Connect with us

З життя

Жінка з великого міста: Історія життя, прожитого гідно

Published

on

Жила-була в одному місті жінка на ім’я Зінаїда Петрівна. Життя її склалося, як вона вважала, досить пристойно. Сім’ї не було, дітей теж. Зате була власна квартира: завжди чиста і впорядкована. Робота у неї теж була пристойна — бухгалтером на меблевому заводі.

Дожила Зінаїда тихо і спокійно до 50 років. Її життя їй дуже подобалося, особливо порівнюючи з життям сусідів в її будинку. Приємно було думати, що у неї все вийшло якнайкраще, адже вона — гарна людина і нікому не робить зла.
Сусіди ж були не такі. На одному поверсі з нею жила жінка, якій перевалило за 60.

Ганьба ж який: поважного віку вже, майже пенсіонерка, а волосся у блакитний колір фарбує! А ще носить обтягуючі сукні та джинси. Всі з неї сміються. Ну, як не міська божевільна!

«Суцільний обур», — думала Зінаїда Петрівна, дивлячись на дивну пенсіонерку. І раділа, що вона-то виглядає як належить для свого віку.

Про іншу сусідку й говорити соромно. Всього двадцять один рік, а вже дитину має. І дитині на вид вже п’ять років. Зрозуміло, мабуть, ще в школі завагітніла. І де батьки її дивилися? А, батьків у дівчини не було, жила одна з дочкою. І тісно дружила з тією блакитноволосою пенсіонеркою. Поки дівчина десь працювала, сусідка сиділа з дівчинкою.

Зінаїду Петрівну це не дивувало. «Такі люди притягуються», — думала вона. — «А мене минають стороною. Бачать пристойну людину — і їм соромно дивитися в очі. Привітаються в ліфті — та й весь контакт».

Останній сусід — чоловік років 30. Побачивши його вперше, жінка відчула справжній шок. Всі руки, вся шия в татуюваннях! Невже нормальні люди так будуть ходити? Звичайно, ні!

Ще в молодості Зінаїда Петрівна засуджувала таких людей. Мабуть, більше нічим вирізнитися, якщо доводиться шкіру собі псути. Що? Уваги до себе привертає? Значить, розумом не впирає! Краще б книжки читав!

Так думала вона щоразу, коли зустрічала когось із сусідів у ліфті. Повертаючись додому, вона тихенько раділа, що живе правильно. І іноді обговорювала сусідів з подругою по телефону. Говорити більше не було про що, тому «тип з татуюваннями», «молода мати» та «божевільна старуха» ставали мало не головними темами обговорення.

Одного разу ввечері Зінаїда Петрівна, як завжди, поверталася з роботи. Настрій був жахливим. На роботі — нестача. Вперше за багато років роботи. На кого звалять? Хто винен? Звісно, бухгалтер. Жінка почувалася недобре ще зранку. А тепер і шум у вухах, ноги важкими стали.

З труднощами дійшла до під’їзду і сіла на лавочку. Раптом відчула легкий дотик до руки. Піднявши погляд, побачила ту саму «пенсіонерку» з блакитним волоссям.

— Що з вами? Погано? — запитала вона з турботою.
— Голова… болить… — прошепотіла Зінаїда.
— Ходімо до Юри, він вдома. Ви зовсім бліда.
— До якого Юри? — запитала вона.
— Юра ж з вами на одному поверсі живе. Він кардіолог. Ви що, не знали?

Піднявшись на потрібний поверх, сусідка подзвонила в двері Юри. Жінка з подивом побачила на порозі того самого чоловіка з татуюваннями, яким не могла уявити пристойну людину.

Чоловік заміряв їй тиск, поклав на канапу і дав таблетку. Незабаром головний біль і шум у вухах пройшли.

— Обов’язково зверніться на прийом! Треба слідкувати за тиском, навіть таким молодим жінкам, як ви,— усміхнувся лікар, коли її стан нормалізувався.

— Дякую вам, — чомусь Зінаїда відчувала ніяковість, згадуючи, як обговорювала татуованого чоловіка з подругою. «Про зовнішність дбає, а розум — в нулі», — казала вона про нього. А ось він, подумати тільки, лікар, життя рятує кожного дня.
— Нема за що. Не хворійте! Якщо що, звертайтеся!

Жінка попрощалася з лікарем, повернулася додому і прилягла на диван. Так помилялася щодо цього чоловіка… І пенсіонерка з блакитним волоссям виявилася гарною жінкою. Підійшла, поцікавилася, як вона.

У двері подзвонили. На порозі стояла пенсіонерка з блакитним волоссям, тримаючи за руку доньку молодої дівчини, яка, на її думку, стала матір’ю занадто рано.

— Я просто хотіла провідати вас, дізнатися, як ви. Вибачте, що я з Яною, Аня на роботі… І давно хотіла з вами познайомитись. Але не наважувалась. А тут випадок трапився! А то всі з сусідами спілкуємось, а ви окремо тримаєтесь!
— Проходьте, я чаю зроблю, — несподівано для самої себе сказала Зінаїда. — Дякую, що допомогли, коли побачили, що мені зле…

— Та за що дякувати. Я відразу бачу, коли людині зле. Я ж всю молодість за хворою мамою доглядала. Як виповнилося 14, мама лягла. І пішла, коли мені вже за 30 було. Не вчилася толком, романів не було, тільки біля ліжка її… Ледве встигла дитину народити. Ну от зараз на старості років відриваюсь, — сусідка зі злегка винуватою усмішкою показала на свої яскраві пасма. — Спасибі дочці, допомогла пофарбувати волосся. І майки мені купує круті. Хоч не довго, а молодою побуду. Хоча от Ані ще гірше.
— Хто така Аня? — запитала Зінаїда.

— Анюта, двері поруч із моїми — її. Яна ж її сестричка. Батьки загинули в автокатастрофі. Вона сестру удочерила, виховує ось. Навчання в університеті покинула, працює зранку до ночі, бідолаха. Юра їй зрідка грошима допомагає. Ну, Юра, який вам сьогодні допоміг…

Коли сусідка пішла, Зінаїда деякий час тихенько сиділа на кухні і невидячими очима дивилась перед собою. Треба б запропонувати Ані допомогу, вона ж теж може іноді посидіти з Яночкою. І волосся давно хотіла пофарбувати в рудий колір.

Тільки все думала, що це — непристойно в її віці. Обов’язково завтра запитає у сусідки ради! І не забути б запросити Юру на пироги, щоб подякувати за допомогу.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 5 =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

They Left the Maternity Ward Together, Just the Two of Them. No One Was There to Welcome Them, No Cameras Flashing, No Bouquets of Flowers—And It Would Have Seemed Odd Anyway, Giving Flowers to a Man…

So they stepped out of the maternity ward together. Just the two of them. No one was there waiting for...

З життя34 хвилини ago

I’m 27 and I met her at a time when I was least prepared for someone like her. It happened at a smal…

Im twenty-seven, and I met her at a point in life when I was least prepared for someone like her....

З життя1 годину ago

Spoken in Fear

It Was All Said in Fear Sarah clutched the sheet of paper with the list of test results and appointments...

З життя1 годину ago

To the Borough

To the District I pulled up next to the corner shop at the fork in the road, my old Vauxhalls...

З життя1 годину ago

The Unwanted Mum

UNWANTED MOTHER “James, sit down. We need to talkit’s urgent.” My wife sat at the kitchen table, her face set...

З життя1 годину ago

When My Sister Sold Our Parents’ Flat Without Asking Me, I Realised the True Cost of My Silence

When my sister sold our parents flat without asking me, I finally understood the price of my silence. I first...

З життя2 години ago

I am 65 Years Old and This Is My Life Since I Got Married—Married at 23, Not Out of Pressure or Preg…

Im 65 now, and this is the story of my life since I tied the knot. I got married at...

З життя3 години ago

I took Caesar in “for the end of his days.” But on the very first night, he brought someone else’s heartache into my home — and woke up the entire building.

I brought Caesar home for the end of his days. But that very first night, he brought someone elses loss...