Несподівана знахідка в коробці: переляканий погляд таємничої істоти

Продавець фруктів відкрив коробку. Звідти визирнуло маленьке мордочко. Великі злякані очі ось-ось мали сповзти вниз двома великими сльозами.

— Нічого не їла, певно, від матері відділили та й викинули. А шерсть у неї злиплася, бо жила у коробці з-під слив.

Покупчиня мовчки пішла. Чоловік сумно похитав головою: «Навіть у жінок не залишилося співчуття». Але через деякий час вона повернулася.

— Ваше кошеня не йде з моєї голови, — сказала вона і протягнула шматок тканини:
— Загорніть товар.
— Візьмете? — втішено запитав чоловік. Обережно загорнув кошеня і, наче дитину, подав жінці.

— Це ж благородно, благородно. Вам це відгукнеться, — повторював він.

Жінка усміхнулася поблажливо:
— От же знайшов мені благодійницю. Ще не знаю, як чоловік на цей подарунок подивиться. А то разом можемо опинитися на вулиці.

І як у воду дивилася. Кошеня не припало до душі. Хоч і було вимите, нагодоване, але виглядало все так само жалісно й непривітно.

— Що це за гуманоїд? — зневажливо відкинув чоловік кошеня, коли воно намагалося залізти йому на ногу. Підозріле дряпання кігтиків відволікло подружжя від серіалу. Під загрозою були нові дорогі шпалери.
— Тебе, що, миші заполонили? Для чого нам це в однокімнатній квартирі? — дорікав чоловік жінці.

Взявши кошеня за шкірку, чоловік зневажливо розглядав безпомічну істоту, що повисло в його руках:
— Щоб завтра його тут не було.

Валентина і сама вже не була рада своїй знахідці. Але знизу на неї дивилися очі-сльози, маленькі лапки благально притискалися до її ноги, а дрібне тільце видавало таке дзвінке муркотіння, що в серці розтеклася тепла струминка жалю. Нахилилася, погладила.

Підбадьорене ласкою кошеня видерлося на руки, тицьнуло носик у теплу долоню господині. «Немає милості тому, хто не робив милості», — згадала слова матері Валентина і, виправдавши ними свій вчинок, заспокоїлася.

Дзенькнув телефон:
— Бабусю, приходь до нас на чай!

Валентина тихенько, не відволікаючи чоловіка від серіалу, вислизнула за двері.
Син жив неподалік, через дорогу. Катруся вже стояла біля свого будинку і радісно махала рукою. Несподівано велика чорна машина з’їхала на узбіччя. Дитяче тільце підкинуло вгору. Валентина окам’яніла. Не могла ні скрикнути, ні зрушити з місця.

Тільки очі, мов у сповільненій зйомці, вбирали кожен кадр: якась жінка підняла дівчинку. Маленькі ручки судомно обійняли її шию. Жива! Чоловік насилу вийшов з машини. П’яний. Йому назустріч біг син. У формі. Тремтячими руками намагався витягти з кобури зброю і раптом спіткнувся об крик:
— Ні!!!

Мати стояла через дорогу, але йому здалося, що вона відштовхує його різко витягнутими вперед руками.

Підбігли люди, стали на його шляху, відвели п’яного водія. Валентина не чула ніг. Але вона йшла… чи її несли? До Катрусі! Лікар вже оглядав, обмацував кожну кісточку:
— Все гаразд. Переломів немає. Сильних забоїв теж.

— Але чому вона мовчить?! — невістку трясло великою хвилею.
— Злякалася. Треба відволікти, — припустив лікар.
— Зараз, хвильку.

Валентина кинулася додому. Увірвалася, схопила кошеня, на ходу розповідаючи чоловіку про те, що сталося. Встигла. «Швидка» ще не поїхала. В очах дитини плавав страх. Обережно розжала її ручки, поклала кошеня. Катруся перевела погляд. Пальчики зашевелилися, погладили ніжну шерсть. У відповідь пролунало лагідне «Мур-мур-мур». «Мурка», — тихо промовила дівчинка. Лікар полегшено зітхнув. Валентина дала волю сльозам — тепер можна.

Катя не випускала кошеня з рук. Ніч вони провели в лікарні. Вранці їх відпустили додому з висновком: «Дівчинка просто народилася в сорочці».
«Милість тому, хто зробив милість», — прошепотіла Валентина…