Хочу врятувати сина від нерозумної дружини: розлучення – єдиний вихід.

Маю на меті досягти, щоб син розлучився. Для чого йому така безтолкова дружина?

Є стереотип, що свекрухи — це злі відьми, які докучають бідним, нещасним невісткам без жодної причини. Продивіться форуми в інтернеті — там повно таких історій. І ось я — та сама «зла свекруха», яка не просто чіпляється до своєї невістки, а рішуче вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я переконана, що права, і зараз поясню, чому я так вважаю, поки в мені вирує гнів і біль за свого хлопчика.

Мій син, Олексій, познайомився з цією дівчиною, Оксаною, років п’ять тому. Але представив її мені набагато пізніше — лише після того, як зробив їй пропозицію і вирішив одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як з’ясувалося пізніше, інтуїція мене не підвела — ця дівчина виявилася справжнім кошмаром.

Я запросила їх до себе додому, у нашу затишну квартиру в передмісті Києва. Оксана навіть не встигла роззутися, як задзвонив її телефон. Замість того щоб вибачитися і сказати, що передзвонить, вона почала обговорювати з подругою щось прямо в коридорі. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, зціпивши зуби, а вона хихотіла і обговорювала якісь дурниці. Вже тоді я відчула: щось із нею не те.

За столом я не стала їй задавати серйозні питання — просто спостерігала. Але потім, коли розмова зайшла про неї саму, про її життя та плани, все стало ясно. Школу вона ледве закінчила, навчається на останньому курсі коледжу, але про вищу освіту навіть не думає. Навіщо? Адже жінка, за її словами, повинна бути дружиною і матір’ю — і крапка. Працювати вона не збирається. Зараз її утримують батьки, а далі, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати до нашої квартири. І вишенька на торті: вона вагітна. Термін ще невеликий, тому весілля треба зіграти швидко, поки живіт не видав її «секрет». Вона поводила себе так, ніби весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка у безтурботне життя.

Але найстрашніше я побачила, коли Олексій вийшов покурити на балкон. Оксана тут же дістала пачку тоненьких сигарет і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я мало не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її це, здається, не хвилювало.

Незабаром вони одружилися, і ми почали жити разом у моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася ввечері, а Оксана спала до обіду, потім блукала по дому, нічого не роблячи, і час від часу бігала на балкон з сигаретою. У коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Щовечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в раковині, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала — тільки висіла на телефоні, пліткуючи то з мамою, то з подружками.

Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй ходити з подругами в кафе або тасуватися з Олексієм по нічних клубах до ранку. Я стискала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви думаєте? Оксана не змінилася ані на йоту. Олексій вставав до дитини ночами, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала вечорами і у вихідні, виснажуючись після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортала телефон і курила так, ніби нічого не сталося. Мене трясло від злості.

Я намагалася говорити з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова мимо вух, дивлячись на мене з нахабною усмішкою. Але гірше за все було те, що Олексій завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, на її непотрібність, він ставав стіною: «Мамо, вона старається, просто їй важко». І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — жодного докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, осліп від любові до цієї пустоголовості.

Напруження в домі стало нестерпним. Одного разу я не витримала і в гніві випалила: «Забирай свою дружину з дитиною і йдіть звідси! Живіть окремо, подивимося, як ви впораєтесь!» Вони поїхали. Олексій образився, перестав зі мною спілкуватися. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не дзвонить, не приїжджає в гості. Я впевнена: це Оксана налаштовує його проти мене, вбиває клин між нами. Адже я люблю свого сина більше життя, і онука обожнюю всім серцем.

Я вирішила: такої дружини Олексію не потрібно. Він заслуговує кращого — розумної, турботливої жінки, а не цієї ледачої, безвідповідальної дівки. Хай він поки цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб зруйнувався. Я не зупинюся, поки не звільню сина від цих кайданів. Впевнена, рано чи пізно він зрозуміє, що я мала рацію, обійме мене і скаже: «Дякую, мамо». А онука ми виховаємо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості і сигаретного диму. Я не відступлю, бо це моя війна за щастя мого хлопця.