Connect with us

З життя

Коли рідні діти стають чужими: історія однієї матері

Published

on

Коли власні діти стають чужими: історія однієї матері

У молодості, наповненій енергією та сподіваннями, я, Надія Іванівна, віддавала всього себе своїм дітям. Люди навколо застерігали: «Не розчиняйся в них повністю, залиш щось для себе». Але я не слухала. Зараз, у свої 69 років, я залишилася сама, і нікому подати мені склянку води. Слова тих людей тепер звучать у моїй голові луною, і я гірко шкодую про своє минуле.

Мій чоловік, Олександр, пішов з життя, коли нашому сину було лише чотири роки, а доньці — шість. Залишитися одній з двома маленькими дітьми було випробуванням. Я працювала на двох роботах, щоб забезпечити їх усім необхідним. Моя мати допомагала, але часто нагадувала: «Діти потребують матері, а не лише хліба насущного». Але хто би тоді нас годував, якщо я сиділа б удома?

Я намагалася заповнити відсутність батька, оточуючи дітей піклуванням та балуючи їх. Мені здавалося, що таким чином я зможу заповнити порожнечу, що залишилася після смерті Олександра. Діти виросли, кожен створив свою родину. Я намагалася бути ідеальною бабусею для онуків, продовжуючи віддавати всю себе родині.

Одного ранку я прокинулася і зрозуміла, що не відчуваю ніг. З трудом дісталася до телефону і зателефонувала синові. Він відповів: «Мамо, у мене зараз багато справ, не можу приїхати». Донька не відповідала на дзвінок. Викликала швидку допомогу — вони приїхали без зайвих питань.

У лікарні діагностували тромбоз ніг. Лікарі сказали, що тромби могли відриваються в будь-який момент, що би могло призвести до летального результату. Мене очікувало довге лікування і строгий постільний режим. Я благала дітей відвідати мене. Коли вони нарешті прийшли, то прямо у палаті заявили: «У нас свої проблеми, ми не можемо дбати про тебе».

Донька пояснила, що молодший син вступає до університету, а у сина дружина захворіла на грип. Вони вирішили, що мені буде краще залишатися в лікарні одній. Такі «важливі» причини, щоб залишити матір у важкому стані.

Після виписки я повернулася у порожню квартиру. Сил не було навіть приготувати собі їжу. Сусідка, Ганна Сергіївна, запропонувала допомогу за невелику плату. Ми стали подругами, підтримуючи одна одну на скромні пенсії.

Тепер, оглядаючись назад, я розумію: надмірна опіка і балування не замінюють справжньої любові і поваги. Я не навчила своїх дітей цінувати і поважати близьких. У молодості я сіяла вседозволеність, а в старості пожинаю самотність.

Хочу звернутися до всіх батьків: не розчиняйтеся повністю в дітях, не забувайте про себе. Вчіть їх любові і повазі, а не лише задовольняйте їхні примхи. Те, що ви посієте в їхніх серцях в молодості, визначить, що ви пожнете в старості.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 2 =

Також цікаво:

ES2 години ago

El día que perdí a Camila

Yo creía que el dinero lo compraba todo. Que el apellido y la cuenta bancaria ponían las reglas. Que ella...

EN3 години ago

The Day the Ground Held Me

I don’t remember the exact moment the tree swallowed me. A flash of gray fur, the panicked scramble of a...

З життя4 години ago

A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.

I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...

ES6 години ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES6 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя7 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN9 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR9 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...