Connect with us

З життя

«Я пам’ятаю!»

Published

on

«Я не забула!»

– Бабусю, уявляєш, ми сьогодні на пляжі знайшли золоте кільце! У піску! Тато випадково руку засунув у пісок, а там кільце!

– Та невже?!
– Так, бабусю, не віриш?!
– Звичайно, вірю, люба.
– І тато його відразу мамі подарував! Там навіть бірка була!
– Бірка?!

– Так! Тато пояснив, що, мабуть, кільце якось з ювелірного магазину випадково закотилося в пісок.
– У пісок?!
– Так, бабусю!!! Він нам так пояснив. Що це не з топельника чи не вкрадене кільце!

– Ну, якщо тато так сказав…
– Так, бабусю! І сказав, що таких кілець там дуже багато! Ми з Олесем ще тиждень цілими днями цей дурний пісок риємо! Нам би хоч одне маленьке кільце знайти.
– У Олешка кашель пройшов?

– Звичайно, пройшов. Коли йому кашляти?! Тут знаєш скільки справ?! Як у Джима справи?
– Нормально. Що ви там їсте?
– Бабусю, не переводь тему. Покажи його!

Бабуся повернула камеру телефону на собаку. Джим лежав поруч і уважно слухав діалог.
– Ось. Поздоровайся, Джим.
– Бабусю, а чому він такий сумний?!

– Нормальний він, люба.
– Ні! Я ж знаю, який він нормальний! Джим!!! Чого це ти там?!
Джиму здалося, що він почув рідний і знайомий голос. Він зіщулив хвостом.

– Ладно, люба, мені пора на дачу збиратися. Ви довго ще там?
– Мама хоче ще на два тижні залишитися.
– На два тижні?! – бабуся подивилася на Джима.

– Ну так. Нам тут добре! От би ще кільце знайти… Джим, хочеш кільце на нашийник?!
– До побачення, люба.

***
– Мам, привіт! Ліза сказала, що щось термінове?
– Так. Ви коли прилітаєте?
– Не знаю. Тут дуже добре. Можливо, ще пару тижнів. А що?!
– Нічого! Джим взагалі не їсть!

– Як це не їсть?!
– А ось так не їсть. Як ви поїхали, лише спить і у вікно дивиться, а при найменшому шаркотінні в під’їзді біжить до дверей і гавкає.
– Ви ж точно той корм даєте?!
– Ні, блін, сирою картоплею годуємо! Звісно, кормом!
– Блін.

– Ось тобі й блін. Він схуд, уявляєш наскільки?!
– Ну-ка покажи?!
Бабуся показала сплячого Джима.
– Ось. Шкіра і кістки.
– Може його до ветеринара?!

– До якого ветеринара?! Ти нормальний?! Він по вас сумує?! Вас вже місяць немає! Ви його так надовго ніколи не залишали!
– Мам, давай так. Я запишу вас до ветеринара. Відведи його, благаю.
– Ну, добре.

***
– Мама, привіт! Ну як сходили?
– Ой… Привіт. Сходили. Він ветеринара вкусив, коли той хотів його зважити. Я його втримати не змогла. Намордник довелося надягти, щоб зробити УЗД.
– Блін.

– Ось тобі і блін. Забився в куток і гарчить. Звідки сили взялися – не ясно.
– Ну, а лікар що сказав?
– Каже, кров здати треба. Зовні все нормально. Скоріше за все стрес у нього.
– Чому?
– Чому?! Ти ще питаєш???

– Мамо, не кричи! Ми теж на нервах.
– Ой, робіть, що хочете…

***
– Мама, привіт. Чому так пізно?
– Мені здається, він ледве дихає.
– Як?! У нас літак вранці. Мамо, заспокойся. Не плач.
– Він кілька днів не їсть. Раніше хоч трохи…

Хтось з дітей позаду запитав:
– Бабусю, а чому ти плачеш?
– Люба, Джиму погано.
– Тато казав… Ну ми ж завтра прилітаємо!
– Боюся, що можна…

Несподівано в камері телефону бабусі з’явилося обличчя дівчинки.
– Ні!!! Бабусю, піднеси екран телефону до нього, і ввімкни гучний зв’язок!
– Люба, він…
– Піднеси!!!!

Вона піднесла телефон до сплячої собаки.
– Джим, ти мене чуєш?! Ми завтра приїдемо! Я знаю, що ти на нас образився. Ти думаєш, що ми тебе забули! Джим, слухай мене!

Собака привстала. Вона уважно слухала.
– Я теж ображаюся, але потім забуваю. Ну, а який сенс?! Все життя бути сумною і ображеною?
Зрозумій, Джим, ти – Зайцев! А Зайцеви, коли тяжко і страшно, не сумують. Джим Зайцев, ти думаєш, я не забула, як ти тоді на ротвейлера дурного кинувся, коли він на мене напав?

Ти його менше вдвічі був, але захистив мене! Досталося тоді тобі. І ти думаєш після цього, я тебе забула?!
Собака слабо заметляла хвостом.

– Джим Зайцев, я прошу тебе піти на кухню і з’їсти ці коричневі кульки! На кухню!
Собака повільно пішла на кухню і почала їсти корм з миски.

***
Коли вранці вони прилетіли, Джим їх пробачив. Але не відразу. Хвилин через п’ять. Спочатку повернувся, пішов у свій куток, а потім кинувся всіх облизувати. Грязні ж. З дороги.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × два =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

Я нашла личное счастье, но дочь называет меня безумной и не пускает к внучке

Наконец-то в моей жизни появилось что-то личное – но дочь считает меня ненормальной и запретила видеться с внучкой. Всю себя...

З життя16 хвилин ago

Битва за майбутнє: житлове питання

Ой, слухай, я тобі розповім історію, що мене дуже турбує. Мене звати Оксана, мені 48, і я зараз у такій...

З життя32 хвилини ago

Помста байдужості: розплата за бездіяльність

**Око за око: розплата за байдужість** У затишному містечку над Дніпром Оксана Михайлівна роками намагалася бути ідеальною матір’ю та свекрухою....

З життя42 хвилини ago

Зрада заради коханого: історія загубленої доньки

Згублена донька: зрада заради чоловіка Моя донька, колись рідна й близька, тепер чужа. У нашому містечку над Дніпром я, Марта,...

З життя43 хвилини ago

Зрада онлайн: секрет сестри мужа

Зрада у мережі: таємниця невістки Мене звуть Оксана, і моє сердце розривається від болю та сумнівів. У нашому затишному містечку...

З життя46 хвилин ago

Загублена донька: зрада заради коханого

Ось історія, яку ти просив, тільки тепер у нашому українському стилі. **Загублена дочка: зрада заради чоловіка** Моя дочка, колись рідна...

З життя47 хвилин ago

Житлова дилема: битва за прийдешнє

Отже, слухай, у мене є ця історія, що вже не дає мені спокою. Мене звати Оксана, мені 48, і зараз...

З життя1 годину ago

«Мужчина привел любовницу в нашу квартиру, когда мы с ребенком были в больнице: я ждала помощи от родных, но услышала лишь обвинения»

Никогда бы не подумала, что измена может в одночасье разрушить мою семью. Мы прожили с мужем целых пять лет. Казалось,...