Connect with us

З життя

Коли були живі бабуся з дідусем, я вважав їх своєю родиною.

Published

on

В той час, коли дідусь з бабусею були ще живі, я вважав їх своєю основною родиною. Чому? Тому що мама увесь час займалася питаннями працевлаштування матерів, які залишилися без підтримки родичів. Вона була соціальним працівником. А тато… Тато завжди шукав себе в творчості: то в живописі, то в театрі, то ще в чомусь, і так поступово розчинився в безмежному морі людського життя.

Мама мене любила. Але любила якось істерично, на короткі проміжки. Раз на тиждень вона приїжджала до нас з дідом і бабусею, привозила їжу та подарунки. Сильно мене обіймала й цілувала. Потім “столовалася”, як казала бабуся, тобто обідала, пила з дідом горілку, вигадувала ідеї та пророчила слова і – зникала. Знову на тиждень або навіть більше, якщо була зайнята на роботі.

А ми з “батьками” залишалися далі жити тихо і спокійно, з бабусиним городом, з дідовим походами в ліс і безкінечними “філософськими бесідами” про пережите.

Моя бабуся була величною і, як я тепер розумію, прекрасною. Велика, з розкішним до старості волоссям, яке вона щотижня після лазні розчісувала півкруглим гребенем, подарованим їй ще матір’ю. Дід був худорлявий, з неймовірно мальовничою павутиною зморшок, що починалися на лобі і спускалися по шиї під комір сорочки, завжди чистенької і вигладженої зусиллями бабусі.

Взагалі чоловіки у нашій бабусі (це ми з дідом) були завжди чистими, побритими (особливо старанно побритим, звичайно, мене!) і завжди охайними», — так про нас говорили на нашій “вуличці”. Потім, уже в школі, я довго не міг звикнути до простого слова “вулиця” і писав та говорив його так, як це було прийнято в нашій родині.

Кого я любив більше? Так ніколи й не зміг визначитися, тому що вони для мене були єдиним цілим, яке пахло борщем і цигарками, молоком і пОтом, нашим двором і лісом.

Коли я прокидався вранці, то перше, що бачив, — це скульптурний образ дідуся, який низько нахилявся наді мною. А його губи, сухі і гарячі завжди, шепотіли, як тільки я відкривав очі:
— Вставай, Колю! Бабуся вже пиріжків з часником напекла. А нас з тобою в лісі їжачок чекає, щоб нові історії розповісти.

Потім дід якось швидко мене цілував, ледь торкаючись губами щоки й притискаючись своєю, неголеною. А я вередував, тоді ще не усвідомлюючи, що це і є щастя:

— Ні-ні, діду, не хочу ще… Спатиму… І пиріжки хочу не з часником, а з варенням.
— То це ми швидко, — метушився дід, — бабусі нове замовлення зробимо.
І кричав у бік кухні:
— Бабусю Марино, а бабусю Марино! Наш король пиріжки з варенням хоче! Зрозуміла?!

За мить у дверному отворі з’являлося обличчя бабусі, яка говорила:
— А то як же, я не знаю! І варення вже в блакитній вазочці готове. Ідіть сюди, давайте!..

Коли я вмивався, то вони обидва стояли поруч, і бабуся тримала рушник з вишитим нею козеням, а дід намагався забрати “утирачку” з її рук.

Потім ми їли. Ми з дідом. Бо бабуся за стіл не сідала, а метушилася навколо, створюючи затишок і надаючи значимості процесу, коли чоловіки в домі їдять.

Потім ми з дідом вставали з-за столу і коротко (по-чоловічому!) хвалили нашу господиню:
— Наїлися, мати…
— Так, бабусю!..
І виходили покурити на подвір’я.

Курив, звичайно, дід, а я сидів поруч, притискаючись до нього, косився на нього і клав руки на колінах так, як і він.

— Ну, як ти там? Готовий жити сьогодні? – питав дід.
Я степенно відповідав, але не відразу:
— Та готовий…

Ми піднімалися з ґанку, плювали (обидва, до речі, бо після свого плювка дід мені окурок під ніс підносив!) на окурок і запитували невидиму бабусю:
— Тобі, мати, нічого не треба поки? Бо ми тоді підемо, в ліс рушимо.
— Так, бабусю!..
Із недр будинку чути було:
— Ідіть вже, а я поки подумаю, чим вас на день зайняти!..

Ми з дідом брали (дід брав) плетені кошики (велику для нього і маленьку, майже іграшкову – дід для мене сплів). Йшли в ліс. І він розповідав мені, чому в дятла голова червона, чому в сосни голки довші, ніж у ялини, чому мама рідко приїздить, чому їжачки, коли їх в руки береш, “пихкають”, чому тато десь зник, чому в маслюків шляпки “слизькі”, чому бабуся у нас така красива, а дід… “не дуже” (це він сам так казав).

До обіду, коли вже і в лісі жарко ставало, ми поверталися додому. І обов’язково з трофеями: грибами чи ягодами, травами, що в чай кладуть, духмяними.

Бабуся знову нас годувала, а потім вкладала мене в сенях, де було прохолодно, на топчан, щоб «кусочки обіду вляглися», спати. Дід же накривав своїм духмяним старим тулупом і сидів поруч до тих пір, поки… поки не прилітала гігантська птаха з синіми очима, дивилася на мене та питала: «Ти, Миколко, добре себе сьогодні вів? Не засмутив діда з бабусею?»

Я чесно, усіма очима на неї дивився… і прокидався…
А тут – бабуся: вже молоко в кружку з маками налила і великий шматок хліба, білого, який вранці разом із пиріжками спекла, поруч поклала.

А потім… потім ми з дідом щось у дворі або в хаті робимо, а бабуся йде в город «поспішити» та «подивитися, чи все там в порядку». Заодно і прополе грядки, і поллє чого-небудь, і ще щось там поробить.

Ми з дідом працюємо, бо розуміємо: “чоловічу роботу в домі повинні чоловіки робити, а жіночу – бабуся”.

Зараз я вже старший, ніж були мої дід з бабусею тоді. І у мене – інфаркт. Лежу після операції в лікарні. Лежу і думаю: треба обов’язково вижити, щоб бути людиною на Землі, яка береже такі спогади…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 − 1 =

Також цікаво:

З життя6 години ago

Caught My Sister-in-Law Trying on My Clothes Without Permission

I caught my sisterinlaw, Iona, fumbling through my clothes without asking. Sam, please, can we keep the nightstays to a...

З життя7 години ago

Don’t Judge Me Harshly

Dear Diary, The thought of the NewYear holidays had me buzzing with anticipation. Id booked a short trip to Aviemore,...

З життя8 години ago

You Brought Her to Us Yourself

You brought her into our lives yourself, Emily whispered, her voice trembling like a violin string about to snap. Mark,...

З життя9 години ago

Listen to Your Inner Voice

Listen to yourself, Emily heard herself say. Emily, we agreed. Granddads waiting, Helen called from the doorway, clutching a bag...

З життя10 години ago

My Brother Called Me Yesterday and Asked Me to Transfer My Share of the Country House to Him, Arguing That He Had Been Caring for Our Father for the Past Three Years

My brother rang me yesterday asking me to hand over my share of the family farm to him. His sole...

З життя11 години ago

I Married a Struggling Bloke, and My Entire Family Laughed at Me!

7March I married a man who had almost nothing. My whole family laughed at me. Seven years ago I said...

З життя11 години ago

I’ve Become a Surrogate Twice: Now My Children and I Have Everything We Need for a Good Life

I became a surrogate twice, and now my kids and I have everything we need to live comfortably. I had...

З життя12 години ago

My Daughter-in-Law Was Furious When I Told Her It’s Our Family Tradition to Name a Child After Their Grandfather.

My daughterinlaw, Ethel, flared up the moment I reminded her that, in our family, its customary to name a boy...