Авто різко зупинилося, а юнак залишався зосередженим

Автомобіль різко загальмував і зупинився. Олексій був серйозним молодим чоловіком, тому дивне бажання підвезти незнайому дівчину, яка стояла на узбіччі, було йому зовсім не властиве.

Дачне поселення, де у Олексія з матір’ю був затишний і теплий будинок, розташовувалося за 15 кілометрів від міста. Жити там влітку було справжнім задоволенням, і Олексій завжди виїжджав на роботу близько 7 ранку, бо в цей час дорога була досить вільною, а ліс навколо навіював приємні думки та спогади.

Дівчина підбігла до автомобіля і, усміхаючись, заглянула у відчинене вікно.
– Доброго дня, – весело майже заспівала вона, – не підвезете до міста?
– А вам не страшно сідати до незнайомого чоловіка в лісі? – з посмішкою запитав Олексій.
– Та чого ж вас боятися, – відповіла дівчина, – у вас он машина дорога і очі добрі. Для чого ж вам із такою машиною, та очима, мені робити щось погане?

Олексій розсміявся. Такої наївності й простоти він давно не зустрічав і, чесно кажучи, був упевнений, що їх і в природі вже не існує.

Леся, вихована в селі, була відкрита й довірлива. І коли через три тижні після їхнього знайомства Олексій запропонував їй руку і серце, вона, не роздумуючи, погодилася. Надто вже солідним і красивим здавався їй цей молодий чоловік.
«Ну, як тітка Надія передбачила, так і сталося», – тихенько думала Леся, міцно тримаючись за руку Олексія і з острахом поглядаючи на його матір, для котрої новина про майбутнє весілля була подібна до легкого землетрусу.

Після весілля Леся та Олексій переїхали в міську квартиру Олексія. На дачі жити було не дуже зручно. До того ж, мама Олексія не відчувала особливої любові до невістки.
– Дивуюся я тобі, сину, – часто казала Вікторія Павлівна Олексію, коли він приїжджав її відвідати, – невже ця сільська красуня була єдиним достойним варіантом у твоєму оточенні? – сумно зітхала вона та хитала головою з гарно вкладеним волоссям.

Олексій усміхався, але не сперечався з матір’ю. Йому не хотілося пояснювати, наскільки спокійно та затишно йому було в його маленькій, затишній родині. Мати Олексія була жінкою холодною і стриманою. Тому для Ігоря відкрита і ласкава Леся була як мама і дружина в одній особі.

Минуло кілька років. У Лесі та Олексія народилася чарівна дівчинка Марійка. Леся в ній душі не чула, та й бабуся потроху почала відтавати. Вона бачила, як Леся любить і піклується про її сина, як суворо і розумно виховує доньку. Вікторія Павлівна, хоч і була жінкою жорсткою і навіть трохи цинічною, але визнавати свої помилки вміла.

Тому Олексій зовсім не здивувався, коли одного чудового дня вона змінила гнів на милість і запросила Лесю з онукою пожити на дачі кілька днів.
– Лесю, я боюся її, – нила Леся, намагаючись знайти будь-яку причину не їхати до свекрухи.

– Та не з’їсть же вона тебе, – сміявся Олексій і ніжно цілував дружину в шию.
– З’їсть, з’їсть, – стогнала Леся, – і Машкою закусить. А ти потім будеш голосити і плакати, та вже буде пізно, – переконливо закінчила Леся і навіть пустила сльозу для порядку.

Але нічого не допомагало. Олексій забрав у дружини кошик з їжею, завантажив життєрадісну, блакитнооку Маню, посадив на переднє сидіння опираючуся дружину, і вся сім’я, галасуючи та сперечаючись, вирушила в дорогу.
Вікторія Павлівна щиро раділа гостям. Вона усміхнулась Лесі, і молода жінка зрозуміла, що війна закінчена. З цієї миті і почалася їхня дивовижна дружба. З кожним днем стосунки між свекрухою та невісткою ставали все ближчими та довірливішими.

Леся вийшла на роботу, а Маня часто залишалася у Вікторії Павлівни, яка читала їй книги, вчила грі на фортепіано і займалася з нею англійською мовою. Річ у тому, що Вікторія Павлівна була синхронним перекладачем, і допитлива дівчинка з радістю слухала її цікаві історії про зарубіжні поїздки та зустрічі з цікавими людьми.
Минуло ще кілька років. Одного разу Леся з Манею приїхали до Вікторії Павлівни без попередження. Леся схудла і була якоюсь напруженою та мовчазною.

– Лесю, що сталося, – співчутливо запитала Вікторія Павлівна, – чи не захворіла ти, випадково.
Але Леся зітхнула, сіла на стілець і гірко розридалася.
– Льоша вже півроку, як з нами не живе, – раптом крізь сльози, насилу проговорила Леся. – Раніше він просто іноді додому не приходив. Казав, що багато працює. А потім і взагалі зникав на кілька днів. Приходить, перевдягнеться, Машку поцілує, мене відштовхне і знову йде. Спочатку думала, у нього на роботі проблеми. Грошей ми вже майже рік, як не бачимо. Але це нічого. Я ж медсестра, заробляю непогано.

Нам вистачає. А потім якось у двері подзвонили, відчиняю, а там стоїть дама. Красива така, доглянута. У капелюсі. Сумочка у неї дорога. Я такі лише по телевізору бачила, – Леся трохи заспокоїлась, перевела дух і продовжила:
– Ти, – каже, – біднячка, і Олексію не пара. Він тепер зі мною житиме, а ти з квартири вимітайся, та доньку свою дурну забирай. Нам з Олексієм і без твоєї невихованої дівчинки буде чим зайнятися.

– Я не дурна і дуже навіть вихована, – раптом сказала дорослим Маша і образливо відвернулася. Вікторія Павлівна та Леся не почули, як вона тихенько прокралася на кухню і вже кілька хвилин слухала розмови дорослих.
– Звісно, не дурна, – підтвердила Вікторія Павлівна і випрямила спину, – ти у мене дівчинка розумна і вихована. Тому жити ми з тобою будемо разом і маму з собою заберемо.

Леся витерла сльозу і здивовано подивилася на Вікторію Павлівну.
Але залізна леді вже прийняла рішення. І коли її син повідомив матері, що він розлучається і сподівається, що мати найближчим часом переоформить заповіт на дім, вона сприйняла це спокійно та з гідністю. Адже заповіт вже справді було переоформлено.

Просто Вікторія Павлівна забула сказати синові, що тепер власниками дому стали його колишня дружина і блакитноока Маня, яка в цей момент так щиро і безтурботно теребила, як завжди гарно вкладене, улюблене бабусине волосся.