Connect with us

З життя

Зустріч під вечірнім небом

Published

on

Вечір зустрічі

Орися відчувала себе найнепомітнішою дівчиною в класі. Принаймні, так вона вважала. Низького зросту, худенька, та ще й із рудим волоссям… Орися комплексувала через свою зовнішність, заздрячи білявим і голубооким однокласницям.

– Донечко, ти ще розквітнеш, як троянда, – втішала її мама, – я теж пізно перетворилася на панянку. Лише до шістнадцяти років. Тож не поспішай, і ти ще зможеш завойовувати серця хлопців. А зараз тобі лише тринадцять років.

– Мамо, я й не поспішаю зовсім, – опускала вії Орися, але її зелені очі видавали. Орися з сумом дивилася на себе в дзеркало і зітхала.

Їй давно подобався хлопець з паралельного класу – Віталік. Спортивний, високий, веселий. А його сміливість у іграх і затіях більше скидалася на зневажливість. Дивлячись на гру хлопців у баскетбол на фізкультурі, Орися спостерігала за Віталіком. Він заохочував своїм азартом і енергією всіх гравців, і команда завжди перемагала.

Навіть якби Віталій не був таким симпатичним, він усе ж подобався б Орисі, та його яскрава зовнішність не залишала дівчині жодних шансів на дружбу з таким лідером.

До того ж, навколо Віталіка завжди були друзі та подруги – не проб’єшся. Він ніколи не був сам. Завжди у гущі хлопців і дівчат. Але навіть рідкісні зустрічі в коридорі на перервах були радістю для Орисі. І тоді знову підводила її невпевненість у собі. Наздогнавши Віталіка, вона ледь глянула на нього і тут же відводила очі…

Нікому Орися не розповідала про свою дитячу закоханість, але їй здавалося, що весь світ бачить і знає її таємницю, й вона червоніла лише від думки, що над нею будуть сміятися однокласники або, що ще гірше, сам Віталік…

Тому дівчина вирішила за будь-яку ціну забути красеня, намагатися не звертати на нього уваги і не думати про нього зовсім. Спочатку їй це погано вдавалося, але зусилля волі зробили своє. Орися заспокоїлася і їй стало легше. Вона навіть почала внутрішньо пишатися собою.

– Головне, не зустрічатися з ним близько, – шепотіла дівчинка сама собі. І, помітивши предмет свого обожнювання в школі, відразу звертала в інший бік або намагалася швидко пройти, ховаючись за спинами інших хлопців.

Минуло два роки. Орися добре вчилася, вона підросла, перестала так соромитися себе, тому що прогнози матері справдилися: з дівчинки Орися перетворилася на ніжну, струнку дівчину буквально за одне літо.

Після восьмого класу Орися перейшла вчитися до коледжу. Про долю Віталіка та інших хлопців вона дізнавалася від рідкісних зустрічей зі своєю колишньою класною керівницею. Тетяна Василівна жила на одній вулиці з Орисею.

На шкільні вечори зустрічей Орися не ходила. Чомусь їх клас не був таким дружним, і шкільних друзів у Орисі не було. Лише одного разу, коли таки зібралися на вечір зустрічі через ювілей Тетяни Василівни, Орися теж вирішила піти, щоб привітати улюблену вчительку.

Минуло вже тридцять років після випуску їхнього класу зі школи! Зустріч була зворушливою, адже багато хто не бачив один одного зі шкільної парти. Прийшли однокласники і з паралельного класу.

Орися здригнулася, побачивши Віталіка. Високий, поважний чоловік, із сивиною, акуратною борідкою. Він мало скидався на того хлопця-розбишаки. І лише очі були ті ж – Віталикові, веселі, з іскринками.

У актовій залі було гамірно. Після привітань, адресованих Тетяні Василівні, хлопці стояли групами, розмовляючи один з одним, багато хто обіймався.

Яким же було здивування Орисі, коли Віталік підійшов до неї і, широко усміхнувшись, привітався:

– Ось і моя таємна шкільна любов… Орися.

Він трохи вклонився і поцілував Орисю в руку. Ніби й не було десятків років – Орися зашарілася.

– Любов? Я? – спалахнула вона, – а чому ж так пізно дізнаюся про це?

Обидва засміялися. Звичайно, у всіх хлопців давно склалися сім’ї, народилися діти. У тому числі і у Віталія, і у Орисі.

Віталій і Орися стояли осторонь. І він розповідав їй про свою роботу, сім’ю і сина.

– У мене теж син, – відповіла Орися, як і мріяла. Вона зітхнула і, поглянувши на Віталіка, раптом запитала:

– Але скажи мені: чому? Чому я подобалася тобі? Адже я була найдусушнішою і скромнішою… І до того ж непривабливою…

– У тому й справа. Що ти не хотіла бути зі мною, як усі. І завжди проходила повз з гордо піднятою головою… Не міг навіть і подумати, щоб підійти до тебе. Горда. Але дуже подобалася. Хоча тепер це вже залишилося як солодкий спогад юності.

– А ти мені подобався не менше, навіть не можу тобі розповісти всього… – раптом випалила Орися, – але неможливо було пробитися крізь натовп твоїх прихильниць… І підійти першою я б не змогла. Але все це, справді, лише дитяча закоханість.

– Хто знає… – задумливо промовив Віталій, – може, ми мимоволі щось і пропустили в своєму житті.

– Можливо, – засміялася Орися, – Може, зустрінемося наступного разу. У наступному житті…

– Буду шукати твої зелені очі, – пошепки сказав Віталік і сумно посміхнувся. Було видно, що він зачарований Орисею. А вона була й справді, красунею. Пізній бутон – як колись говорила її мама.

Раптом Орисю покликали.

– Мам! Ми з татом заїхали за тобою, як ти й просила…

До Орисі та Віталіка пробрався крізь натовп молодий чоловік.

– Познайомся, це мій син… – сказала Орися. Вона усміхалася.

– Віталій, – бадьоро простягнув руку син Орисі.

– Віталій Ігорович, – простягнув широку долоню Віталій. Він поглянув на Орисю, в його погляді було здивування, ніжність і розгубленість.

А Орися помахала йому і попрямувала до виходу. Вже на порозі школи Віталій наздогнав її.

– Послухай, Орися… – він дивився на неї вологими очима, – дякую тобі…

– За що? – здивувалася Орися.

– За сина. Ще один Віталік росте. Дякую за пам’ять…

Орися кивнула. Вона підійшла до машини і сіла на заднє сидіння.

Чоловік Орисі запитав:

– Ну, як все пройшло?

– Добре, – відповіла Орися, – хлопці багато приїхали. Приємно було побачити. І трохи сумно, звісно. Час змінює нас… Я за Тетяну Василівну рада. Героїчна вчителька. Дай їй Боже здоров’я ще на багато поколінь учнів…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

The other day, my mum left the house just like any other morning. She texted me to ask if I’d had breakfast, and I replied, “Yes, we’ll talk later,” then went back to work. She wasn’t ill, she wasn’t in hospital, there was no worry, no goodbye—just an ordinary day. One of those days you never suspect will change everything.

The other day, my mum left the house just like any other morning. She texted me to ask if Id...

З життя30 хвилин ago

I Met My Husband at His Own Wedding

So, not long after I started at this publishing companymaybe four months ina colleague of mine invited me along to...

З життя59 хвилин ago

I Used to Steal the Poor Kid’s Lunch Just to Laugh at Him Every Day—Until a Hidden Note from His Mum Turned Every Bite into Guilt and Ashes

I used to steal the lunch of the poorest boy in school, just for the laugh every single day. Until...

З життя60 хвилин ago

There Was a Girl in Our School — She Was an Orphan

At our school, theres a girlan orphan. She lives with her grandmother, a frail and deeply religious old lady. Every...

З життя1 годину ago

Eight days before my wedding, my father passed away peacefully in his sleep. I was at work when the hospital called to say nothing more could be done. Sitting on the corridor floor, I didn’t even know how to react. My mother had died years ago, and my father was all I had left. The woman who cared for his home found him—she had a key.

There were just eight days left until my wedding when my father passed away. He died peacefully in his sleep....

З життя1 годину ago

Adorable Clydesdale Foal Reunites with Mum During Show and Charms the Audience

In the video below, a young deer casually strolls right up to a group of friends having a picnic outside...

З життя2 години ago

My Son’s Wife Doesn’t Even Know How to Clean Up After Herself! Ultimately, They Moved Out of My House.

I was just twenty-two years old when I found myself aloneno husband, only little David cradled in my arms. My...

З життя2 години ago

My brother rang to say that our elderly parents were at loggerheads—but it was his proposed solution that truly stunned me.

Jane is sixty now. Shes got two kids and shares a small two-bedroom flat with her husband, though honestly, shares...