, як він тоне, але не можу не думати: а що далі? Ганна витисне його до останньої краплі і кине, як порожню шкаралупу. Начальник викине з роботи, і він залишиться ні з чим — без сім’ї, без дому, з боргом, що буде душити його до кінця життя. Він думав, що молодість можна купити, що кохання — це іграшка в гарній обгортці. А тепер розплачується — гірко, самотньо, з порожніми руками. Світлана, може, і прийме його назад, але чи простить? Я би не пробачила. Він зрадив не тільки її, але й дітей, онуків, які могли би радувати його старість. А замість цього — молода розлучниця, яка сміється над ним за його спиною. Ось тобі й весельчак — тепер він лише тінь самого себе, і цей урок він не забуде ніколи.